Гуцало 4.2. Розвиток пізнавальних психічних процесів у ранньому дитинстві

Пізнавальна діяльність у ранньому дитинстві спрямована на розпізнавання предметів (предметно-орудійна діяльність), оволодіння предметами дії, освоювання суспільно вироблених засобів діяльності з предметами; навчання відбувається за зразками та інструкціями; психіка виявляє різноманітні функції, але особливого значення набуває пізнавальна – образ світу отримує свій “центр”, яким стає “Я” дитини.

Розвиток відчуттів та сприймання у ранньому віці. Сприймання у 1-3 роки сприймання предметів набуває більш цілісного характеру. Створенню цілісного образу сприйманого предмета сприяють маніпулятивні дії з ним, активне обслідування його руками. Поєднання рухів очей і рухів рук, що обмацують предмет, дає дитині можливість згодом виконувати зорові орієнтувальні дії, які відокремлюються від практичних, випереджають їх і стають власне актами сприймання. Поєднання образу предмета з відповідним словом полегшує його запам’ятовування і впізнання.

Дитина робить велику кількість помилок при оцінці просторових властивостей предметів. Навіть лінійний окомір у дітей розвинутий значно гірше, ніж у дорослих. Наприклад, при сприйманні довжини лінії ступінь помилки дитини може бути приблизно в п'ять разів більше, ніж у дорослої людини. Але на кінець третього року життя дитина вже практично орієнтується в ближчому просторі, розрізняє напрями “вперед” і “назад”, “догори” і “донизу”, помічає зміни в розміщенні ближчих предметів. Дитина погано орієнтується у категоріях часу. У неї складаються перші орієнтації і в часовій послідовності подій, але в розрізненні значень слів "“сьогодні”, “вчора” вона ще натрапляє на значні труднощі. Певні труднощі виникають у дітей і при сприйнятті зображень предметів. Так, розглядаючи малюнок і розповідаючи, що на ньому намальоване, діти часто роблять помилки у впізнаванні зображених предметів.

Сприймання домінує серед інших психічних функцій (увага, мислення, пам’ять). До двох років дитина взагалі не може діяти без опори на сприймання (ніщо з того, що лежить поза наочністю, дитину не цікавить). Якщо дитину цього віку попросити сісти на велике каміння, що лежить на галявині, то виявиться, що зробити це для неї досить важко. Вона намагається одночасно всістися на каміння і бачити його. Але для того, щоб сісти, потрібно відвернутися від каміння. Отже, при домінувальному сприйманні дитина все ж такі обмежена наочною ситуацією.

Точність сприймання дитини велика, та саме сприймання досить своєрідне. Воно по-перше, фіксує якусь конкретну якість об’єкта, і надалі дитина орієнтується на цю якість, впізнаючи саме цей об’єкт. По-друге, сприймання дитини афективно забарвлене і тісно пов’язане з практичною дією. Будь-які цікаві предмети викликають яскраву емоційну реакцію. За нею розгортається імпульсивна поведінка: дістати привабливу річ, щось з нею зробити.

Розвиток пам’яті у дітей раннього віку. В ранньому дитинстві пам'ять включена в процес активного сприймання. Дитина вже може мимовільно відтворювати побачене або почуте раніше, але це ще не є спогади з опорою на минулий досвід. Події раннього дитинства забуваються так само, як і у немовляти. Пам'ять ще не діє як окремий процес, вона має мимовільний характер. У дітей 3-4 років запам'ятовування і відтворення в природних умовах розвитку пам'яті (без спеціального навчання мнемічним операціям) є мимовільним. Протягом перших 24 місяців можна виділити поступове включення в психічне життя різних видів пам'яті, послідовну появу рухової, афективної, образної та вербальної пам'яті. Можна говорити про те, що на кінець першого року життя у дитини вже існує складна система пам'яті, яка містить декілька її різновидів та процесів.

Другий рік життя дитини характеризується тим, що в розвитку пам'яті можна виділити чотири фази : фазу "плато" на низькому рівні (12-15 міс.), фазу швидкого розвитку (16-17 міс), фазу "плато" на середньому рівні (18-19 міс.) та фазу різних коливань (20-22 міс.) (Д.Х. Гізатуліна).

Темп розвитку вербальної пам'яті повільніший, ніж образної пам'яті, а темп розвитку образної пам'яті нижчий, ніж просторово-зорової пам'яті. Таким чином, розвитку пам'яті в період раннього дитинства властиві нерівномірність, гетерохронність та структуроутворення. Вікова динаміка пам'яті в перші роки життя характеризується суттєвим приростом показників успішності короткочасної образної пам'яті.

Активний спосіб життя, ходіння, засвоєння мови у ранньому дитинстві розширює можливості пізнавальної діяльності, сприяє розвиткові словесно-логічної пам’яті. Мовлення вносить значні зміни в мнемічні процеси, відкриваючи можливість групувати численні елементи досвіду, означати їх словом, міцніше їх закріплювати й оперативніше відтворювати. Пам'ять набуває більшої стійкості і міцності, тривалішим стає зберігання запам’ятованого.

У ранньому дитинстві відбуваються значні зрушення в пам'яті, які фіксують набутий дитиною сенсорний, моторний, емоційний досвід, забезпечуючи цілісний психічний її розвиток. Зазнають перших якісних змін основні процеси пам'яті (запам'ятовування, зберігання і відтворення). На другому році життя значно більше об'єктів викликає у дитини реакції впізнавання, які стають дедалі все диференційованими. На кінець третього року дитина впізнає не тільки рідних, а й інших дорослих та дітей.

З різноманітних проявів пам'яті першим, безперечно, розвивається впізнавання, пов'язане з повторним сприйняттям вражень. Дитина впізнає невелике коло предметів і обличчя в проміжок дуже короткого часу після сприймання. Подальший розвиток цієї здібності йде в двох напрямках. По-перше, впізнавання стає можливим через все більший інтервал після сприйняття. Так, на другому році життя інтервал часу досягає вже кількох тижнів, на третьому році – декількох місяців, а на четвертому – більше року. По-друге, поступово розширюється коло предметів, які дитина запам'ятовує: з другого року діти впізнають звичну обстановку і предмети, а на третьому році пам'ятають одноразово сприйняті враження (наприклад, людину, яка випадково завітала до сім'ї). В цьому віці особливо яскраво запам'ятовуються емоційно забарвлені події приємної або неприємної властивості. Наприклад, дитина впізнає через декілька тижнів лікаря, який спричинив їй біль.

З другого року життя у дітей спостерігається не тільки здібність до впізнавання, але й можливість відтворення без повторного пред'явлення знайомого предмету. Так, дитина однорічного віку, закинувши м'яч на диван, через годину пам'ятає, де він знаходиться. У півторарічної дитини спогади виникають вже через більш довший період часу, приблизно через день. Ці спогади в ранньому дитинстві є наступною після впізнавання фазою розвитку пам'яті і відображуються в розповідях дітей про пережите. Пам'ять дитини швидко розвивається і поповнюється. Дорослі вчать дітей виконувати необхідні дії: одягатися, роздягатися, мити руки перед їжею, користуватися виделкою і ложкою, дотримуватися чистоти. Все це вимагає запам'ятовування.

В ранньому віці діти, як правило, не ставлять перед собою мету щось запам'ятати, вони не стільки запам'ятовують те чи інше, воно саме запам'ятовується у них (А. Смірнов). Оптимальне запам'ятовування діти демонструють у тих випадках, коли те, що ними запам'ятовується, пов'язане з їхніми інтересами або вразило їх. Засвоєне носить переважно мимовільний характер, коли інформація запам'ятовується швидко і легко. У засвоєнні початкового досвіду беруть участі рухова, емоційна та образна пам'ять, переважають рухова й емоційна пам'ять.

Істотні зміни в дітей відбуваються в розвитку в них вищих психічних процесів, і в першу чергу в розвитку довільної пам'яті. Розвиток довільної пам'яті в дитини починається в процесі її виховання і під час ігор. При цьому діти переважно спираються на наочно сприймані зв'язки предметів, явищ, а не на абстрактно-логічні відносини між поняттями. Крім цього, у дітей істотно подовжується латентний період, завдяки чому дитина може впізнати предмет, вже відомий з минулого досвіду. Так, до кінця третього року дитина може згадати те, що сприймалося нею кілька місяців тому, а до кінця четвертого – те, що було рік тому. Саме по собі подовження латентного періоду означає принципову зміну в розвитку пам'яті як психічного пізнавального процесу.

Розвиток мислення у дітей раннього віку. Розвиток мислення дитини в ранньому віці носить наочно-дійовий характер. Дитина вчиться виділяти предмет як об'єкт діяльності, переміщує його в просторі, діє кількома предметами відносно один одного. Наочно-дійове мислення іноді називають “мислення руками”, коли розумові завдання дитина вирішує практично. Усе це створює умови для знайомства з раніше незнаними властивостями предметів. Дитина вчиться діяти з предметами не лише безпосередньо, але і опосередковано, тобто з допомогою інших предметів або дій. У процесі виконання дій з предметами і називання дій словами формуються мисленнєві операції дитини. Найбільшого значення серед них набуває узагальнення. Але у зв'язку з тим, що досвід дитини невеликий і вона не вміє виділяти суттєві ознаки в групі предметів, то і узагальнення часто буває невірним. Наприклад, словом куля дитина називає всі предмети, які мають округлу форму.

Особливістю розвитку мислення в ранньому дитинстві є те, що різні його сторони – розвиток наочно-дійового і наочно-образного мислення, формування узагальнень, з одного боку, і засвоєння знакової функції свідомості – з іншого, поки ще непов'язані між собою. Тільки пізніше, у дошкільному віці, ці сторони поєднаються, створюючи основу для оволодіння складнішими формами мислення [22, с.124].

Значимим етапом розвитку мислення дитини є період, коли вона один предмет може назвати декількома словами. Це явище спостерігається у віці близько 2 років і свідчить про формування такої розумової операції, як порівняння. Надалі на основі операції порівняння починають розвиватися індукція і дедукція, що до 3-3,5 років досягають уже досить високого рівня розвитку. Відокремлюючи дії від предметів і узагальнюючи їх, порівнюючи свої дії з діями інших людей, малята починають усвідомлювати їх як власні дії, ними самими спричинені. Це виражається в появі на 3-му році життя займенника першої особи однини – “Я” замість “він”, “вона”, як говорила про себе дитина раніше. Так виникає особиста дія, пов'язана з виразною тенденцією до самостійності, що виявляється у постійних заявах і вимогах дитини “Я сама!”. Ці новоутворення, що виникають у ході предметної діяльності, стають основою нових стосунків дитини з дорослими, які складаються у дошкільному віці.

Розвиток мовлення у дітей раннього віку Значним досягненням цього віку є оволодіння мовою. Вік від одного до трьох років – це стадія сенситивності (особливої чутливості, сприйнятливості) дитини до мовних впливів (Л.С. Виготський). Для дитини другого року життя слово набагато раніше набуває пускового, ніж гальмівного значення: дитині значно легше за словесною вказівкою розпочати якусь дію, ніж припинити її. Коли, наприклад, дитині пропонують закрити двері, вона може почати багаторазово відкривати і закривати їх. Інша справа – зупинка дії. Хоча, зазвичай, вже до початку раннього дитинства дитина починає розуміти значення слова “не можна”, заборона ще не діє так магічно, як хотілося б дорослим. Лише на третьому році життя мовні вказівки дорослих починають по-справжньому регулювати поведінку дитини в різних умовах, викликати і припиняти її дії, мати не тільки безпосередній, але й відстрочений вплив [22, с. 115 ].

Автономна мова дитини в перші місяці другого року життя трансформується і зникає. Незвичні і за звучанням і за змістом слова замінюються словами мови “дорослих”. Зрозуміло, що швидкий перехід на новий рівень мовного розвитку можливий лише в сприятливих умовах – у першу чергу, при повноцінному спілкуванні дитини з дорослим. Якщо спілкування недостатнє, або, навпаки, рідні виконують всі бажання малюка, орієнтуючись на його автономну мову, розвиток мови уповільнюється. Спостерігається затримування мовного розвитку і в тих випадках, коли в сім'ї ростуть близнюки, які інтенсивно спілкуються один з одним на спільній дитячій мові (В.О. Скрипченко).

Вимова слів стає більш вірною, все менше спотворених слів. До трьох років дитина вже засвоює всі основні звуки мови. Найбільш важливою зміною в мові дитини є те, що слово набуває предметного значення. У ранньому віці швидко росте пасивний словник – кількість слів, що розуміє дитина. Дворічна дитина розуміє всі слова, якими користуються дорослі. У цьому віці вона починає розуміти пояснення дорослого (інструкції) відносно спільних дій. Оскільки дитина активно пізнає світ речей, маніпуляція предметами для неї є найбільш значимою діяльністю, а засвоїти нові дії з предметами вона може тільки спільно з дорослим. Інструктивна мова, яка організує дії дитини, розуміється нею рано. Пізніше, в 2-3 роки виникає розуміння мови-розповіді. Легше розуміє дитина ті розповіді, які пов'язані з предметами і явищами, що її оточують.

Дуже швидко розвивається і активний словник, та все ж таки він відстає від пасивного. На початку другого року життя в активній мові дитини є 10-12 слів, в два роки – близько 300 слів, в три роки словник складає 1200-1500 слів. Як вказував Л.С. Виготський, мова дитини перетворюється із засобу спілкування у засіб впливу дитини на власну поведінку. Це спостерігається ближче до третього року її життя. Мовлення дитини поступово починає виступати і в ролі організатора її власних дій, включатися в них у різних формах і на різних етапах виконання цих дій, зокрема, у формі так званого “егоцентричного” мовлення, тобто розмови дитини із собою, що формується на основі спілкування з іншими.

Ранній вік – це період підвищеної чутливості дитини до мови дорослих. Формування мови в цьому віці є основою всього психічного розвитку дитини. Якщо з якихось причин (хвороба, обмеження спілкування) мовні можливості дитини не використовуються в достатній мірі, то подальший загальний рівень розвитку починає гальмуватися.

Розвиток уявлень та уяви у ранньому віці. Одночасно з розвитком уявлень у дитини відбувається і розвиток уяви. Це дозволяє дитині виділяти окремі частини предмета, який вона сприймає вже як самостійні і якими все частіше оперує у своїй уяві. Однак синтезування відбувається зі значними перекручуваннями дійсності. Через відсутність достатнього досвіду і критичності мислення дитина не може створити образ, близький до реальної дійсності.

Стадії розвитку уяви: Перша стадія – від 2 до 4 років. Головною особливістю даного етапу є мимовільний характер виникнення уявлень уяви. Найчастіше уявлення в цей період формуються в дитини мимоволі, спонтанно ситуації, у якій вона знаходиться. Таким чином, ця стадія розвитку уяви дитини характеризується перевагою репродуктивної уяви, яка механічно відтворює отримані враження у вигляді психічних образів. Другий етап розвитку уяви – від 4 до 6 років – пов'язаний з появою її активних форм, коли процес уяви стає довільним. Виникнення активних форм уяви спочатку зв'язаний з ініціативою з боку дорослого. Наприклад, коли доросла людина просить що-небудь зробити дитину (намалювати дерево, скласти з кубиків будинок) вона активізує процес уяви. Для того, щоб виконати прохання дорослої людини, дитина спочатку повинна створити (чи відтворити), у своїй уяві певний образ. Причому цей процес в уяві маляти вже є довільним, оскільки дитина намагається його контролювати. Пізніше дитина починає використовувати довільну уяву без участі дорослого. Цей стрибок у розвитку уяви знаходить своє відображення насамперед у характері ігор дитини. Вони стають цілеспрямованими і сюжетними. Речі навколо дитини є не просто стимулами до розгортання предметної діяльності, а виступають у вигляді матеріалу для втілення образів її уяви. Дитина в 4-5 років починає малювати, будувати, ліпити, уявляти речі і комбінувати їх у відповідності зі своїм задумом. Таким чином, даний вік характеризується переходом уяви з мимовільної у довільну. При цьому уява починає виконувати вже дві функції: пізнавально-інтелектуальну та афективно-захисну.

Перша функція пов'язана з придбанням інформації про навколишній світ і формування практичних навичок у дитини, а друга – з регуляцією психічного стану маленької людини. Афективна функція уяви починає виявлятися в результаті утворення й усвідомлення дитиною свого Я, психологічного відділення себе від інших людей у віці від 4 до 6 років.

При цьому емоційно-захисна функція уяви полягає в тому, що через уявлювану ситуацію в дитини відбувається розрядка напруги і символічне розв’язання конфліктів, які дитиною поки не можуть бути розв’язані на практиці. Яскравим проявом емоційно-захисних функцій уяви є “страшилки”, що складаються і розповідаються дітьми. Слід зазначити, що до 6 років у багатьох дітей уява досягає настільки високого рівня, що вони в стані “жити” у вигаданому ними світі. Вони з дивною легкістю створюють сюжет для гри і втілюють його на практиці.

Розвиток уваги в ранньому віці. Увага в ранньому віці розвивається від безумовно-рефлекторного її зосередження до умовно-рефлекторного, від мимовільної її форми до перших проявів довільної (дія за вказівкою, долання труднощів). Відбувається подальший розвиток початкової форми довільної уваги. Довільна увага спостерігається в 90% дітей. Завдання, які вимагають високої стійкості уваги, домінують у загальній системі діяльності. Особливе значення для розвитку стійкості уваги має мовлення. Обсяг уваги у дошкільників ще дуже вузький. Увагу легко відволікає кожний новий, яскравіший об’єкт. Ця її особливість дає змогу легко відвертати увагу дитини від недозволенної для них речі, від небажаної дії. Наприкінці третього року слово може викликати увагу і спрямувати її, що створює умови для проведення коротких занять у групах дітей.

З розвитком активності дитини неухильно розширюється коло об’єктів, які привертають її увагу. Починаючи з другого року, дитина придивляється, прислухається до них, розглядає їх. Найбільше привертає увагу все, що рухається, змінюється, розкриваючи якісь свої нові якості. Таким об’єктом уваги буває механічна іграшка, річ, з якою можна активно діяти. Дитина двох-трьох років може протягом 10-20 хвилин годувати, одягати, роздягати ляльку, будувати щось з кубиків тощо. Не самі об’єкти, а дії з ними найбільше приваблюють дитину.

Особливості емоційно-вольової сфери дитини раннього віку

Період дошкільного дитинства можна назвати віком пізнавальних емоцій, до яких відносяться почуття подиву, цікавості, допитливості. Виникаючи в результаті зіткнення з новими сторонами дійсності, ці емоції у свою чергу впливають на пізнавальні, а також інші психічні процеси, виробляють у дитини індивідуальне відношення до реального світу речей і явищ, сприяють розвитку креативності дітей.

Період від 2 до 6 років називають віком афективності. У цьому віці емоції мають бурхливий, але нестійкий характер, що виявляється в яскравих, хоча і короткочасних афектах, у швидкому переході від одного емоційного стану до іншого. Дитину легко злякати, розсердити, але з тією же легкістю можна і зацікавити, викликати в неї задоволення, радість. Дітям властива виняткова “емоційна заражуваність”, вони особливо піддаються впливу емоцій, пережитих іншими дітьми і дорослими.

Відмінною рисою поведінки дитини 3-річного віку є те, що вона діє під впливом почуттів і бажань. Емоції не стійкі: сміх змінюється плачем, після сліз знову радість. Дитину легко відволікти від негативних емоцій, показавши цікавий предмет. Емоції мінливі, тому можна легко залучити увагу дитини до якоїсь дії, найчастіше навіть просто “загадковою” інтонацією: “А що ми зараз побачимо!..” Але утримати інтерес дітей до якої-небудь справи тривалий час важко. Почуття і бажання дитини, незважаючи на їхню нестійкість, дуже сильні, тому прояви почуттів носять безпосередній, яскравий характер: плач, лемент, ляскіт у долоні, вереск, агресивні жести, стрибки – дитина тотально виражає своє переживання.

Відомий американський психолог X. Джайнотт відзначав важливу психологічну особливість дитини 3-річного віку – індивідуалізм. З його погляду, це закономірне явище в розвитку дитини, яка не завжди відчуває сором за те, що вдарила однолітка, відібрала у нього іграшку, зруйнувала щось. Тільки поступово, знайомлячись з вимогами життя в суспільстві людей, маля починає співвідносити свої вчинки з цими вимогами.

Наприкінці 3-го року життя можна відзначити і розуміння комічного дітьми – у цей період у них з'являється почуття гумору. Відбувається це в результаті виникнення незвичайної комбінації знайомих дитині предметів і явищ. Наприклад, дитина голосно сміється, коли бачить вбрану в плаття собачку або, побачивши на картинці зображення кішки з капелюхом на голові. Але поряд з цим можна спостерігати у дітей і неадекватну реакцію. Це відбувається тому, що в дитини дуже малий життєвий досвід, вона не завжди правильно розуміє зміст, часто бачить в усьому тільки зовнішній бік. Саме тому дитина може глузувати з того, що в дійсності не повинно викликати сміх. Поява та ускладнення почуття комічного в дитини говорить також і про розвиток у неї інтелектуальних здібностей, нагромадження нею нових знань про навколишній світ. Тому завдання дорослих полягає не тільки в тому, щоб розвивати в маляти радісні емоції. Необхідно так виховувати дитину, щоб їй були доступні і такі емоції, як смуток, почуття сорому і провини за свій поганий вчинок.

У період від 2 до 4 років у дитини починають формуватися і моральні почуття. Це відбувається в тих випадках, коли дорослі привчають малюка рахуватися з іншими людьми. На другому році життя у дитини виникають позитивні стосунки з товаришами, з якими вона грається. Форми переживання симпатії стають більш різноманітними. Це і посмішка, і приємне лагідне слово, і співчуття, і прояви уваги, і бажання розділити радість з іншою людиною. Якщо на першому році життя почуття симпатії ще мимовільне, несвідоме, нестійке, то на другому році воно стає більш усвідомленим.

Дітям раннього віку притаманне переживання такого почуття як самолюбство. Це почуття формується під провідним впливом людських взаємин, у які змалку включається дитина. Особливо важливу роль у її становленні відіграють оцінки – схвалення, подяка, повага, гнів, нарікання тощо. Під їх впливом формується оцінка дитиною своїх дій, вчинків і себе самої, своїх якостей. До кінця 3-го року життя в дитини є відносно багата гама емоційних переживань.

Уже в ранньому віці починають складатися передумови волі (В К. Котирло). Найбільшу спонукальну силу для довільних дій дитини має показ-демонстрація дій, опосередкована прямим заохоченням до активного їх наслідування і відтворення. Первинні вольові прояви з’являються у ранньому дитинстві, коли дитина прагне досягнути мети (дістати привабливу іграшку). Одне з перших проявів волі – довільні рухи, розвиток яких залежить, зокрема, від рівня усвідомленості сенсомоторного образу.

далі п.4.3. Спілкування з дорослими та однолітками у ранньому дитинстві