Стежками рідного седа

Гришине - село, центр сільської Ради. Розташоване на берегах річки Гришинки, що впадає в річку Бик - притоку Самари, за 5 км на північний захід від Красноармійська і за 70 км від обласного центру. Населення - 2893 чоловіка.

Історія (від заснування до встановлення радянської влади)

На території села знайдено сарматський меч і кам'яні скульптури кочівників

ІХ-ХІІІ століть.

Осіле населення у цій місцевості з'явилося на початку ХУ] ст., коли запорізькі козаки, поступово заглиблюючись у лівобережні степи, просунулися до верхів'їв рік Самари, Вовчої, де заснували ряд зимівників. За переказами, першим оселився тут запорожець Гриша, від імені якого поселення й дістало свою назву.

З другої половини ХУПІ ст., після приєднання Криму до Росії, почалося інтен- сивне заселення цих земель. Десь між 1780 і 1790 роками на території колишнього козацького зимівника виникла казенна слобода Гришине. Її заснували селяни-пере- селенці з південних губерній, в основному українці. Згодом було переселено сюди кілька десятків польських родин. 1799 року в слободі налічувалося 100 дворів з насе- ленням 250 осіб чоловічої статії. У відповідності з існуючим положенням казенні селя- нп Гришиного одержували у подвірно-спадкове землекористування ділянки по 30 де- сятин. На деякий час (від 6 до 16 років) поселенці звільнялися від податків. Державні селяни вважалися «вільними сільськими обивателями», але фактично перебували у феодальній залежності від казни. Вони сплачували щорічний оброк по 3-5 крб. з ревізької душі, а також відбували різні державні грошові і натуральні повинності,

визначені інвентарями казенних маєтків.

Головним заняттям жителів слободи було землеробство і скотарство. Займалися вони також мисливством, рибальством, виготовленням товарів на ринок, чумацьким промислом. Через Гришине проходив великий тракт з Натеринослава на Бахмут2. Місцеве селянське правління очолював старшина (отаман), діловодство вів сло- бідський писар.. Вироки виносили за рішенням сходу всієї громади.

Процес заселення донецьких степів тривав і на початку ХІХ ст. Тільки за перші 30 років ХІХ ст. кількість казенних поселенців слободи збільшилася в 4 рази. На грудень 1830 року в Гришиному налічувався 971 житель чоловічої статі, у користу- ванні яких було 14008,5 десятин придатної землі, 9,5 десятин лісу і 1001 десятина т. зв. неудобівз. Вільні землі навколо слободи царський уряд роздав багатьом поміщикам і колоністам. Поблизу Гришиного з'явилися німецькі колонії (Шидлове, Василівка), маєтки поміщиків Вінсів, Геккерів, Роговських та ін., які оточили тіс- ним кільцем землі гришинських селян. Середній наділ на одну ревізьку душу в селі становив 14,4 десятини. При низькій культурі землеробства й дедалі зростаючих по- датках і поборах зменшувалися прибутки гришинських селян, багато з них розорю- валися.

Напередодні селянської реформи 1861 року в Гришиному налічувалося 435 дво- рів і 3016 чол. населення. Багато його жителів, поряд з сільським господарством, займалися різними промислами й ремеслами: виготовляли серии, коси, лопати, брич-. ки, колеса, бочки, кам'яні катки, шили одяг, взуття, вичинювали овечі шкури, а з ко- нопель і льону виробляли полотно. Добра слава йшла про сільських умільців: ко- валів -Сліпенків, Булавіних, Міщенків, Коваленків, шевців - Головкіних, Хо- диків, кравців - Ковтунів, Горбунових та ін. Продукти своєї праці місцеві селяни збували на ринку. З 1860 року в Гришиному щороку проводились три триденні яр- марки. Жителі навколишніх слобід і сіл приїжджали сюди з полотном, худобою,кіньми, хлібом, різними ремісничими і побутовими виробами', В 1963 році на ці ярмарки привезено товарів на 25 600 крб., а продано на 16 тис. карбованців.

Після ліквідації кріпосництва у відповідності з указами про поземельний устрій державних селян колишні казенні селяни дістали право зберегти землі, якими до цього-користувалися. Але, не маючи коштів на їх викуп, селяни ще понад 20 ро- ків сплачували оброчну подать, яка виснажувала їхні господарства. Один з царськпх чиновників після відвідання села писав у 1886 році: «Особливо різко впадає в очі вражаюча бідність значної частини селян найбільш наділеного землею села Гриши- ного. Обшарпана постать і жалюгідний, розгублений вигляд тутешнього мужика, стомлена, похнюплена його худоба і напівзруйновані будівлі справляють гнітюче вра- ження»2. Офіційна земська статистика за 1887 рік свідчить, що у Гришиному на 998 дворів було всього 745 волів, 590 корів, 243 голови ялового молодняка, 742 коней, 887 свиней, 135 кіз, 3852 вівці, 227 телят, 106 лошатз. Багато дворів не мали ніякої худоби.

Звведенням обов'язкового викупу у січні 1887 року лише 1618 із 6124 селян одержували наділи. Загальна кількість надільної землі становила 14133 десятини, а середній наділ на ревізьку душу - до 8,7 десятини4. Перехід на викуп землі при- скорив розшарування селян. Нращу землю захопили сільські багатії. Біднота, що розорювалася, змушена була наймитувати у місцевих куркулів та сусідніх поміщи- ків. Деякі селяни пішли на будівництво Катерининської залізниці та на шахту За- хідно-Донецького кам'яновугільного товариства «Табурна», яку відкрито поблизу села 1901 року.

Після реформи 1861 року Гришине стало волосним центром Бахмутського повіту. За даними загального перепису 1897 року, в селі мешкало 7148 чоловік. На початку ХХ ст. тут був паровий млин і більше десяти торговельних підприємств з річним обо- ротом близько 85 тис. крб. Лише у другій половині ХІХ ст. в селі відкрито лікарню на 10 ліжок. Один лікар і 2 фельдшери обслуговували цілу дільницю - села 4 во- лостей Бахмутського повіту, розкидані в радіусі на 41 версту”. За даними 1897 року, до 75 проц. жителів Гришиного були неписьменними. Тільки в 1843 році почала пра- цювати школа на 50 учнів, яких навчав один учитель. Містилася вона у приміщенні колишнього винного складу. Незважаючи на зростання населення, навіть через 20 ро- ків у ній перебувало лише 50 хлопців і 5 дівчаток. У 1886 році на базі цієї школи відкрили земську школу на 40 учнів, а 1891 року - церковнопарафіяльну одноклас- ну жіночу школу. В 1903 році з 783 селянських дітей навчалося лише 3906. Школа роками не ремонтувалася і була схожа, як повідомляв місцевий учитель земству, «на стару занедбану корчму».

Промислова криза в країні на початку ХХ ст., голод і недорід погіршили стано- вище робітничого класу і селянства, посилили серед них невдоволення існуючим ладом. Великий вплив на жителів Гришиного справляла ленінська газета «Искра», розповсюджувана тут у 1901-1903 рр. Агітаційну роботу в селі проводила соціал- демократична організація станції Гришине. На початку липня 1905 року тут поширю- вались антиурядові листівки, надіслані Натеринославським комітетом РСДРП7.

Жителі с. Гришиного брали активну участь у виступі робітників-залізничників під час грудневого збройного повстання 1905 року, у мітингах, організованих страй- ковим комітетом на станціїд. 10 грудня 1905 року селяни напали на економії поміщиків Вінса, Роговського і розподілили між собою захоплений там сільськогосподар- ський реманент та худобу. Частина селян вступила до гришинської бойової дружини і в її складі виїхала до Горлівки, де брала участь у бою з царськими військами. Се- ред 50 учасників грудневого збройного повстання на станції Гришине, засуджених царським урядом, двоє були жителями с. Гришиного: слюсар С. І. Анікєєв і учень слюсаря І. А. Пономарьов1.

У роки реакції класове розшаруВання села поглибилося. На 1 січня 1908 ро- ку з 1227 дворів 247 (20 проц.) Мали всього по 1-5 десятин землі, 656 (54 проц.) - від 5 до 10 десятин і лише четверта частина-324 двори (24 проц.) мали понад 10 десятин. В селі було 1345 голів великої рогатої, 1135 - дрібної худоби і 2862'к0- ней2. Але вони також розподілялися нерівномірно. Багато дворів залишалися без худоби і тягла.

Проведення столипінської аграрної реформи сприяло зміцненню куркульських господарств, на землях яких створювалися показові поля. Так, на землі, що нале- жала С. Булавіну, було введено чотирипільну сівозміну і врожайність ярих досягала 100-120 пудів, тоді як урожайність на селянських полях не перевищувала 25- 30 пудів. Сільська біднота не могЛа користуватися і послугами т. зв. Селянського банку, який до 1911 року не допоміг селянам придбати жодної десятини землі.

На початок 1911 року в селі за указом від 9 листопада 1906 року за 381 господар- ством (31 проц. всіх дворів) закріпили 4929 десятин землі. До 1915 року землю за- кріпили в особисту власність уже за 765 господарствами (з 1228), з яких 712 одер- жали її на відрубах загальною площею 6602 десятини і утворили 48 хуторівз. Багато селян, не маючи тягла, реманенту і коштів для обробітку своїх мізерних наділів, не могли прогодувати сім'ю. Вони продавали землю, перетворюючись на сільських пролетарів, або переселялися у Сибір. До 1 квітня 1910 року 177 родин села Гриши- ного звернулися до властей Бахмутського повіту з проханням виділити їм у Сибіру 481 наділ землі“.

До 1913 року в Гришиному налічувалося близько 1300 дворів, 11951 житель (5968 чоловіків і 5983 жінки), а надільної землі було 14 282 десятини оброблюваної і 463 десятини непридатної. Село Гришине, як писала повітова газета, простягалося по долині довгим ланцюгом одноманітних, переважно критих соломою українських хат. 13 червня 1914 року пожежа спустошила частину села. За неповними підрахун- ками земства, сума збитків, заподіяних селянам, становила 1248 крб. Волосна лі- карня, що знаходилася у селі, обслуговувала 35 тис. населення. Медперсонал її складався з 4 чоловік: лікаря, акушерки і двох фельдшерів. Коштів на медика- менти і предмети догляду за хворими відпускали дуже мало. Так, 1914 року лікарні асигнували всього 247 крб. 32 коп. Кожний 25-й хворий вмирав, більше половини з них становили діти. В 1914 році в селі працювали двокласне змішане земське учи- лище з ремісничим відділенням, 4 однокласні земські школи і 1 церковнопарафіяльна однокласна жіноча школаа. В 1912 році місцеві вчителі організували т. зв. народні читання. Того ж року в церковнопарафіяльній школі вперше за всю історію села було влаштовано новорічну ялинку для дітей.

Коли почалася перша світова імперіалістична війна, з села призвали до армії близько 50 проц. дорослого чоловічого населення. Для потреб війни власті часто реквізовували коней і худобу, Площа посівів значно скоротилася. Куркулі жорстоко експлуатували бідноту, беручи величезні проценти за позику, за безцінь скуповували селянські землі. У зв' язку з виходом більше як 700 домогосподарів на відруби і хутори населення села на 1915 рік зменшилося до 7-8 тис. чол. Вони мали 8-9 тис. десятин Після перемоги Лютневш буржуазно-демократичної ре- волюцп великии вплив на жителів села справляла діяльність Ради робітничих депутатів станції Гришине. Роз'яснювальну роботу серед селян проводили члени селянськ ї секц , ствоц реної при Гришинській районній Раді з ініціативи більшо- вицької групи навесні 1917 року. Рада направила у села райо- ну групи агітаторів для подання допомоги селянству у вибо- рах місцевих Рад. Вжев травні у селі Гришиному почала діяти Рада селянських депутатів. До складу входили М. Батрак, С. О. Басов, Ф. Ф. Толстунов'. В липні 1917 року Бахмутський повітовий виконком ухвалив за десятину річ- ної оренди сплачувати не 10-15 крб., як запропо унав Тимчасовий уряд, а не білъше 4 крб. При цьому гроші за оренду повинні були витрачатися на допомогу інвалідам вій- ни, сиротам і на освітні потреби села. В селі Гришиному на ці гроші організували народний ім - сільський клуб і школу. З допомогою гришинських залізничників жителі села вели наполегливу боротьбу проти місцевих куркулів. спілки землевласників ікуркульсько-есерівської «селянської спіл- д. Я- Всробйов (У Центріі-КОМННАИР ки», що намагалися перешкодити діяльності Рад і аграрним ПВРЇИЗВНСЬКОГО загону С. ГРИШИНОГО, перетворенням.

Й. І. Тютюнник (праворуч)--командир , .. .. . . .. „аршзанською загону с' Криворіжжя' Після перемоги Великот Жовтневш соцпалпстичнш рев0< с. і. Тютюнник (піворуч)-партиаан Кри- люції більшовики станції Гришине ознайомили жителів села ворізького загону. 1919 р. з ленінськими декретами про землю і мир. У грудні 1917 року при підтримці загонів Червоної гвардії раиону, які придуши- ли куркульсью заколоти2, селяни Гришиного почали розподіл поміщицької і кур> кульської землі. На початку січня 1918 року в селі створюється ревком. Його актив- ними організаторами були місцеві селяни: більшовик Д Я. Воробйов, який повер- нувся з армії, а також М. Анікєєв, М. Завгородній, М. Науменко, І. Ходика. Тоді ж з селян і колишніх фронтовиків ревком і створений у ці дні комуністичний осередок на чолі з Д. Я. Воробйовима сформували загін Червоної гвардії, що швидко виріс до 500 чол. В кінці січня 1918 року було обрано волвиконком, а у лютому комуністи села доповідали повітовій Раді: «Владу Рад визнано. Економії охоро- няються червоногвардшцямиМ Під керівництвом більшовицького осередку і волви- конкому було взято на облік весь поміщицький реманент, худобу, посівне зерно,

провадився розподіл землі.

В квітні 1918 року, коли до Донбасу наближалися австро-німецькі окупантн, село і станція Гришинестали важливими оборонними пунктами, де війська 1-ї і 2-ї українських радянських армій стримували натиск ворога. Разом з ними захищали владу Рад червоногвардійські і робітничі загони Донбасу 5. 21 квітня 1918 року австро-німецькі війська захопили селоі спільно з українськими буржуазними на- ціоналістами чинили Жорстокі репрес Трудящі піднялися на боротьбу за віднов- лення Радянської влади. В підпільну більшовицьку організацію Гришинського райо- ну, створену в травні 1918 року, входили й більшовики села - Д. Я. Воробйов, М. Завгородній, В. Д. Юровников та ін. Селяни допомагали продовольством залізнич- никам станції Гришине і шахтарям району, які застрайкували у липні 1918 року, а восени того ж року багато з них вступили до повстанських загонів, що діяли в районі під керівництвом Т. В. Кишканя, Д. Я. Воробйова, Й. І. Тютюнника, П. С. Рокотянського та ін. В листопаді 1918 року збройні загони гришинських робіт- ииків і селян, роззброївши окупантів і гетьманську варту, відновили владу Рад и селах районуІ, в т. ч. і в Гришиному.

Але на зміну окупантам і гетьманцям в кінці листопада 1918 року сюди прийшли петлюрівці, а потім біл0гвардійці. 20 січня 1919 року їх вигнали війська Червоної Армії2, яким активно допомагали партизани. Зразу ж було створено ревком на чолі з Д. Я. Воробйовим, а в кінці лютого 1919 року відбулися вибори до волосної Ради селянських і робітничих депутатівз, головою якої став учасник грудневого збройного повстання 1905 року на станції Гришине 1. А. Пономарьов.

Партійна організація і Рада проводили роботу щодо здійснення аграрних зако- нів Радянської влади, організації весняної сівби, виконання продовольчих поставок, мобілізації населення на боротьбу з бандитизмом, подання допомоги родинам черво- ноармійців тощо. Гришинський райвиконком конфіскував млини та іншу власність багатіїв, що втекли з білими, організував роботу волосного народного суду, комбіду, шкіл, бібліотеки, сільської лікарні, драмгуртків, школи для дорослих. 10 березня 1919 року при волвиконкомі було створено відділ освіти і розпочато ремонт народного дому (клубу). Робота ця проводилася у прифронтових умовах _ всю весну 1919 року недалеко від села, в районі Курахівки, Авдіївки, Юзівки тривали жорстокі бої з бі- логвардійцями за Донбас.

29 травня 1919 року Гришине захопили денікінцід. Від рук денікінських катів загинули комуністи-підпільники І. А. Пономарьов, М. Н. Кравченко, Ю. П. Фоменкоб. Багато жителів села пішли у партизанські загони. Боротьбу трудящих проти дені- кінських банд очолила районна підпільна організація. 30 грудня 1919 року 8-а Чер- вонопрапорна кзвалерійська дивізія Червоного козацтва визволила село від ворогів. Віцновив свою діяльність волосний партійний осередок, на обліку якого у березні 1920 року було 14 чоловік“. Активну роботу серед населення проводили комуністи села -- Бочаров, Савченко, Черняєв, Воробйов. У квітні 1920 року пройшли вибори до Гришинсысої волосної Ради, головою якої обрали Д. Я. Воробйова. Д01 квітня створено комсомольський осередок на чолі з молодим комуністом М. М. Мишнєвим.

Жителі села активно підтримували політику Радянської влади. 20 червня 1920 ро- ку тут відбувся мітинг. Його учасники (понад 1500 чол.) одностайно ухвалили резо- люцію - всіляко зміцнювати владу Рад. Багато гришинців добровільно пішли на “фронт, серед них Н. С. Москаленко (нині Маршал Радянського Союзу), М. Глущенко, Т. М. Цитаненко та ін., щоб допомогти Червоній Армії відбити напад білополяків і врангелівців7.

З червня 1920 року Гришине стало підрайонним центром Гришинського району, що об'єднував кілька волостей (з 1921 року село Гришине знову центр волості, а з 1923 року - сільради). 22 серпня 1920 року тут відбувся підрайонний з'їзд КНС (в селі КНС організовано в червні 1920 року), який зобов'язався забезпечити виконання продрозверстки 1920 року достроково. КНС взяв на облік увесь урожай, а також допо- магав у збиранні врожаю вдовам та родинам червоноармійців. На вересень 1920 року продрозверстку було виконано 3. За рішенням партійної організації в серп- ні провадився «тиждень допомоги хворому і пораненому червоноармійцю». Жіноча рада, створена ще в червні, направила своїх делегаток до лазарету доглядати поранених та хворих.Восени 1921 року Гришинський комнезам вжив енергійних заходів щодо проведення посівної кампанії. Вилучений у куркулів насіннєвий фонд розподі- лили між родинами червоноармійців та бідняків. З 28 березня по 4 квітня відбулося два недільники, на яких заготовляли ліс, очищали подвір'я, ремонтували мости.

Відбудова господарства відбувалася в умовах запеклої боротьби з Кур-куль- ськими бандами. Від рук махновців загинули М. М. Мишнєв, делегат 1 Всеукраїн- ського з'їзду КНС. Миронов та інд. Щоб ліквідувати банди, партійна організація мобілізувала всіх комуністів і комсомольців. Велику допомогу населенню у боротьбі з бандитизмом надавали червоноармійські частини. Для захисту мирної праці жителів в селі було розміщено близько 800 бійців З-ї бригади Донецької дивізії військ ВЧК. Вони допомагали селянам також у проведенні сільськогосподарських робіт.

Тяжке становище населення посилювалося неврожаєм і голодом 1921-1922 рр. На початок 1923 року в селі залишився 7191 житель. З 1268 господарств (частина їх займалася промислами) 159 нічим було засіяти поле, 165 були без будь-якого посіву; 473 взагалі не мали ніякої худоби, 321 - робочої худоби, 221 господарство мало по 1 голові робочої худоби, 220 - по дві, 33 - по 3-4 голови робочої худоби. З 9830 десятин землі 428 десятин було зайнято садибами, 6 десятин - під сіножатями, а9396 десятин під ріллею, але эасіяли на січень 1923 року тільки 3788 десятин”.

Номосередок (в 1925 році до його складу входило 36 комуністів), Рада, КНС та 67 комсомольців села провадили велику органіааторську, виховну і роз'яснювальну роботу серед селян. Навесні 1924 року в Гришиному вже діяло сільськогосподар- ське товариство, якому держава надала кредитз, працювали споживча кооперація і каса взаємодопомоги. Наса позичала селянам зерно, давала в тимчасове користу- вання трактор, сільгоспреманент. У 1925 році сільськогосподарське товариство про- дало держторгу 10 тис. пудів зерна і 5 тис. пудів кукурудзи, одержало від держави у кредит машини на 18 тис. крб., 4 трактори «Фордзон». На початок 1926 року воно налічувало 560 членів. 1924 року в селі організується сільськогосподарська артіль ім. М. Скрипника, яка на осінь 1925 року об' єднувала 43 члени, з них 5 комуністів і 36 комсомольців. У користуванні артілі було 367 десятин землі, близько 100 голів худоби, маслозавод. Вона мала локомобіль, трактор. Артіллю керувала Рада у складі З чол., яку обирали загальні збори. У 1926 році на землях артілі було впро- ваджено шестипільну сівозміну. Врожай пшениці на показовому полі цього ж року становив 366 пудів з десятини. При артілі працювала школа на 35 дітей. В 1924-27 рр. у селі ст орено З машинно-тракторні товариства4.

Помітні зрушення сталися в культурному житті села. Сільська лікарня в 1926 ро- ці поповнилася новим стаціонарним відділенням на 10 ліжок. Працювали школи, лікнеп, клуб, бібліотека. При сільбуді 1925 року обладнано кімнату для головного читання газет. Крім гуртків художньої самодіяльності, створено спортивний, МОДРу, оборонний, налагоджено випуск стінної газети. З 18 по 25 січня 1925 року в селі проходив тиждень пам'яті В. І. Леніна, під час якого було проведено огляд досягнень у соціалістичній перебудові села, заслухано звіти про роботу лікнепу, жінради, сільбуду і створено ленінський куток. У березні 1925 року проведено дво- тижневик книги”.

З 1925 року комсомольці організували випуск рукописної газети «Юный пахарь», яка проводила агітаційну роботу серед молоді, атеїстичну пропаганду. 3 січня 1926 ро- ку на базі політгуртка створено школу політграмоти, працювали загальноосвітній, 2 гуртки для малописььтенних. Багато молодих селян Гришиного поїхало вчитися. Так, ще 1922 року Гришинський комосередок послав до Харківської школи червоних старшин комсомольців Т. М. Циганенка, С. О. Басова, П. О. Мишнєва, К. С. Москаленка, С. Л. Ткаченка, на військові курси до Києва - Ф. Т. Тищенка, на иедкурси - І. Л. Воробйова, до сільгоспшколи - Н. Х. Москальова. У березні 1925 року в школах села було створено 3 загони юних піонерів, що обєднувалп понад 120 дітей.

Зміцнів зв'язок села з шефами. Залізничники станції Гришине допомогли селя- нам у проведенні сільськогосподарських робіт, налагодженні роботи шкіл, лікнепу, виступали перед ними з концертами.

Виконуючи рішення ХУ з'їзду ВНП(б), Гришинська партійна організаціята сільська Рада здійснювали курс партії на колективізацію сільського господарства. На початок 1930 року 1006 бідняцьких і середняцьких господарств (89 проц. їх за- гальної кількості) вже об'єдналися у 13 товариств спільного обробітку землі. В 1930 році ТСОЗи були реорганізовані у 7 артілей. Після укрупнення їх влітку 1931 року в селі налічувалося 5 артілеіґ, головами яких були П. Є. Назаренко, І. К. Фісай, Й. Ф. Єременко, С. О. Пєшков, С. С. Гриценко та інші.

Комуністи села мобілізували населення на боротьбу проти куркульства, яке намагалася зірвати колективізацію. Погрози, постріли з-за рогу, підпали, саботаж - були основною зброєю куркулів: вони вчинили замах на голову Гришинської сільради М. М. Ланцова і ін. сільських активістів. У 1931 році куркулі знищили 36 голів гро- мадської рогатої худоби і коней, а на кінець 1932 і початок 1933 року - 250 коней. Партійна організація та сільрада разом з робітничо-селянською інспекцією вжили рішучих заходів проти куркулів. З 5 по 25 січня 1932 року було проведено двотижне- вик перевірки стану робочої худоби і техніки. Тих, хто зривав хлібозаготівлі, штра- фували, а найбільш злісних, за рішенням загальних зборів селян і сільської Ради, виселяли з села.

Велику допомогу селянам у колективному веденні господарства подавала перша тракторна колона, створена у Гришинському районі навесні 1929 року? Восени 1930 року було організовано Гришинську МТС, що налічувала 60 тракторів”. У грудні 1931 року при МТС розпочали роботу курси для підготовки трактористів. Першими механізаторами у селі стали Д. С. Пилппець, Г. Т. Лазнпк, Ю. Л. Батрак та інші.

На кінець 1931 року колгоспи села Гришиного об`єднували 829 дворів (82 проц. усіх селянських господарств)4. Виконуючи постанову ЦК ВКП(б) від 4 лютого 1932 року «Про чергові заходи щодо організаційно-господарського зміцнення кол- госпів», Гришинська сільська партійна організація, у складі якої налічувалося 29 комуністів, створила в кожному колгоспі партійні групи, організувала бригади з постійним складом колгоспників, здійснювала контроль за їх роботою. На вирі- шальних ділянках працювали комуністи. .

У селі виросли кадри висококваліфікованих спеціалістів - агрономів, зоотех- ніків, механізаторів, рільників та ін. 1932 року 5 колгоспів села було об`єднан0 у З господарства. Їм передано понад 7 тис. десятин землі, на колгоспних полях пра- цювало 11 тракторівд. Шефи гришинськпх колгоспів - робітники паровозного депо станції Гришине та ін. промислових підприємств відремонтували сільськогосподар- ські машини і реманент, збудували тваринницькі приміщення тощо.

У 1935 році загальні збори колгоспників одностайно схвалили Примірний статут сільськогосподарської артілі. На той час було усуспільнено 97 проц. земельних угідь, значно підвищився матеріальний добробут колгоспниківї В 1937 році всі три артілі- села засипали у державні засіки понад 3,5 тис. цнт зерна. У 1939 році колгоспники , одержали на тру- додень по 4,5 кг зерна і 1 кр .38 коп. грішми. 1940р у за високі показники у розвитку тваринництва гришин- ські колгоспники - завідуючий фермоіо П. Ні Фісай, свинарки М. Ф. Чередниченко і М. М. Згу ова були учас- никами Всесоюзної сільськогосподарське! виставки у Ь оскві.

Під керівництвом сільської Ради проводилися масові недільники по благоустрою села, під час яких закладено фрук овий сад, озеленено 23 га вулиць. Якщо на початок 1926 року з 7191 жителів у селі було 1713 неписьменних, то за роки передво нних п'ятирічок неписьменність пов- ністю ліквідовано. Всі и шкільного віку вчилися. Невеличкі дореволюційш початкові школи розширено.

марш" Радянською союзу' Одну з шкіл ще у 1926 році перетворено на 7-річну, а

уродженець с. Гришиного , . „ . ..

КІСМОСНЛЄНКЫ 1960 р. ПОТІМ на середню. Напередодш Великоі ВІТЧИЗНЯНОІ війни у селі було дві школи. в яких навчалося близько 500 учнів.

У сільському клубі працювали гуртки художньої самодіяльнос регулярно відбувалися перегляди кінофільмів. Комсомольська агітбригада виїжджала з кон- .портами на польові стани і в сусідні села. Комуністи і комсомольці вели антире- ліг іну пропаганду серед населення, проводили бесіди, лекції, при клубі і в школа * діяли гуртки «войовничих безвірників», працювалибібліотеки. Майже кож- на родина передплачувала газети та журнали.

Вселі було 2иартійні органієації - колгоспна (об'єд увала 28 членів І канди- датів у члени партії) і сільська територіальна, що налічувала 24 чолд. 12 грудня 1937 року' жителі села взяли активну участь у перших виборах до Верховн Ради СРСР. У червні 1938 року 2744 виборці села одностайно проголосували за канди- дат у депутати Верховної Ради УРСР - знатну ланкову колгоспу ім. Леніна Красно- армійського району Є. Ю. Ко альову “ З перших дшв Великої Вітчизнянш війни більшість чоловіків села пішли иа Афроит. Ті, що залишилися, брали участь у будівництві оборонних споруд. на їх плечі лягав весь тягар сільськогосподарських робіт. З наближенням фронту у жовтні 1941 року у східні раиони країни було евакуйовано понад 500 голів великої рогатої худоби, сі госпмапіини, ш тала група колгоспників. 21 жовтня 1941 року Гришине захопили г тлерівські окупанти. 22 березня 1942 року були заарештовані, а потім по- звірнчому закатовані 17 гришинських активістів-колгоспників. Серед них комунісі і. Н. Фісай. Й. Ф Єременко, І. С. Ковальов, Д. Д. Соловйов, С. О. Пєшков та інш

Та гітлерівським катам не вдалося зламати полю радянськт ' людей. Радянські патріоти героїчно боролися проти окупантів; вони зривали заготівлю продовольства .для фашистськ армії, розповсюджували листівки, в яких розповідалося про ста- -новище на фронтах. Багато жителів села билися з ворогом у партизанських вагонах гм. М. Ланцова, П. Г. Пасічного та ін., що діяли у Нрас оармійському і сусідніх з ним районахз.

На початок лютого 1943 року група радянських військ Південно-Захід ого фро ту, до складу як входили 3. 4, '10 та 18 танкові корпуси і дві стрілецькі див зіі, прорвало фронт противника у районі Слов'янська-Нраматорська-Лозовоїд. Танкістп-гнардійці почали наступ на Красноармійськ і на світанку 11 лютого навальним ударом вибили фашистів з с. Гришиного. Протяг и 9 діб радянські во ни, під- тримувані населенням, відбивали шалені атаки фашистів, що одержали свпке під- кріплення. 20 лютого '1943 року, після чергового варварського бомбардування, німецькі війська знову захопили село. Фашисти, ще більше лютуючи, розпраалялнся а мирним населенням, яке допомагало Червоній Армії. Карателі розстріляли чолові- ків, які залишились у селі. Тоді загинуло '18 гришинців. В результаті боїв і фашист- ських бомбардувань Гришине було майже повністю зруйноване.

Сотні жителів села билися з во гом на фронтах Великоі Вітчизняної війни. Багатьох а них за оробрість та геро' м.нагор0джено орденами і медалями СРСР, а уродженець села Маршал Радянського Союзу К. С. Москаленко удостоєний знання Героя Радянського Союзу.

На початок вересня 1943 року частини З гвард іськ під командуванням генерал-лейтенанта Д. Д. .Пелюшенка форсували річку Сіверський Донець, розгор- нули наступ і 8 вересня 1943 року визволили Гришине від фаиіистів'. _, я

Пововили свою діяльність сільрада, парторганізація. В зв'язку з тим, що майэке всі комуністи були на фронті, партійна організація села складала я з 3 чоловік, а в 2 комсомольських організаціях (територіальній і шкільній) було 20 членів ком- сомолуї. Були відновлені колгоспи.

Окупанти знищили в селі сотні житлових будинків, 5 шкільних приміщень, лі- карню, аптеку, зерносховище, ветеринарну лікарню, магазин. Важко було гришинцям піднімати зруйноване господарство. Навесні 1944 року поля доводилося орати коро- вами, Майже без реманенту і техніки жінки, старі та підлітки провели сівбу зерно< ви . Восени того року гришинські колгоспники, своєчасно зібравши врожай, розра- хувалися з державою з усіх видів поставок. Було нідбудовано тваринницькі ферми. На кінець '1944 року поголів'я велик рогатої худоби у 3 колгоспах становило 390 голів, тобто досягло довоєнного рівня.

Комуністи села, сільська Рада багато уваги приділяли відбудові шкіл, лікарні. Вже у вересні 1943 року силами вчителів і громадськості було відремонтовано один з шкільних будинків. В '1944 році відбудовано всі шкільні приміщення. 1 вересня того ж року школу відвідували 564 учні. Відновили роботу амбулаторія, лікарня, аптека, зооветдільниця, сільське СПОЖ вче товариство, приміщення яких на той час було відбудовано. Закінчувався рем т клубу, 70 чоловік відвідували за- няття агрогуртків.

Самовіддано працювали жителі села у роки першої післявоєнно п'ятирічки. У 1947 році, відповідаючи на заклик ленінградців виконати п'ятирічку за 4 роки, гришинські колгоспники розгорнули масове соціалістичне змагання. В 1948 році в колгоспах було відновлено довоєнні посівні площі. План хлібоздачі у цьому році колгоспники виконали достроково. Ланкова М. А. Кулинич виростила по 28 цнт жита, ланкова М. Білицька - по 16 цнт куКУРУдзн, а ланкова В. Г. Пляшечник - по 12,3 цнт соняшнику з газ,

У лютому 1948 року за рішенням Нрасноармійського райкому партії ст орено колгоспну первинну партійну організацію, яка разом з територіальноюпартійноіооргзнізацією Будівництво зрошувальноі системи у колгоспі очолила боротьбу за дальший р звиток еконо- бан. Гришине, 1967 р_ міки села. Велику масово-політичну роботу проводив у селі агітколектив у складі 24 чоло- вік колгоспних ак ивістів та вчителів. Того ік року Комсомольш організували '11 недільників.Вони вииускали стінні газети і боііопі листки, у яки. розпо- відвлося про успіхи односельчан, викривалися недоліки. Вітсени 1950 року колгоспи Гришиного обсдналітся в один. 3 1957 року він носить назву адонбас». У 1950 році обсяг валової нродукці колгоспу іісревищив довоєннпіі рі- нень на 70 процд. поголів'я удоби ііорівняно з 19.10 роком збільшилися на 61) проц. По 190Плітрів молока при плані 1500 надоїла від кожної фураткн ' корови долркн 0 Нин- ыова, В 1951 році у колгоспі закінчено будівництво корів* пнка на ЩО голів. итзшнико на 3 тис. г(.ийв4 Високих по- казннків добгпасп рільнша бригада то 1, яка зібрала з пло- Бригадир овочівиицьхо щі 132 га урожай озимо пшениці по 27,6 цнт. Свипарка

та М. Горова одержала від 10 свиноматоіі 93 порослт. Поліп-

н „рід Н_ „давнини іиилось віатеріальпр становище діолгоспнгтвін. ъ 1952 році „__ ,ш р_ вони одержали по 4.5 кг гішенпці на труцодень. Нових успіхів домоглися .ліб роби в результаті вдій. снення рішень, Ііамічеіігхх агресивним (ІЕГЗ року) план іііом ЦК КПРС. 19 5 року Гришннськіііі колгосп став мільйонероіі. Від рослпнниц по було одержано прибутку 520 тис, крб., від тваринництва;450 тис. крб., від овопівнпцтна 4 30 тис. крб. поголів'я худоби досягло 80!) голів, нндіп вюлока _ 277,5 тонни”. В 1957 році на сесії Гриніипської сільської Ради депутатів трУЦпщи прийнято рішення про повну епектрифікацію села і здійснено його до 1958 року.

За роки семирічкп зміцніла матеріальна база колгосп . Після реоргвнізац МТС колгосп придбав ЗО тракторів, 9 зернових комбайнів. В 19Ь5 році порівняно з 1950 ро- ком врожайність сільськогосподарських культур збільшплас озіімої пшениці- в 10,6 цнт до 25,7 цнт з га. кукурудзи 7 з 15,3 цит до ЗО цнт, соняшнику і з 8,8 цнт до 19,3 цнт. В 1986 році з 140 га було зібрано врожай озимої пшениці по 44 цнт з га, а в 1965 році ланка В. М. Воробиова на 120 га одержала урожаи соняшнику по 24,5 цнт з га. Грошові прибутки колгоспу зросли а 116 857 крб. в 1951) році до 1 059 452 нрб в 1966 році. За високі врожаї сільськогосподарських к льтур і успіхи врозвнтку тваринництва в ' 36571956 рр. багатьох колгоспників ідостосно віісоі-іих урядових нагород: брнґаднр тракторноі бригади комуністичноі праці М. Н. Білснко- ордена Леніна, ланковнй в. м. Воробйов _ ордена Трудового Червоного Прапора, голова колгоспу В. М. Макаров, тракторист В. Г. .Пазник і зооте нік і) Н. Руденко - ордена «Знак пошани».

в 1907 році трудівпики колгоспу, незва -агонп на несприятлині піматичні умо- вп, з илощі 2378 га зібрали врожай зернових по 21,4 цнт з га, соняшнику - з площі 644 га по 21,6 цнт, зерна кукурудзи 7 з іілощі 68, га по 25,3 цнт. Деякі ме. авізовані ланки добилися ще кращих результатів. Так, ланка і, Г. Безсонова одержала з площі 117 га врожай соняшнику по 24,7 цнт, а коіпсомольськ м лодіжна ланка, очолювана м. п. Сліпенком. зібрала врожай соняшнику з усієі площі по є цнт з га Успішно працювала овочівницька бригада під керівництвом Героя Соц л ,ти-і- иоі Праці Н. П. Соловйовоі, а також тваринники колгоспу. В 1967 році на одну фуражну корову надоєно 20 ч кг молока, одержано по 15,3 поролт на Свпномдтку іно 165 штук яєць на куркднеоучку. В цьому ж році колгосп одержав 1192 тис. Іір5, прибутку, тобто н 10 разів більше порівняно з 1955 роком.</div>

Село Гришине в роки другої світової війни (1939-1945 рр.)

Красносілля у роботах науковців і краєзнавців згадується лише у контексті історії партизанського руху та діяльності підпільних організацій в умовах окупації 5 серпня 1941 року до Красносілля вступили німецькі військові частини. Ось як це згадує мешканець м.Кривий Ріг, а тодішній житель села Михайло Шуліка, якому на той час виповнилося 15 років: „Того дня ми ще з кількома хлопчаками пасли корів за селом. Німецька колона з двох бронемашин і півтора десятка мотоциклістів рухалася на село збоку залізничної станції Цибулево. Раптово колону атакували три наші літаки, але атака була невдалою, бо відразу ж один літак підбили і він почав падати, а інші полетіли далі. Пілоту майже вдалося вирівняти машину і він спробував її посадити, але від удару об землю літак розбився. Пілот загинув, а кулеметник залишився живим і, ховаючись, побіг до лісу. Перша німецька колона розповзлася по селу, а згодом увесь шлях заповнився німецькими військами. Почалася окупація”. На постій у кожну хату було розквартировано 2 – 3 німецьких солдатів. Вступивши до Красносілля, окупанти зайняли для своїх потреб сільські школи, будинок сільради, клуб, бібліотеку та лікарню На згаданих будівлях замайоріли нацистські прапори, а на містечку – центральній частині села, встановили великий портрет Адольфа Гітлера. За спогадами односельчан перші місяці окупації були надзвичайно тяжкими. Перші дні солдати вели себе доволі спокійно, щоб завоювати прихильність жителів. 12 жителів села (активісти-комуністи), які були залишені в селі для проведення відповідної роботи за доносом одного з поліцаїв вночі 4 жовтня 1941 року були заарештовані з метою розкриття зв’язку з партизанами. Цієї ж ночі був арештований двома поліцаями Андреєв В.М. Вранці 5 жовтня 1941 року навідалися дружина Оксана Карпівна і дочка Тамара для передачі продуктів. На очах присутніх всіх родичів арештованих жандарми виводили по дві особи в машину і відвозили за село на розстріл. Із спогадів Тамари Василівни: батько передачі не взяв, коли виводили з приміщення в машину, а тільки показав пальцем на чоло, пояснюючи цим, що везуть на розстріл. Разом із ним розстріляли комуністів О. Бевза, Н. Прохода, Г. Назаренка, М. Кононенка та багатьох активістів. Отже, протримавши всього одну ніч під вартою жандарми разом з поліцаями розстріляли їх в садку місцевого колгоспу. Трупи людей були скинуті до силосної ями. Це був перший терористичний акт стосовно мешканців села. Після закінчення війни вони були перепоховані у братській могилі разом із воїнами, які загинули при звільненні села.

На початку нового року нова влада шляхом агітації стала запрошувати молодь на роботу до Німеччини на добровільних засадах. У сільському клубі було прокручено кілька агітаційних художніх роликів про те, як добре почувають себе на роботі у Німеччині ті, що вже виявили бажання працювати на користь рейху. Але навіть при тому, що у ролику демонструвався рівень життя набагато вищий ніж у селі, бажаючих їхати на роботу не виявилося. Тоді у цетрі села з'явилася відозва районного гебітскомісара приблизно такого змісту: „Українці! Народжені 1927 року цим зверненням закликаються до виконання трудового обов'язку. Вся молодь зазначеного року народження мусить з'явитися на біржу праці у встановлені в оповіщеннях дні. Відозва одноразова. Хто її не виконає – каторжна тюрма, а в особливих випадках – покарання смертю”. Спочатку молодих людей провадили на біржу праці до Єлизаветградки, а потім відправляли до Кам'янки, а далі – до Німеччини або Австрії. Після такого розгортання подій багато чоловіків і юнаків подалося до лісу в Гутницьку, де почав збиратися невеликий партизанський загін, який у 1943 році нараховував близько 200 осіб. Це були переважно жителі навколишніх сіл – Красносілля, Гутницької, Цвітного. Варто зазначити, що, починаючи з середини 1942 року, німецького гарнізону у с.Гутницька не було. Німецькі солдати лише зрідка відвідували цей населений пункт. У період їхньої відсутності село контролювали партизани. Згодом вони влилися до партизанського загону імені К.Ворошилова, яким командував І.Д.Діброва. У квітні 1943 р. у с. Красносілля партизани схопили кількох поліцаїв і розстріляли за селом. Після цього німецький гарнізон спільно з жандармерією с. Красносілля вчинив каральну акцію у ході якої було захоплено і розстріляно чотирьох партизанів – Григорія Гошка, Федора Калініченко, Василя Семеяна та Василя Шутя. Крім того, впродовж 1943 – на початку 1944 р. німці стратили ще 6 осіб, яких підозрювали у співробітництві з учасниками руху опору. У серпні 1943 р. були розстріляні Параска Сокіл, Віра Дібрівна, її донька Галина та Дмитро Білий, а на початку січня 1944 р. у Кіровограді був закатований розвідник партизанського загону Дикий Василь Олександрович, якого німці схопили у селі Красносіллі. У відповідь на дії окупантів партизани продовжували здійснювати напади на невеликі групи німців. Відомо, що 8 листопада 1943 р. бійці із загону І. Діброви напали на німецький гарнізон у селі, у ході бою загинуло 20 німецьких солдатів. В середині січня 1944 року війська 1-го і 2-го українських фронтів розпочали підготовку для Корсунь-Шевченківської наступальної операції. У район Красносілля з-під Кіровограда була перекинута 5-а гвардійська танкова армія під командуванням генерала-полковника танкових військ П. О. Ротмістрова. У цей же час на околиці села було облаштовано польовий аеродром на який 29 січня 1944 року прибула окрема ескадрілія 240-го винищувального авіаполка під командуванням старшого лейтенанта Івана Микитовича Кожедуба, Вже на той час відомого радянського аса, який на рахунку уже мав 20 збитих літаків у 146 бойових вильотах. Відомо, що перше звання Героя Радянського Союзу він отримав 4 лютого 1944 року у боях за Корсунь-Шевченківський, на п’ятий день перебування ескадрилії на аеродромі в Красносіллі. Перебуваючи в селі. І. М. Кожедуб проживав на квартирі С. Найденка. За спогадами останнього на уславленого пілота приходило подивитися багато односельців, деякі навіть відвідували його по кілька разів. Після вдалої Корсунь-Шевченківської операції радянські війська рушили далі на захід, звільняючи територію нашої держави. Після звільнення села значна частина сільських чоловіків пішла на фронт, а жінки й підлітки розпочали піднімати село з руїн. 508 жителів села воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, 217 з них нагороджені орденами й медалями. На фронтах загинуло 354 мешканці, з них 122 в боях (11 з них у період радянсько-фінської війни), 87 чоловік загинуло необстріляними новобранцями під Красносіллям, 145 односельчан зникли безвісті. Високо оцінені бойові заслуги уродженця села льотчика-штурмовика С. О. Німенка. Під час війни з білофіннами він був нагороджений орденом Червоної Зірки. У 1944 році С. О. Німенко удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Односелець Дмитро Євдокимович Крижанівський старший сержант, командир відділення 284-ої розвідроти, що входила 5-у ударну армію 3-го Українського фронту у липні 1944 р. своїм тілом у бою закрив німецький дзот під час виконання розвідувального завдання неподалік с. Шерасні (Молдова). На вшанування пам’яті загиблих у селі встановлено меморіальний пам’ятник односельчанам, які загинули в роки війни та облаштовано братську могилу воїнів-визволителів і партизан.

Освіта в селі впродовж XIX-XX століття

В 1896-1897 н.р. в Красносільській церковно-приходській школі навчалося 57 учнів. Хлопців – 48, дівчат – 9. Головний корпус Красносільської школи був збудований в 1910 році. В правому крилі розміщено 4 класні кімнати і кабінети; в лівому двокімнатна квартира завідуючого та три однокімнатні квартири для вчителів, загальна кухня. В селі було ще дві початкові школи: одна називалась Морозовою, бо ще до революції завідуючим нею був Мороз Клим Данилович, вчителями Мороз Ольга Трифонівна та Тітова Єлизавета Якимівна. Друга початкова школа знаходилася в приміщенні сучасної церкви. Завідував нею Микиташев Юхим Євстинійович, вчителем був Гавриш О.М.. Школа мала за селом 1 га Землі, де вирощували жито. Зерно мололи у вітряному млині, а борошно використовували для власних потребах. У 1939 році в школі працював струнний музичний гуртожиток (скрипка, гітара, мандоліни, балалайки), яким керував учень Гаркавий Микола( грав на скрипці). Пізніше керував гуртком учитель Сандлер А.Д. З 1939 році до випускного вечора (21 червня)1941 р. директором школи працював Самохін Сергій Романович. Ось спогади випускниці 1941 року Верко Зої Іванівни. Випускний вечір в ніч з 21 на 22 червня запам’ятався на все життя. Ми 17-річні юнаки та дівчата за святковим столом разом з вчителями-наставниками зібралися, щоб відмітити закінчення школи, ділилися мріями про майбутнє самостійне життя, про подальше можливе продовження навчання в середньо-спеціальних і вищих навчальних закладах, танцювали, зустрічали Сонце. Вранці прийшла додому і з повідомлень по радіо дізналася, що почалась війна. Все було перекреслено. Все залишилось тільки мріями. Працювала в громадському дворі. В 1943 році втекла з м. Кам′янка , де перебувала під вартою для вивезення в Німеччину. Коли с. Красносілля було звільнено від німецьких окупантів (5 грудня 1943р.) Едградківським райкомом комсомолу призначена старшою піонервожатою в Цвітянську школу, пізніше вчителям молодших класів в Красносільську школу, а після закінчення вищого учбового закладу вчителем російської мови і літератури. Зоя Іванівна вчитель від Бога. Нагороджена значком «Відмінник народної освіти України», медалями до 100- річчя з дня народження В.І. Леніна «Ветеран праці», Грамотами МО України обласного та районного відділу освіти. Під час окупації (1941-1943рр.) школа не працювала, за виключенням початкових класів В 1968 році розпочалося будівництво так званої «білої» (білою школу назвали мабуть тому, що була ззовні побілена вапною). школи. Коли почала працювати семирічка, інші класні кімнати були розміщені в двох будинках по центральній вулиці. В них було по три класні кімнати, вчительська, квартира для вчителя.

В 1974 році розпочалось будівництво нової школи і закінчилось в 1978 році. В 1978 році новобудова прийняла своїх господарів.

Протягом 2-3-ох років було закінчено художнє оформлення школи, класи-кабінети були укомплектовані сучасними меблями, технічними засобами навчання. Силами батьків, вчителів та учнів шкільне подвір’я було озеленено кущами, деревами. Посаджено сад в кількості більше 100 дерев.

Визначні постаті села

Село Красносілля незважаючи на свої невеликі розміри має значну кількість визначних людей. Серед таких є:

Зіноватний Василь Ісакович(27.11.1938, с. Красносілля) ­ заслужений артист України. Закінчив режисерське відділення студії Кіровоградського обласного музично-драматичного театру ім. М.Л. Кропивницького (1958), Дніпропетровське театральне училище (1963). Працював у Дніпропетровському обласному українському музично-драматичному театрі імені Т.Г. Шевченка (1965-1991).Пішов із життя у 2010 році.

Зіноватний Василь

Ульянич Валерія Борисівна( 02.04.1987, смт. Нова Прага Олесандрівського району) – поетеса, педогог. Закінчила Кіровоградський державний педагогічний університет імені В. Винниченка за спеціальністю вчитель української мови та літератури. Вірші почала писати ще в школі. Вірші друкувались у журналі «Степ», «Кіровоградська правда», «Україна-Центр», «Вперед». Член Кіровоградського обласного літературного об'єднання “Степ”, Конгресу літераторів України.

Сироїжко Василь Миколайович - голова первинної ветеранської організації ветеранів України села Красносілля. Вчитель математики та фізики.

Рідне місто або село на карті України Google (вставити фотокопію карти)

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Дата	Історична подія
ХVІІІ ст.	Заснування козацького поселення на території сучасного села
1740 – 1795	На території села існувала російсько-польська митниця
1761	Побудова церкви на честь Святого Симеона Богоприємця
1910	Створення головного корпусу Красносільської школи
1918	Створення партизанського загону під час австро-німецької окупації
1918	Встановлення радянської влади
1920	Створення першої місцевої комсомолької організації
1922-1927	Період діяльності сільсько-господарської комуни ім.. Леніна
1939	Період існування струнного музичного гуртка
5 серпня 1941	Початок окупації Красносілля під час 2 світової війни
5 грудня 1943	Звільнення Красносілля

Ресурси:

• Посилання на презентацію у [https://

];

• Посилання на власний фотоальбом у [https://

];

• Посилання на власний блог у [http://

];

• Посилання на добірку відеоматеріалів;

• Посилання на опитування або анкету у Google Форми;

• Посилання на спільний груповий постер.

---

Сторінка проекту Моє рідне місто або село

[http:/ ]</span>