Гуцало 3.1. Новонародженість. Психологія немовляти (від народження до 1 року)

Дошкільне дитинство включає такі періоди: немовлячий – до року (новонароджений до 2 міс.); ранній вік – 2,3-й роки життя; дошкільний вік – 4,5,6-й роки життя (4 рік – молодший дошкільник, 5 рік – середній дошкільник, 6 рік – старший дошкільник).

Новонародженість

Процес народження – переломний, критичний момент у житті дитини. Криза новонародженості – проміжний період між утроб¬ним (пренатальним) та позаутробним (постнатальним) способом життя. Відрізок часу, коли дитина відділена від матері фізично, але зв'язана з нею фізіологічно, і становить період новонародженості. Соціальна ситуація розвитку немовля – це ситуація об'єктивно необхідних стосунків між дитиною і дорослим. Цей період характеризується катастрофічними змінами умов життя, помноженим и на безпомічність дитини. Все це могло б привести до загибелі новонародженого, якби не склалася особлива, соціальна ситуація його розвитку. З самого початку виникає ситуація об'єктивно необхідних стосунків між дитиною і дорослим. Всі умови життя дитини зразу ж со¬ціально опосередковані [5, с. 89]. Слухове зосередження з'являється на 2-3-му тижні. Пізніше, на 3-4-му тижні, виникає реакція на голос людини. Зорове зосередження з'являється на 3-5-му тижні. Стійке зорово-слухове зосередження на близько розміщених предметах, особливо при наданні тілу дитини вертикального, специфічно людського положення, викликає в неї перші позитивні емоції [5, с. 90]. Очі дитини, які вперше починають конвергувати на обличчя матері і поява посмішки на її обличчі – є показниками виділення об'єкту. Активність маляти щодо матері спочатку виявляється тільки у виникненні смоктальних реакцій. Проте вже на першому місяці життя відбувається важлива зміна у характері реакцій дитини на матір, а потім і в усій структурі взаємин її з матір'ю. Десь наприкінці цього місяця дитя вперше ніби “визнає” матір: переставши смоктати, воно пильно і осмислено дивиться просто в очі матері, посміхається їй. Із реакції зосередження на обличчі матері виникає це важливе новоутворення періоду новонародженості – комплекс пожвавлення. Комплекс пожвавлення – це емоцій¬но-позитивна реакція, яка виникає наприкінці другого місяця життя, коли мати нахиляється до маляти, у дитини з'являється весела міміка, блиск очей, посмішка, вона глибоко дихає, енергійно гуде, інтенсивно перебирає ручками і ніжками. Комплекс пожвавлен¬ня – це не лише реакція, це спроба впливати на дорослого (Н. Щелованов, М. Лісіна, С. Мещерякова). Новонароджений максимально потребує дорослого, але ще не володіє способами впливу на нього. В цьому полягає головне протиріччя цього періоду, що розв'язується шляхом забезпе¬чення особливого виду діяльності – безпосереднього емоційного спілкування дитини й дорослого, початок якого закладається у комплексі пожвавлення [22, с.93]. Комплекс пожвавлення знаменує собою кінець новонародженості і початок нової стадії розвитку – стадії немовляти.

Розвиток немовля

Розвиток тонкої моторики – хватальні рухи кисті – відбувається після розвитку загальних рухів рук. У немовлячий період виникає акт хапання – перша організована, спрямована дія. Це справжня революція в розвитку дитини першого року життя. Акт хапання має надзвичайне значення для психічного розвитку дитини. З ним зв'язане виникнення предметного сприйняття. З розвитком хапання до п'яти місяців встановлюються зорово-тактильно-кінестетичні зв'язки, що лежать в основі початкового орієнтування дитини в просторі. Хватальні рухи виникають на 5-му місяці життя і кращають особливо у 9 місяців завдяки тренуванням. В кінці дев’ятого місяця дитині вже можна дати в руку ложку, навички самостійної їжі поліпшують апетит. Крім того, діти, яких рано привчили користуватися ложкою, раніше починають говорити і краще вимовляють “важкі” звуки (“р”, “ш”). Вміння користуватися ложкою, як і вміння діяти пальчиками, стимулює розвиток мовних зон кори головного мозку. До кінця немовлячого віку (до 14 місяців) виникає етап функціональних дій: це більш удосконалена дія нанизуван¬ня, відкривання, але, якщо раніше дитина виконувала дію одним показаним їй способом і на одних і тих же предметах, то тепер вона намагається відтворити дію на всіх можливих об'єктах. Хапання, спрямоване на предмет, стимулює виникнення сидіння. Коли дитина сідає, перед нею відкриваються інші предмети. З'являються предмети, до яких дотягнутися неможливо. Дитина тягнеться до предмета, він притягує, але отримати його можна лише за допомогою дорослого. Завдяки цьому спілкування набуває іншого характеру, воно стає спілкуванням з приводу предметів. М.І. Лісіна називала його ситуативно-діловим. При ситуативно-діловому спілкуванні діти шукають присутності дорослого, вимагають його доброзичливої уваги. Дітям необхідно, щоб дорослий мав відношення до того, чим займається дитина, і активно брав участь у цьому процесі.

 Соціальна ситуація психічного розвитку дитини-немовляти – це: ситуація нерозривної єдності дитини і дорослого, соціальна ситуація “МИ”, соціальна ситуація комфорту. Специфічна реакція усмішки дитини на обличчя матері є показником того, що соціальна ситуація психічного розвитку дитини вже склалася. Цю соціальну ситуацію зв'язку дитини з дорослим Л.С. Виготський назвав  соціальною ситуацією “МИ”.

Показником існування такої соціальної ситуації є позитивний емоційний фон, який є умовою нормального фізичного та психічного розвитку дитини. Соціальна ситуація сумісного життя дитини з матір'ю призводить до виникнення нового типу діяльності — безпосереднього емоційного спілкування дитини і матері. Перші ознаки спілкування були описані М.І. Лісіною. Це увага, інтерес до іншої людини (дитина дивиться, прислухається до голосу); емоційний відгук на появу дорослого; намагання звернути на себе увагу, бажання отримати заохочення, певне ставлення до того, що дитина робить. Провідною діяльністю дитини в немовлячому віці є емоційне спілкування, предметом якого для дитини є доросла людина. Перша потреба, яка формується у дитини, – це потреба в іншій людині. “Перше, що ми повинні виховати у наших дітей і що розвивається протягом всього дитинства, – пише Д. Б. Ельконін, – це потреба дітей в людині, в іншій людині, спочатку в матері, батькові, потім у товаришеві, другові, в колективі і, нарешті, в суспільстві”. У другому півріччі життя дитини зароджується предметно-маніпулятивна діяльність. Дитина мислить діючи, встановлюючи зв'язки “ дотик – хапання”, “око – предмет”, “око – рука” (Бауер Т.).

Новоутворення немовлячого віку

Новоутворенням цього віку є психіка. Вона виникає у системах стосунків: “немовля – дорослий”, “немовля – предмет” і виявляється в елементарних процесах спілкування і предметної діяльності. При цьому немовлята по-різному виявляють свою активність: вже з моменту народження вони демонструють різну динаміку індивідуального стилю свого життя (від урівноваженої до стрімкої). В цей час зароджуються всі функції психіки: пізнавальна (немовля будує чуттєвий образ світу), регулятивна (комплексом пожвавлення емоційно оцінює свої взаємини з дорослим) та інструментальна (індивідуальним стилем заявляє про себе як про суб’єкта свого життя). До кінця немовлячого віку у дитини виникає перше розуміння слів, а у дорослого з'являється можливість керувати орієн¬туванням дитини. У 9 місяців (початок кризи 1-го року) дитина стає на ніжки, починає ходити. Як підкреслював Д.Б. Ельконін, головне в акті ходьби не лише те, що розширюється простір дитини, але і те, що дитина відділяє себе від дорослого. Вперше відбувається розділення єдиної соціальної системи “МИ”, тепер не мама веде дитину, а вона веде маму, куди хоче. Ходьба – перше із основ¬них новоутворень немовляти, яке знаменує собою розрив старої ситуації розвитку. Наступним новоутворенням в цьому віці є поява першого слова. Особливість перших слів у тому, що вони носять характер вказівних жестів. Ходьба і збагачення предметних дій вимагає мови, яка б задовольняла спілкування з приводу предметів. Наприкінці цього віку з’являються афективні реакції – спрямовані на дорослого бурхливі емоції, які супроводжують прагнення до бажаного предмета. Це ознака кризи – суперечності між досягнутим дитиною рівнем психічного розвитку і стосунками з дорослим, що склалися на цей час.