Державний та суспільний лад імперії Олександра Македонського

ВСТУП

Актуальність даної теми полягає в тому, що грандіозні завоювання Олександра Македонського забезпечили грекам владу над усім Близьким Сходом. І хоча імперія розпалася незабаром після смерті Олександра, його діяння змінили хід розвитку світової цивілізації, а створена ним імперія мала небачені до того часу розміри та міць. Олександр Македонський був, безперечно, геніальним полководцем, але щасливою волею долі він до того ж успадкував трон і владу свого батька – Філіпа II Македонського. Створивши першокласну армію, кістяк якої становила важка кіннота і піші списники-гопліти, Філіп з її допомогою підпорядкував собі всю Грецію. Після перемоги, здобутої Філіпом при Херонеї (338 р. до н. е.) над союзною армією Афін і Фів, більшість грецьких міст-держав підкорилися македонському цареві, а сам цар задумав завоювання Персії (нинішнього Ірану). Частина війська вже виступила в похід, коли в 336 р. до н.е. Філіп загинув від руки вбивці. Грецькі поліси негайно підняли заколот, але 20-річний Олександр придушив його з вражаючою швидкістю і жорстокістю. Фіви, які завзято оборонялися, були просто стерті з лиця землі, а всі їхні жителі продані в рабство. Не гаючись, Олександр в 334 р. до н.е. переправився в Малу Азію (сучасна Туреччина) на чолі 35-тисячної армії.

ГЛАВА 1. СТАНОВЛЕННЯ ІМПЕРІЇ ОЛЕКСАНДРА МАКЕДОНСЬКОГО

Вторгшись до Персії, Олександр приступив до втілення в життя заповітної мрії всіх греків. Але діяти треба було швидко, оскільки утримання греко-македонської армії вимагало величезних витрат. Філіп помер по вуха в боргах, і, незважаючи на нові позики, у Олександра Македонського не було коштів навіть на оснащення військового флоту. Йому відчайдушно потрібна була перемога – і багата здобич. Першу перемогу над наспіх збитим військом персів Олександр одержав при Гранику. Грецькі міста Малої Азії, що доти перебували під владою Персії, радісно відчинили ворота перед переможцем. Рушивши далі на схід, Олександр зайняв місто Гордіон, де йому показали якийсь хитромудро зав'язаний вузол. Згідно з переказами, людині, котра зуміла розв'язати цей вузол, судилося стати повелителем усієї Азії. Про те, як вчинив Олександр Македонський, розповідають різне, однак побутує думка, що він просто розрубав вузол. Спочатку Олександр рушив на південь, підкоряючи багаті торгові міста Фінікії і відсікаючи ворожий флот від берегових баз. При Ісі його армії перегородив шлях сам цар Дарій на чолі куди більш сильного війська, проте Олександр Македонський потужним фланговим ударом кінноти зім'яв і змусив утікати величезну неповоротку рать персів. Дарій врятувався втечею, кинувши своє військо на милість переможця. Олександр, як завжди, особисто вів війська в бій. Просуваючись з боями на південь, Олександр надовго застряг біля стін прибережного міста-острова Тіра і зумів взяти його лише після семимісячної облоги. Далі шлях був відкритий, і в 332 р. до н.е. Олександр Македонський підкорив Єгипет, який тоді був провінцією Персії. В Єгипті він був увінчаний короною фараона, а в оазисі Сіва урочисто оголошений сином бога Амона.

ГЛАВА 2. СМЕРТЬ ОЛЕКСАНДРА ВЕЛИКОГО ТА РОЗПАД ЙОГО ІМПЕРІЇ

Олександра Македонського так захопило бажання завоювань, що він відкинув запропоновані Дарієм землі на захід від Євфрату в обмін на мир. Замість цього Олександр кинувся на північ і північний захід, направивши нищівний удар прямо в серце імперії. Вирішальна битва відбулася при Гавгамелах (Арбели), де перси були в черговий раз змушені втікати. Древній Вавилон сам розкрив ворота македонянам, а столиця Ахеменідів Персеполь була спалена і пограбована. В руки Олександра потрапила і незліченна царська скарбниця, яка поклала край успадкованим від батька фінансовим проблемам. Олександр Македонський кинувся в погоню за Дарієм, а коли той був убитий власними придворними, захопив і стратив самозваного царя Бесса. Потім настала черга східних провінцій, підкорити які вдалося лише ціною довгих виснажливих військових кампаній. Але однієї Персії Олександру вже було недостатньо, і він повів військо через гори хребта Гіндукуш в долину Інду (нинішній Пакистан). Там, розбивши армію царя Пора (326 р. до н.), македонці дізналися, що Олександр має намір йти походом на Індію. Виснажена безперервними боями армія збунтувалася, і розчарований Олександр неохоче повернувся назад. Повернувшись у Вавилон, Олександр Македонський, цар царів та повелитель Азії, убрався в перські шати і почав вимагати для себе божественних почестей. Ветеранам македонського війська не був до душі новий спосіб життя їхнього правителя і призначення перських вельмож на вищі посади в державі і армії. Однак Олександр зумів вгамувати їх невдоволення, влаштувавши грандіозну церемонію «одруження Сходу із Заходом», під час якої 9000 македонян взяли в дружини азіатських наречених. Улітку 325 р. до н.е. завершився похід в Індію. Після цього аж до своєї смерті цар не робив більш військових походів, проводячи свій час у керуванні імперією, якою він став володіти. Багато часу Олександр приділяв бенкетам, що дуже часто переростали в пиятики. Один раз, повернувши з банкету, Олександр відчув не тільки втому, але і жар. Потім почався приступ, сильна лихоманка і повна безпорадність, настільки характерні для малярії. Короткі приступи між приступами вказували на те, що цар занедужав найважчою формою малярії (malarіa tropіca). З кожним днем у покоях хворого ставало усе тихіше. Надії вже не було. Увечері 28 десия (приблизно 13 червня) Олександр помер і увійшов в історію і народні перекази як найбільший із завойовників.

ГЛАВА 3. УСТРІЙ ДЕРЖАВИ ОЛЕКСАНДРА МАКЕДОНСЬКОГО

Силою зброї Олександр об’єднав самі різні країни та народи – культурні грецькі поліси і Македонію, яка зберігала ще залишки первісного-общинного ладу, долину Нілу і Месопотамію із їх тисячолітньою культурою, кочові племена східного Ірану та ін. Дана держава не мала єдиної економічної бази і представляла собою чисто воєнне об’єднання. Під час походу у завоюванні віддавалась перевага, до захоплення важливих у стратегічних відносинах опорних пунктів і доріг та установці всезагального контролю – воєнного, адміністративного, фінансового. Рухаючись вздовж побережжя, Олександр кругом розганяв олігархів і установлював демократичний режим, містам дарувалась воля і автономія. Дана політика представляла у багатьох випадках тактичні розрахунки: старі правителі спирались у своєму правлінні у багатьох випадках на олігархів, тим самим демократи ставали прихильниками Олександра. Проте воля, яку дарував він полісам, залишалась у багатьох випадках чисто номінальною, так як міста фактично переходили під владу Олександра, який само власно втручався в їх внутрішні справи. Крім того переслідуючи військові цілі, Олександр засновував нові міста, бачачи у них опірні пункти своєї влади. Із за цього вони і будувались там, де супротив населення був особливо сильний. Такі міста не були полісами із властивими їм органам самоуправління, склад їх населення був змішаний. Це були піддані царя, поставлені під контроль у його підданство. Основою нової системи самоуправління була підтримка місцевої знаті, розподіл адміністративного, фінансового і воєнного управління, упорядкування збору податків і чеканка монет, повага до місцевих звичаїв і богів. По суті Олександр обмежував лише визнання його влади тільки сплатою податків. В умовах життя особливо віддалених від центру областей, не пройшло корінних змін. Держава Олександра трималась за допомогою воєнної сили її необхідно було зміцнювати. Центром своєї багатонаціональної держави Олександр зробив Вавилон. Щоб зміцнити цілісність держави і загладити протистояння між завойовниками і завойованими, Олександре проводив політику, «змішення різних народів» ( яскравим прикладом даної політики являється весілля в Сузах, коли 10 тисяч воїнів – греків і македонян – одружились на місцевих жінках). Сам Олександр взяв собі у дружини старшу дочку Дарія. Всі одружені отримали значний посаг. Але дана ідея за словами деяких дослідників, значних результатів не дала, а посприяла натомість тільки для звинувачення Олександра у деспотизмі і відступі від греко-македонської релігійних і побутових традицій. Подібна практика свідчить швидше всього про прагнення розширити соціальну базу, створення роду «правлячого народу», який міг би у майбутньому представляти собою надійну підтримку в управлінні і «знаряддя пригноблення і експлуатації інших народів. Олександр провів воєнну реформу в армії. Він наказав відправив по домівках усіх воїнів, які були неспроможні надалі переносити усі важкості військової служби по старості і військовим вислуга. На їх місце він набрав 30 тисяч місцевих чоловіків, навчивши їх грецькій грамоті і користуванню із македонською зброєю. Ще одним кроком Олександра було насильне обожнення його особистості. Можливо ідея використовувати власне обожнення в політичних цілях, як засіб посилення влади виникла у Олександра, ще у Єгирті, де жерці оголосили його сином Амона. У будь-якому випадку приписування собі божественного походження в загальних цілях його політики мала освятити його владу. Всі ці заходи викликали незадоволення у армії, посилюючи соціальну напруженість між різними верствами населення. Олександр і надалі продовжував свою політику на завойованих територіях, а саме заміняв старших чиновників і передавав управління скарбницею до неродовитих намісників, яку ще начав проводити перебуваючи у Індії. За час між 326 – 324 рр. він замінив більше третьої частини свої сатрапів і до шістьох застосував смерть. У Мідії три воєначальника, і середніх Клеарт, брат Кена, який помер трохи раніше були обвинувачені у вимаганні коштів та викликані у Карманію, де їх затримали, судили і приговорили до страти. Весною 324 року Олександр повернувся в Сузи, де виявив, що його головний казначій Гарпал, який боячись розплати за казнокрадство втік із шістьма тисячами найманцями і п’ятьма тисячами талантів у Грецію. У Сузах Олександр влаштував свято, відмічаючи захоплення Перської держави і весілля – своє власне і своїй вісімдесяти воєначальників: у продовження його політики, змішення македонян із персами він взяв собі жінок – персіянок. Олександр і Гефестіон одружились відповідно на дочках Дарія Статірі і Дріпетіді, а десять тисяч його солдат, було одружених на місцевих жінках, та отримали від нього щедрі подарунки. Політика етнічного змішування все більше псувала його відносини із македонцями, яким зовсім не подобалось його нове розуміння імперії. А саме, їм не сподобались його плани включити персів у армію і адміністрацію провінцій на рівноправних правах із македонцями. Прибуття тридцяти тисяч перських чоловіків, які пройшли македонську воєнну підготовку і включення до склад східних воїнів із Бактрії, Согдіани, Арахози, та інших земель імперії у кінноту гейтарів, тільки розвіяло вогонь їх незадоволення; у доповнення до всього, персидська знать із недавнього часу отримала право служити у кінноті царя. Більшість Македонців бачили у дані політиці царя загрозу їх привілейованому становищу. Дане питання найбільше загострилось 324 році, коли Олександр вирішив відправити на Батьківщину ветеранів на чолі із Кратером, що пояснювалось, як перенесення місця перебування всієї влади до Азії, як наслідок відбувся відкритий виступ у якому не прийняла участі тільки царська охорона. Але коли Олександр все таки розпустив всю армію македонців, а на їх місце набрав персів, опозиція була зломленою. За емоційною сценою примирення, пройшло грандіозне святкування (дев’ять тисяч гостей) у знак закінчення розбіжностей і встановлення партнерських відносин в управлінні персів і македонців. Підкорені народи у дану співдружність не увійшли. Десять тисяч ветеранів відправились додому із багатими подарунками до Македонії і конфліктна ситуація була вирішена. Літом 324 року Олександр зробив спробу вирішити питання тисячі найманців, які блукали по Азії і Греції, багато із них – політично були вигнані із власних міст. Декрет привезений Ноканором у Європу і проголошений у Олімпії того ж 324 року, передбачав, що всі міста Грецького союзу мають повернути всіх своїх вигнанців у їх сім'ї ( крім фівійців ). Випадок, який стався в Маркандах, викликав ще більше відчуження між Олександром і його армією. Будучи п’яним у суперечці Олександр убив Кліра, одного із своїх самих надійних командирів, але його армія і близькі до нього командири бачу чи як він сильно страждає, і картає себе почуваючи почуття провини, прийняли постанову, посмертно об’явити Кліра у зраді. Таким чином трагічні події прислужили встановлення Олександром східного абсолютизму. Дана тенденція найшла своє відображення у носінні Олександром одежі персидських царів. Скоро після цього у Бактрії він спробував нав’язати церемонію персидського двору, поклоніння до ніг царя. І якщо у персів даний звичай був цілком природній то македонці його не визнавали і навіть Каллісфен, який підлещуючись до царя намагався нав’язати думку про його божественність відмовився від даного приниження вільного елінна. У червні 323 році до н. е. Олександр Македонський раптово помер, ледь досягнувши віку 33 років. Велику імперію поділили між собою його полководці, але грецька мова і культура надовго збереглися в підкорених ним містах, а разом з ними і пам'ять про одного з найвеличніших полководців всіх часів і народів.

ВИСНОВОК

Олександр Македонський зробив вагомий внесок у розвиток елліністичної культури. Створену ним державу можна віднести поправу до держави нового типу, адже у ній поєднались настільки різні елементи управління, у соціальні політичні та економічній політиці щодо завойованих народів, що раніше не спостерігалися ні в жодному територіальному об’єднанні. Саме його нова державницька політика посприяла створенню такої великої територіальної та культурної держави. Із процесом його державотворення розвивались культурні зв’язки між різними народностями, що сприяло розвитку світової культури. За тогочасний період було збудовано більше 170 міст, як у малих так і великих. А оскільки розвиток міст завжди стає центром культурного і торгового життя - це була позитивна риса. Міста держави Олександра відрізнялися своєю самобутністю, а саме вони мали чіткий план забудови та споруджувались на багато років.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Шахермайр Ф. Олександр Македонський. М.,1986

2. Гафуров Б. Г., Цибукидис Д. І. Олександр Македонський і Схід. М.,1980

3. Історіографія античної історії. Під ред. Кузищина В. І. М.,1980

4. Цибукидис Д. І. Древня Греція і Схід. М.,1980

5. Большая Советская Энциклопедия. - М.: Советская энциклопедия, 1970. - т.1. - 3-е изд. - с. 407-408.

6. Ботвинник М. Н., Рабинович М. Б., Стретановский Г. А. Жизнеописание знаменитых греков и римлян. - М.: Просвещение, 1988.

7. Всемирная история. - М.: Издательство политической литературы, 1956. - т2.-с. 211-230.