"Вертеп. Система образів. Ідейне звучання" 12-2 ФФЖ 2016

Етимологія і терміни

Верте́п — старовинний пересувний український ляльковий театр, де ставили релігійні й світські (переважно жартівливі та іронічні) п'єси; відтворена стайня з народженням Христа. Український вертепний театр — самобутнє явище у розвитку нашої театральної культури.

Український вертеп відомий з 17 століття Світська частина вистави поклала початок української комедії 19 століття.

Вертеп поширений в основному на Україні, в барокову добу (17-18 століття) і мав численні регіональні варіанти.

Вертепний ляльковий театр мав форму двоповерхового дерев'яного будинка. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому — механічно прив'язану до неї сатирично-побутову інтермедію. Перша, різдвяна, частина вертепу, яку називали «свята», мала більш-менш стабільну композицію, натомість, друга змінювалася в залежності від місцевих умов, здібності й дотепності вертепника.

З часом вертеп із лялькового театру перетворився на справжній вуличний театр, де лялькову вертепну виставу сполучають із грою живих людей, а подекуди і цілковито вся вертепна вистава зводиться до гри живих осіб.

Діяльність вертепного мистецтва стала популярною за межами України і вертеп побутував у Росії, Білорусі, Сербії та інших слов'янських країнах. Вертепи також були відомі як хорватська і сербська народна культура, зокрема, в районах Срем і Колубара.

На відміну від Західної Європи, де Вертеп довгий час функціонував у лоні церкви, у східнослов'янських народів від самого початку він мав тісний зв'язок із демократичною театрально-видовищною культурою. З вертепом не слід плутати польських ясельок, де ляльки нерухомі і утворюють якийсь малюнок. Був загальний звичай у Західній Європі ставити по церквах на Різдво Христове ясла з ослом і волом. Українському вертепові відповідає польська шопка.

Історія

Вертеп був предметом дослідження у багатьох учених та мистецтвознавців, серед яких: І.Франко, В.Всеволодський-Гернгрос, Й.Федас — в історичних працях; В.Перетц, М.Петров, Є.Марковський — у літературних; О.Білецький, М.Гордійчук, Л.Корній, О.Шреєр-Ткаченко та інші — у галузі мистецтвознавства. Незважаючи на пильну увагу до вертепу, досі не визначений точний час його появи в Україні, серед учених, дослідників вертепів немає одностайності щодо року його появи, обмаль документальних даних породжують дискусійність у багатьох його питаннях. У Західній Європі вертеп із духовною частиною й вертепною драмою (як окрема галузь лялькових вистав) з'явився не раніше XVI ст., а перші згадки про існування вертепу на терені України з'являються в кінці XVI століття.

Польський історик, етнограф Еразм Ізопольський опублікував у журналі «Atheneum» уривок драми під заголовком «Dramat wertepowy о smerci» в якому розповів про два вертепи, які він бачив на Україні під час подорожі: перший у Ставищах (на Київщині) — вертепну скриньку з написом: «Року Христусового 1591 збудований», другий — у Дашовщині «з року 1639». Автор подає опис триповерхового будиночка й зауважує, що вертеп — «це те саме, що ми називаємо театром метаморфоз».

На початку XX ст. відомості польського етнографа Е. Ізопольського, були сильно розкритиковані різними вченими. Першим це зробив польський дослідник С. Естрайхер: «  Зовсім невірогідним є повідомлення Ізопольського, ніби він бачив русинські шопки (вертепи) з вирізаними датами 1591 і 1639. В ті часи ні в Польщі, ні на Русі шопки для сценічних вистав не були відомі. »

Процитувавши опис будиночка вертепу, який був поданий Е. Ізопольським, І.Франко висловився з цього приводу дуже різко, не на користь польському досліднику: «  Вже с сього опису можна бачити, що сам Ізопольський ніколи не бачив вертепної вистави, або як бачив, то описав її дуже недотепно. Поперед усього збуджує сумнів сам триповерховий вертеп: знані нам старі вертепи, Маркевичів і Галаганів – двоповерхові. Підозрене також те, що каже Ізопольський про «компанію вояків з добошем» на версі вертепа; що се таке, чи також ляльки, чи лише малюнки і яка їх ціль – невідомо, ні в яких відомих нам вертепах та польських шопках того не бачимо. Ідея, що середній поверх служить складом для ляльок, се, здається, вигадка самого Ізопольського; цитований уже Фалібоговський із XVII в. свідчить, що ляльки по виставі ховали до мішка, і те саме бачимо й тепер при вертепах».  » «  не має ніякої етнографічної вартості, а що найбільше хіба таку, що автор чув десь про зміст такої драми, виставлюваної на українській мові, але не володіючи тою мовою і не бувши в силі записати текст по-українськи, він на даний зміст скомпонував польський текст. » Персонаж вертепу «Племінник сатани». Ілюстрація зі збірника Галагана «Український вертеп», який вийшов у 1882 році

Микола Маркевич, який у 1860 році вперше надрукував текст вертепу, у передмові до нього писав: «  Первісне походження вертепу можна віднести, до часів гетьмана Конашевича-Сагайдачного, до 1600—1620 років, коли він почав відновляти Київське братство і Академію.  »

Радянський історик театру Всеволодський-Гернгросс: «  На Україні вертепна драма відома з кінця XVI ст. (1586 р.), звідси вона перейшла в Білорусію і Великоросію.  »

Дослідник робить примітку: «Див. інструкцію Львівської братської школи». Після 1586 р. ідуть точні відомості, які належать до 1591, 1639, 1666 рр. Під 1666 роком у прибутково-видаткових книгах Львівського Ставропігійського братства є запис про видатки на виготовлення будиночка вертепу й декорацій до нього.

У XVIII ст. за царювання Петра І було видано ряд указів та актів заборони українського слова, літератури, театру та вертепу, а з новою силою переслідування українського культурного життя збільшились за цариці Катерини ІІ. Але все-таки утримався і набув широкого розповсюдження до середини XIX ст., починаючи від доби занепаду Києво-Могилянської академії, коли число вертепників поповнювалось її вихованцями, що йшли в народ популяризувати українські вистави в формі лялькового театру. Ця форма була найзручнішою для поширення в маси правди про історичні події (наприклад, добу козацтва — вертеп «Запорожець») чи збереження національних традицій (в тому числі, колядок) в період переслідування з боку Російської імперії. В цей час вертепи поширилися на етнічно російські території, наприклад, в Сибір, і вторинно набули популярності у Польщі.

Після російської революції 1917 року, атеїстичний радянський режим жорстоко переслідував релігію і пов'язані знею елементи культури, а 1930-х років традиція різдвяних вертепів була практично ліквідована. Саме слово збереглося в значеннях «лігво розбійників» і «лігво розпусти».

У першій половині 19 століття вертепи, як масове побутове явище, поступово зникають, залишившись лише в побуті українських селян Східної Галичини. До сьогодні зберігся переважно на західноукраїнських землях у вигляді різдвяних вистав на релігійну тематику.

Сюжети різдвяних вертепів

У найдавніших редакціях вертепної драми, які належать до XVIII ст., серед діючих осіб побутової частини зустрічаються персонажі, виділені за етнічною ознакою (їх реєстр у різних текстах не завжди збігається, але в цілому дає правдиве уявлення про коло основних етнічних партнерів і сусідів українців): так у тексті інтермедії до польсько-руської вертепної драми, що була опублікована в Записках НТШ І.Франком, фігурують такі національні персонажі: Козак, Москаль, Мужик (Іван, Хлоп), Лях (пан), Литвин (Білорус), Старий Циган, Циганчук, Жиди (перший, другий, ціла група). Сам публікатор тексту вважав його найстаршою копією вертепної драми з усіх відомих польських та українських записів. На думку І. Франка, цей текст був скомпонований у «північно-західній частині України».

Сюжети різдвяних вертепів більш-менш однакові: цар Ірод дізнається від волхвів, що народився Христос, претендент на його престол. Бажаючи позбутися суперника, він кличе воїна і наказує йому побити всіх вифлеємських дітей віком від 2 років і молодше. Воїн виконує наказ, але одна стара баба Рахиль не дає свою дитину на побиття, тому озлоблений Ірод наказує вбити її дитину. За цей злочин смерть відрубує Іродові голову, а чорти тягнуть його в пекло. Після смерті Ірода на сцені, з піснями та танцями, з'являються циган, лях, москаль, жид, селянин, дід, баба, панотець. Число дійових ляльок доходило іноді до сорока.

М. Чалий у своїх «Воспоминаниях» зазначає: «Із всіх вистав, які мені доводилось бачити в дитинстві, найсильніше враження справив на мене вертеп».

Будова лялькового театру-вертепу

Вертеп схожий на будиночок, що має два поверхи, які за християнською традицією трактувалися як «небо» і «земля». Виготовлений із дерева або картону, відкритий з боку глядача, будиночок міг бути різного розміру (до двох метрів заввишки і одного метра завширшки). В денці скрині і в полиці, що розділяла поверхи, робилися прорізи — доріжки для руху ляльок. Долівку обклеювали хутром або тканиною.

На верхньому поверсі вертепу знаходилася нерухома фігура діви Марії з немовлям, а на нижньому — трон царя Ірода. Вертепні ляльки рухалися за допомогою прикріплених до них знизу дротів. Вертепник, який стояв позаду скрині, водив ляльку по прорізах у підлозі, спостерігаючи за дією у спеціальні віконечка. Лялькар говорив і співав за всіх героїв, змінюючи голос для надання певної характеристики персонажам. Ляльок у вертепах могло бути до 40. Незважаючи на видиму простоту, вирізьблені з дерева ляльки були справжнім витвором національного прикладного мистецтва. Різьбярі створювали образи, звертаючись до народних уявлень про героя (Запорожець), міфологічних персонажів (Смерть, Чорт), обрядових тварин. Крім того, частина вертепних ляльок мали певну механізацію: Смерть замахувалася косою, Козак танцював, присідаючи, у царя Ірода голова злітала з плечей. Кожна лялька мала свій ігровий простір і рухалася строго в його межах.

Персонажів біблійної частини вистави одягали у канонічне вбрання, решту героїв — відповідно до соціального положення і національних ознак. Проте зовнішній вигляд ляльок змінювався під впливом часу і завжди залежав від матеріалів та фантазії власника. Вертепну виставу щедро наповнювали музичним супроводом. У першій частині дії звучали народні колядки і канти (вид церковної музики, що виник внаслідок реформи наприкінці XVI сторіччя). Цей урочистий багатоголосий спів без інструментального супроводу міг використовуватися й за межами храму.

Друга частина була насичена народною музикою. Запорожець з'являвся під гопак, красуня Дарія Іваніна «випливала» на сцену в ритмі російського танцю, поляка супроводжував краков'як. Поруч із вертепником знаходився музикант чи гурт музикантів, які грали на скрипці, сопілці, бандурі, цимбалах, колісній лірі.

Вертепна скриня в Західній Україні, у тому числі й карпатському регіоні, органічно ввійшла в обряд колядування і стала майже постійним атрибутом різдвяних обходів, як аналогічно "шопка у поляків чи «бетлем» у чехів та словаків, «бетлегем» в угорців, «бетлехемул» у румунів, «батлейка», «остлейка», «яселка», «вяртеп» у білорусів, «петрушка» у росіян.

Вертепні скрині

Куп'янська скриня була реконструйована за радянської доби. Вона різко контрастує з Галаганівською. Як витвір народного середовища нагадує селянську хатку з характерною зовнішньою скромністю та простотою. Верхня сцена, де колись розігрувалось релігійне дійство, тепер значно зменшена, що пов'язано з ідеологією того часу, а саме колишнє релігійне дійство набуло нового атеїстичного змісту.

Таблиця "Концепції походження вертепу"

Концепції походження вертепу	Концепції походження вертепу
в Київ занесений вертеп через Польщу з Заходу, де здавна виставлялися події, взяті із святого письма.	рядок 1, комірка 2
рядок 2, комірка 1	рядок 2, комірка 2