Гуцало 4.4. Розвиток особистості дитини раннього віку. Криза трьох років
У дитинстві Я-концепція найменш структурована, але найбільш пластична. Монополія батьків на спілкування з дитиною приводить до того, що їхні установки стають вирішальним фактором формування основ Я-концепції дитини. Образ самого себе складається в дитини в умовах взаємодії її індивідуального досвіду і досвіду її спілкування з іншими людьми. Формування образу-Я в дитини починається задовго до дошкільного віку, тому що до трьох років багато дітей мають вже досить ясні і точні уявлення про свої можливості.
З погляду Е. Еріксона, друга стадія розвитку Я-концепції триває від півтора до трьох-чотирьох років. У цей період дитина вже усвідомлює свою індивідуальність і саму себе як діяльно активну істоту. Якщо активність дитини не відповідає чеканням дорослих, то вона зіштовхується з їхнім несхваленням. Головний позитивний результат розвитку дитини на цій стадії – досягнення почуття незалежності. Дитина прагне звільнитися від залежності дорослих і знайти самостійність, вона намагається робити все сама, відкидаючи будь-яку допомогу: при їжі, при вдяганні, на прогулянці.
Дорослі багато в чому обмежують дитячу активність, забезпечуючи зі своєї точки зору безпеку дитині, а також керуючись розуміннями порядку і доцільності. Якщо дитина пручається вимогам дорослих, то виникають конфлікти, що, як вважає Еріксон, може привести до появи в маляти почуття непевності як у власних силах, так і у своїй автономії. Альтернатива автономії і непевності є ключовою проблемою цього періоду дитинства. Те, як розв’язується ця криза, позначається на подальшому розвитку особистості. Почуття автономії повинне зустрічати заохочення настільки, щоб конфлікти, пов'язані з заборонами дорослих, не приводили дитину до зайвої сором'язливості і сумніву у власних силах. Розвиток самоконтролю в маляти має відбуватися без збитку для формування позитивної самооцінки.
Криза трьох років
Криза трьох років – це рубіж між раннім та дошкільним віком – один з найбільш складних моментів у житті дитини. Це розпад, перегляд старої системи соціальних відносин. Як вважав Д.Б. Ельконін, криза 3 років – це криза соціальних стосунків, а будь-яка криза стосунків є кризою виділення свого “Я”. Зміна позиції дитини, ріст її самостійності і активності, вимагають від близьких дорослих своєчасної перебудови стосунків. Якщо ж нові стосунки з дитиною не складаються, її ініціатива не заохочується, самостійність постійно обмежується, у дитини виникають кризові явища, що проявляються у взаєминах з дорослими, а іноді і з однолітками. Характеристиками кризи трьох років є негативізм, вередливість, гонорливість, своєвілля, знецінювання, протест-бунт, деспотизм.
У цьому віці дитина активно опановує мовою. Володіння мовою сприяє усвідомленню дитиною себе як суб'єкта діяльності і спілкування, як деякої незалежної, окремої сутності. Це вперше усвідомлене і гостро пережите почуття самості, ілюзія всемогутності, що з'являється в багатьох дітей у віці приблизно 3 років, ускладнює відносини дорослого і дитини, унаслідок чого цей період і одержав назву кризи 3 років. Діти в цьому віці починають прагнути все робити самостійно і по-своєму, можуть виявляти при цьому завзятість і неприємну незговірливість. Зі слухняних дітей, з якими було легко ладити, вони перетворюються в “примхливих” і “упертих”.
У деяких батьків така поведінка викликає роздратування і бажання підкорити собі дитину. Це – украй несприятлива для дитини стратегія поведінки дорослих, оскільки саме в цьому віці, на думку Еріксона, відбувається формування заповзятливості, або, навпаки, почуття провини як характеристики майбутнього суб'єкта діяльності. Постійне нав'язування своєї волі дитині, прагнення придушити її активність з метою егоїстичного збереження власного спокою, вираження сумніву в здібностях і компетентності дитини можуть привести до формування пасивної, залежної від інших особистості.
Найбільше яскраво негативний характер розвитку виявляються в симптомах кризи, вперше розкриті в роботі Ельзи Келер “Про особистість трирічної дитини”. Вона виділила 7 характеристик кризи трьох років.
1. Негативізм. Це негативна реакція, пов'язана із стосунками однієї людини з іншою. Дитина відмовляється взагалі підкоритися певним вимогам дорослих. Головний мотив дії — зробити навпаки, прямо протилежне тому, що йому запропонували. Дитячий негативізм варто відрізняти від звичайної неслухняності. Мотив неслухняності – небажання виконувати запропоноване дорослим. Мотив негативізму – негативне відношення до вимог дорослого незалежно від їх змісту. Дорослий може домогтися потрібного результату, змінивши свою вимогу на протилежне. Домовленості, пояснення і навіть покарання часто виявляються марними. Л.І. Божович описує два приклади негативізму. Хлопчик вирішив малювати, але замість очікуваної відмови отримав згоду батьків. З одного боку, малювати йому хочеться, з іншого – ще більше хочеться зробити навпаки. Хлопчик знайшов вихід із цієї складної ситуації: розплакавшись, він почав вимагати, щоб малювати йому заборонили. Після виконання цієї вимоги він із задоволенням почав малювати.
2. Вередливість. Це реакція на своє власне рішення. Вередливість виявляється в тому, що дитина настоює на своїй вимозі, на своєму рішенні. Тут відбувається виділення особистості і висувається вимога, щоб з цією особистістю рахувалися. Впертість не слід змішувати з наполегливістю, завдяки якій дитина добивається бажаного. Вперта дитина настоює на тому, чого їй не так сильно хочеться, або й зовсім не хочеться, або давно розхотілось.
3. Гонорливість. Близька до негативізму та вередливості, але має свої особливості. Це протест проти порядків, які існують вдома. Вона спрямована не проти конкретного дорослого, а проти системи стосунків, що склалися в сім'ї, норм виховання. Дитина настоює на своїх бажаннях і невдоволена всім, що їй пропонують і роблять інші. “Та ну!” – найбільш поширена реакція в таких випадках. Враховуючи, що гонорливість – це риса, яка властива українській ментальності, то слід особливо бути уважним до дитини.
4. Своєвілля. Стремління до емансипації від дорослого. Зрозуміло, яскраво проявляється тенденція до самостійності: дитина хоче робити і вирішувати все сама. У принципі, це позитивне явище, але під час кризи гіпертрофована тенденція до самостійності призводить до своєвілля, вона часто неадекватна можливостям дитини і викликає додаткові конфлікти з дорослими.
5. Знецінювання. Це характеристика всіх наступних перехідних періодів. Що ж знецінюється в очах дитини трьох років? Йде знецінення старих правил поведінки. Знецінювання може виявлятися стосовно дорослого (дитина говорить їм “погані” слова, грубить) і стосовно улюблених колись речей (рве книжки, ламає іграшки). У лексиконі дитини з'являються “погані” слова, які вона із задоволенням вимовляє, незважаючи на заборони дорослих. Ш. Бюлер описала жах сім'ї, коли мати почула від дитини “дура”.
6. Протест-бунт. Він проявляється в частих суперечках з батьками. Складається враження, що дитина спеціально провокує конфлікти в родині. “Вся поведінка дитини набуває рис протесту, нібито дитина знаходиться в стані війни з навколишніми, в постійному конфлікті з ними”, – писав Л.С. Виготський [11, с.260].
7. Деспотизм. У сім'ї з однією дитиною може з'явитися деспотизм. Дитина жорстоко проявляє свою владу над оточуючи¬ми її дорослими, диктує, що вона буде їсти, що не буде, може мама йти додому чи ні і таке інше. Якщо в сім'ї кілька дітей, замість деспотизму можуть виникнути ревнощі: та ж сама тенденція до влади тут виступає як джерело ревнощів, нестерпного ставлення до інших дітей, які не мають майже ніяких прав у сім'ї, з погляду маленького деспоту. Ревнощі і деспотизм мають спільну психологічну основу – дитячий егоцентризм, прагнення зайняти головне, центральне місце в житті родини.
У перехідні періоди дитячого розвитку дитина стає відносно важковиховуваною тому, що система застосовуваних до неї педагогічних вимог не відповідає новому рівню її розвитку і її нових потреб. Іншими словами, зміни педагогічної системи не поспівають за стрімкими змінами особистості дитини. Чим більшим є цей розрив, тим гостріше протікає криза. Кризи, у їх негативному розумінні, не є обов'язковими супутниками психічного розвитку. Неминучі не кризи, як такі, а переломи, якісні зрушення у розвитку. Криз зовсім може не бути, якщо психічний розвиток дитини складається не стихійно, а є розумно керованим процесом – керованим вихованням.
Психологічний зміст критичних (перехідних) періодів полягає в тому, що в ці періоди відбуваються найбільш істотні, глобальні зміни всієї психіки дитини: змінюється ставлення до себе й інших, виникають нові потреби й інтереси, перебудовуються пізнавальні процеси, діяльність дитини набуває нового змісту. Поява в поведінці дитини симптомів кризи свідчить про те, що вона перейшла на більш високий віковий щабель. Отже, кризи варто розглядати як закономірне явище психічного розвитку дитини. Негативна симптоматика перехідних періодів – це зворотний бік важливих змін дитячої особистості. Кризи минають, а вікові новоутворення залишаються. далі Дошкільне дитинство п.5.1. 
