Стежками рідного седа

Історія (від заснування до встановлення радянської влади)

Село почало свою історію як невеличке козацьке поселення у середині ХVІІІ ст., де поряд з ним пролягала прикордонна дорога і йому судилося виконувати роль населеного пункту зі сторожовим постом. Згодом, в останній чверті ХVІІІ ст., коли село носило назву Красне поле, для боротьби з гайдамаками поряд з ним було зведено форпост – земляне укріплення. Наприкінці століття з легкої руки першого Новоросійського намісника Г.О.Потьомкіна-Таврійського воно стало іменуватися Красносіллям і на його території було облаштовано російсько-польську митницю (у 1740 – 1795 рр. село було прикордонним згідно з договорами про кордон 1740 і 1781 рр). Воно виконувала роль контрольно-пропускного пункту і карантину між державами. 1761 року у Красносіллі вже була своя церква збудована на честь Святого Симеона Богоприємця, а це значить, що було населеним пунктом, як мінімум з 200 дворів. На жаль церква була дерев’яною і до наших днів не збереглася, оскільки 1921 року згоріла.

Влітку 1918 року, під час австро-німецької окупації, в селі створено партизанський загін, до якого входило понад 100 чоловік. Командував загоном житель села Пилип Олизько. Загін розгромив німецький гарнізон на залізничній станції Фундукліївка. В цьому бою П. І. Олизько загинув. Пізніше загін влився в одну з регулярних частин Червоної Армії На початку 1918 року в с. Красносіллі було встановлено Радянську владу. Першим органом був ревком, який періодично очолювали Мефодій Михайлов, Михайло Арутін та інші. В 1920 році виникає перша місцева комсомольська організація, яку очолив Герасим Омельченко. В числі активістів організації були Іван Бевз, Леся Бевз та інші. В грудні 1922 року в селі була організована сільсько-господарська комуна ім.. Леніна. На перших кроках комуни досягли певних успіхів, за що кілька разів відзначалися адміністративними органами. Разом з тим в комуні було багато і слабких сторін. 1 жовтня 1927 року комуна припинила своє існування.

Село Красносілля в роки другої світової війни (1939-1945 рр.)

Красносілля у роботах науковців і краєзнавців згадується лише у контексті історії партизанського руху та діяльності підпільних організацій в умовах окупації 5 серпня 1941 року до Красносілля вступили німецькі військові частини. Ось як це згадує мешканець м.Кривий Ріг, а тодішній житель села Михайло Шуліка, якому на той час виповнилося 15 років: „Того дня ми ще з кількома хлопчаками пасли корів за селом. Німецька колона з двох бронемашин і півтора десятка мотоциклістів рухалася на село збоку залізничної станції Цибулево. Раптово колону атакували три наші літаки, але атака була невдалою, бо відразу ж один літак підбили і він почав падати, а інші полетіли далі. Пілоту майже вдалося вирівняти машину і він спробував її посадити, але від удару об землю літак розбився. Пілот загинув, а кулеметник залишився живим і, ховаючись, побіг до лісу. Перша німецька колона розповзлася по селу, а згодом увесь шлях заповнився німецькими військами. Почалася окупація”. На постій у кожну хату було розквартировано 2 – 3 німецьких солдатів. Вступивши до Красносілля, окупанти зайняли для своїх потреб сільські школи, будинок сільради, клуб, бібліотеку та лікарню На згаданих будівлях замайоріли нацистські прапори, а на містечку – центральній частині села, встановили великий портрет Адольфа Гітлера. За спогадами односельчан перші місяці окупації були надзвичайно тяжкими. Перші дні солдати вели себе доволі спокійно, щоб завоювати прихильність жителів. 12 жителів села (активісти-комуністи), які були залишені в селі для проведення відповідної роботи за доносом одного з поліцаїв вночі 4 жовтня 1941 року були заарештовані з метою розкриття зв’язку з партизанами. Цієї ж ночі був арештований двома поліцаями Андреєв В.М. Вранці 5 жовтня 1941 року навідалися дружина Оксана Карпівна і дочка Тамара для передачі продуктів. На очах присутніх всіх родичів арештованих жандарми виводили по дві особи в машину і відвозили за село на розстріл. Із спогадів Тамари Василівни: батько передачі не взяв, коли виводили з приміщення в машину, а тільки показав пальцем на чоло, пояснюючи цим, що везуть на розстріл. Разом із ним розстріляли комуністів О. Бевза, Н. Прохода, Г. Назаренка, М. Кононенка та багатьох активістів. Отже, протримавши всього одну ніч під вартою жандарми разом з поліцаями розстріляли їх в садку місцевого колгоспу. Трупи людей були скинуті до силосної ями. Це був перший терористичний акт стосовно мешканців села. Після закінчення війни вони були перепоховані у братській могилі разом із воїнами, які загинули при звільненні села.

На початку нового року нова влада шляхом агітації стала запрошувати молодь на роботу до Німеччини на добровільних засадах. У сільському клубі було прокручено кілька агітаційних художніх роликів про те, як добре почувають себе на роботі у Німеччині ті, що вже виявили бажання працювати на користь рейху. Але навіть при тому, що у ролику демонструвався рівень життя набагато вищий ніж у селі, бажаючих їхати на роботу не виявилося. Тоді у цетрі села з'явилася відозва районного гебітскомісара приблизно такого змісту: „Українці! Народжені 1927 року цим зверненням закликаються до виконання трудового обов'язку. Вся молодь зазначеного року народження мусить з'явитися на біржу праці у встановлені в оповіщеннях дні. Відозва одноразова. Хто її не виконає – каторжна тюрма, а в особливих випадках – покарання смертю”. Спочатку молодих людей провадили на біржу праці до Єлизаветградки, а потім відправляли до Кам'янки, а далі – до Німеччини або Австрії. Після такого розгортання подій багато чоловіків і юнаків подалося до лісу в Гутницьку, де почав збиратися невеликий партизанський загін, який у 1943 році нараховував близько 200 осіб. Це були переважно жителі навколишніх сіл – Красносілля, Гутницької, Цвітного. Варто зазначити, що, починаючи з середини 1942 року, німецького гарнізону у с.Гутницька не було. Німецькі солдати лише зрідка відвідували цей населений пункт. У період їхньої відсутності село контролювали партизани. Згодом вони влилися до партизанського загону імені К.Ворошилова, яким командував І.Д.Діброва. У квітні 1943 р. у с. Красносілля партизани схопили кількох поліцаїв і розстріляли за селом. Після цього німецький гарнізон спільно з жандармерією с. Красносілля вчинив каральну акцію у ході якої було захоплено і розстріляно чотирьох партизанів – Григорія Гошка, Федора Калініченко, Василя Семеяна та Василя Шутя. Крім того, впродовж 1943 – на початку 1944 р. німці стратили ще 6 осіб, яких підозрювали у співробітництві з учасниками руху опору. У серпні 1943 р. були розстріляні Параска Сокіл, Віра Дібрівна, її донька Галина та Дмитро Білий, а на початку січня 1944 р. у Кіровограді був закатований розвідник партизанського загону Дикий Василь Олександрович, якого німці схопили у селі Красносіллі. У відповідь на дії окупантів партизани продовжували здійснювати напади на невеликі групи німців. Відомо, що 8 листопада 1943 р. бійці із загону І. Діброви напали на німецький гарнізон у селі, у ході бою загинуло 20 німецьких солдатів. В середині січня 1944 року війська 1-го і 2-го українських фронтів розпочали підготовку для Корсунь-Шевченківської наступальної операції. У район Красносілля з-під Кіровограда була перекинута 5-а гвардійська танкова армія під командуванням генерала-полковника танкових військ П. О. Ротмістрова. У цей же час на околиці села було облаштовано польовий аеродром на який 29 січня 1944 року прибула окрема ескадрілія 240-го винищувального авіаполка під командуванням старшого лейтенанта Івана Микитовича Кожедуба, Вже на той час відомого радянського аса, який на рахунку уже мав 20 збитих літаків у 146 бойових вильотах. Відомо, що перше звання Героя Радянського Союзу він отримав 4 лютого 1944 року у боях за Корсунь-Шевченківський, на п’ятий день перебування ескадрилії на аеродромі в Красносіллі. Перебуваючи в селі. І. М. Кожедуб проживав на квартирі С. Найденка. За спогадами останнього на уславленого пілота приходило подивитися багато односельців, деякі навіть відвідували його по кілька разів. Після вдалої Корсунь-Шевченківської операції радянські війська рушили далі на захід, звільняючи територію нашої держави. Після звільнення села значна частина сільських чоловіків пішла на фронт, а жінки й підлітки розпочали піднімати село з руїн. 508 жителів села воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, 217 з них нагороджені орденами й медалями. На фронтах загинуло 354 мешканці, з них 122 в боях (11 з них у період радянсько-фінської війни), 87 чоловік загинуло необстріляними новобранцями під Красносіллям, 145 односельчан зникли безвісті. Високо оцінені бойові заслуги уродженця села льотчика-штурмовика С. О. Німенка. Під час війни з білофіннами він був нагороджений орденом Червоної Зірки. У 1944 році С. О. Німенко удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Односелець Дмитро Євдокимович Крижанівський старший сержант, командир відділення 284-ої розвідроти, що входила 5-у ударну армію 3-го Українського фронту у липні 1944 р. своїм тілом у бою закрив німецький дзот під час виконання розвідувального завдання неподалік с. Шерасні (Молдова). На вшанування пам’яті загиблих у селі встановлено меморіальний пам’ятник односельчанам, які загинули в роки війни та облаштовано братську могилу воїнів-визволителів і партизан.

Освіта в селі впродовж XIX-XX століття

В 1896-1897 н.р. в Красносільській церковно-приходській школі навчалося 57 учнів. Хлопців – 48, дівчат – 9. Головний корпус Красносільської школи був збудований в 1910 році. В правому крилі розміщено 4 класні кімнати і кабінети; в лівому двокімнатна квартира завідуючого та три однокімнатні квартири для вчителів, загальна кухня. В селі було ще дві початкові школи: одна називалась Морозовою, бо ще до революції завідуючим нею був Мороз Клим Данилович, вчителями Мороз Ольга Трифонівна та Тітова Єлизавета Якимівна. Друга початкова школа знаходилася в приміщенні сучасної церкви. Завідував нею Микиташев Юхим Євстинійович, вчителем був Гавриш О.М.. Школа мала за селом 1 га Землі, де вирощували жито. Зерно мололи у вітряному млині, а борошно використовували для власних потребах. У 1939 році в школі працював струнний музичний гуртожиток (скрипка, гітара, мандоліни, балалайки), яким керував учень Гаркавий Микола( грав на скрипці). Пізніше керував гуртком учитель Сандлер А.Д. З 1939 році до випускного вечора (21 червня)1941 р. директором школи працював Самохін Сергій Романович. Ось спогади випускниці 1941 року Верко Зої Іванівни. Випускний вечір в ніч з 21 на 22 червня запам’ятався на все життя. Ми 17-річні юнаки та дівчата за святковим столом разом з вчителями-наставниками зібралися, щоб відмітити закінчення школи, ділилися мріями про майбутнє самостійне життя, про подальше можливе продовження навчання в середньо-спеціальних і вищих навчальних закладах, танцювали, зустрічали Сонце. Вранці прийшла додому і з повідомлень по радіо дізналася, що почалась війна. Все було перекреслено. Все залишилось тільки мріями. Працювала в громадському дворі. В 1943 році втекла з м. Кам′янка , де перебувала під вартою для вивезення в Німеччину. Коли с. Красносілля було звільнено від німецьких окупантів (5 грудня 1943р.) Едградківським райкомом комсомолу призначена старшою піонервожатою в Цвітянську школу, пізніше вчителям молодших класів в Красносільську школу, а після закінчення вищого учбового закладу вчителем російської мови і літератури. Зоя Іванівна вчитель від Бога. Нагороджена значком «Відмінник народної освіти України», медалями до 100- річчя з дня народження В.І. Леніна «Ветеран праці», Грамотами МО України обласного та районного відділу освіти. Під час окупації (1941-1943рр.) школа не працювала, за виключенням початкових класів В 1968 році розпочалося будівництво так званої «білої» (білою школу назвали мабуть тому, що була ззовні побілена вапною). школи. Коли почала працювати семирічка, інші класні кімнати були розміщені в двох будинках по центральній вулиці. В них було по три класні кімнати, вчительська, квартира для вчителя.

В 1974 році розпочалось будівництво нової школи і закінчилось в 1978 році. В 1978 році новобудова прийняла своїх господарів.

Протягом 2-3-ох років було закінчено художнє оформлення школи, класи-кабінети були укомплектовані сучасними меблями, технічними засобами навчання. Силами батьків, вчителів та учнів шкільне подвір’я було озеленено кущами, деревами. Посаджено сад в кількості більше 100 дерев.

Визначні постаті села

Село Красносілля незважаючи на свої невеликі розміри має значну кількість визначних людей. Серед таких є:

Зіноватний Василь Ісакович(27.11.1938, с. Красносілля) ­ заслужений артист України. Закінчив режисерське відділення студії Кіровоградського обласного музично-драматичного театру ім. М.Л. Кропивницького (1958), Дніпропетровське театральне училище (1963). Працював у Дніпропетровському обласному українському музично-драматичному театрі імені Т.Г. Шевченка (1965-1991).Пішов із життя у 2010 році.

Зіноватний Василь

Ульянич Валерія Борисівна( 02.04.1987, смт. Нова Прага Олесандрівського району) – поетеса, педогог. Закінчила Кіровоградський державний педагогічний університет імені В. Винниченка за спеціальністю вчитель української мови та літератури. Вірші почала писати ще в школі. Вірші друкувались у журналі «Степ», «Кіровоградська правда», «Україна-Центр», «Вперед». Член Кіровоградського обласного літературного об'єднання “Степ”, Конгресу літераторів України.

Сироїжко Василь Миколайович - голова первинної ветеранської організації ветеранів України села Красносілля. Вчитель математики та фізики.

Рідне місто або село на карті України Google (вставити фотокопію карти)

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Дата	Історична подія
ХVІІІ ст.	Заснування козацького поселення на території сучасного села
1740 – 1795	На території села існувала російсько-польська митниця
1761	Побудова церкви на честь Святого Симеона Богоприємця
1910	Створення головного корпусу Красносільської школи
1918	Створення партизанського загону під час австро-німецької окупації
1918	Встановлення радянської влади
1920	Створення першої місцевої комсомолької організації
1922-1927	Період діяльності сільсько-господарської комуни ім.. Леніна
1939	Період існування струнного музичного гуртка
5 серпня 1941	Початок окупації Красносілля під час 2 світової війни
5 грудня 1943	Звільнення Красносілля

Ресурси:

• Посилання на презентацію у [https://

];

• Посилання на власний фотоальбом у [https://

];

• Посилання на власний блог у [http://

];

• Посилання на добірку відеоматеріалів;

• Посилання на опитування або анкету у Google Форми;

• Посилання на спільний груповий постер.

---

Сторінка проекту Моє рідне місто або село

[http:/ ]