Стаття до проекту інформаційне суспільство Кучеренко Лідії

ДІАГНОСТИКА ПОВЕДІНКОВИХ ПРОЯВІВ КОХАННЯ

Кучеренко Л.Г.

Актуальність дослідження

Обумовлена нестійким, часто хаотичним характером уявлень молоді про сімейно-шлюбні взаємовідносини та деформацією традиційних уявлень про кохання як механізм ключового розуміння глибинних основ людської культури. Сучасні кризові явища, що спостерігаються в соціально-політичній сфері, позначились і на екзистенційних особливостях переживань. Дослідники виділяють наявність двох протилежних тенденцій. З одного боку, наростання нестабільності форм існування, що обумовлює кризу у сфері культури в цілому і духовної культури зокрема. З іншого боку, все більше посилюється стихійна тяга до впорядкування духовного життя і його осмислення. Обидві ці тенденції і їх зіткнення у сучасній культурі породжують стійкий інтерес до теми кохання.

Мета дослідження: здійснити теоретичний аналіз уявлень молоді щодо формування та визначення поняття кохання, його структури та різновидів, а також емпірично дослідити поведінкові прояви кохання.

Виклад основного матеріалу

Тривалий час тема кохання ігнорувалася академічною психологією. Стосовно цього психологічного явища дослідники займали позицію агностицизму. У центрі нечисленних емпіричних досліджень даного феномена – особливості сексуальної поведінки ( що особливо притаманне зарубіжній психології) чи вивчення когнітивних репрезентацій. На сучасному етапі розвитку психологічної науки предметом спеціальних досліджень стають дедалі складніші явища внутрішнього складу особистості, набирає сили гуманітарна парадигма. Тому звернення до вивчення кохання як психологічного явища цілком закономірно.

Людина постійно вчиться кохати, тому кохання є універсальним, безмежним та нескінченним феноменом. Із віком можуть лише змінюватися форми переживання та зовнішнього вияву цього почуття. Сталою залишається його основа. Вона може бути в кожної людини стимулом для виникнення стану готовності до кохання. Одні люди постійно перебувають у цьому стані, інші - в очікуванні його або у стані його втрати. Ступінь готовності до кохання не має конкретного виміру, прояв його завжди індивідуальний.

Існуючі в психології моделі любові глибоко відрізняються між собою. Частина авторів зауважує, що любов – це свідчення слабкості і недосконалості людини, інші наголошують про конструктивний характер цього почуття. До першої групи можна віднести Л. Каслера. Він вважає, що існують три причини, які примушують одну людину покохати іншу. Закохана людина ставиться до об’єкта своєї любові вкрай амбівалентно. Вона водночас відчуває до нього і позитивні почуття, наприклад, подяку як до джерела життєво важливих благ (перш за все психологічних), і негативних – ненавидить його, як того, хто має над ним владу і може в будь-який момент припинити підтримку [2].

Серед теорій виникнення кохання і сексуального потягу особливе місце належить біологічній концепції американського психіатра Майкла Лейбовіца, яка ґрунтується на засадах психофізіології. Згідно до неї в мозковій структурі (гіпаталамусі) виробляються молекули фенілетаміну (ФЕА), які викликають відчуття ейфорії, піднесеності та радості. Коли людина відчуває статевий потяг, цими молекулами насичуються нейрони лімбічної системи, що стимулює емоційну активність. У закоханих настає стан, подібний до стану після вживання наркотиків. Партнери відчувають піднесення життєвих сил, жвавість, безрозсудність, легкодумство, оптимізм. Розірвання в цей час стосунків може викликати страждання, депресивний стан.

Дослідниками було доведено, що уявлення про любов можуть існувати порівняно незалежно від реальних стосунків, які класифікуються власне учасниками як кохання. Водночас інтеріоризація суб’єктом певних уявлень про любовні переживання є необхідною умовою розвитку почуття любові [2]. Науковці виділяють якісно специфічні типи кохання. Найбільш відомою з таких типологій є класифікація, запропонована Е. Фромом [4]. Він виділяє п’ять типів любові: братерська, материнська, еротична, любов до самого себе і любов до бога. А на основі цих типів він пропонує до структури любові внести такі складники :

• турботу,

• відповідальність,

• повагу,

• знання.

Спроба створення аналогічної типології була також здійснена Т. Кемпером у межах запропонованої ним соціально-інтерактивної теорії емоцій [3] . У будь-яких взаємостосунках, у тому числі тоді, коли суб’єктами виступають цілі соціальні системи, наприклад держави, Кемпер виділяє два незалежні фактори – влада, тобто здатність силою примусити партнера зробити те, що ти бажаєш, і статус – бажання партнера по спілкуванню йти назустріч вимогам суб’єкта.

Базуючись на цих двох факторах Т. Кемпер виділяє сім типів любовних стосунків у парі:

• романтична,

• братерська,

• харизматична,

• "зрада",

• закоханість,

• "поклоніння",

• любов між батьками і маленькою дитиною.

Були спроби емпіричного вивчення структури любові. Так, Р. Хаттіс виділив у якості складових кохання шість факторів:

• повагу,

• позитивні почуття до партнера,

• еротичні почуття,

• потребу у позитивному ставленні з боку партнера,

• почуття інтимності,

• почуття ворожості.

Останній з виділених Р. Хаттісом факторів заслуговує особливої уваги. Наявність негативного почуття у синдромі любовних переживань хоча й суперечить романтичному канону, все ж уявляється практично закономірним. Необхідно зупинитися ще на одній структурі, яка була запропонована З. Рубіним [3]. Він виділяє в коханні прихильність, турботу та інтимність (довіру) і створив на основі цієї структури спеціальний опитувальник. Подальші дослідження показали, що фактор інтимності (довіри) дає менше підстав для входження до структури кохання, ніж фактори прихильності та турботи.

Таким чином, можемо відзначити, що кохання – виключно складний об’єкт як для психологічного, так і для будь-якого іншого аналізу. Крім того, кохання ще менше, ніж якийсь інший аспект реальності може бути з достатньою повнотою описане у рамках науки, його пізнання вимагає міждисциплінарного дослідження, яке б поєднувало факти і прийоми не лише психології, а й соціології, біології, етнографії, історії, мистецтвознавства та багатьох інших дисциплін [1].

Висновки і перспективи дослідження. Отже, аналіз наукової літератури засвідчив, що проблематика діагностики поведінкових проявів кохання є мало опрацьованою, що обумовлює перспективи подальших досліджень. На даному етапі дослідження можливе лише за рахунок звернення до опосередкованих методик, що розглядають поведінкові прояви кохання через призму емоційних станів, в яких перебуває людина в момент закоханості.

                                                                   Література

1. Литературная энциклопедия терминов и понятий. – Москва: НПК Інтеван, 2001. – 1595 с

2. Б. І. Додонов. У світі емоцій. – Київ: Видавництво політичної літератури України, 1987. – 140 с.

3. В. А. Роменець, І. П. Маноха. Історія психології 20 століття. – Київ: Либідь, 1998. – 989 с.

4. Э. Фромм. Искусство любви. – Минск: ТПЦ Полифакт, 1990. – 80 с.