Стаття до проекту "Інформаційне суспільство" Салямон Ілони
Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) вже зайняли відповідне місце у навчально-виховному процесі як у школі, так і у вищих навчальних закладах. Звичайно, можна допустити, що замість слова «відповідне» краще було б використати слово «належне», проте, з цим автор погодитись поки що не може. Подальший аналіз цієї ще не зовсім розв'язаної проблеми буде оснований на багаторічному вчительському досвіді автора, двадцятирічному досвіді роботи у системі післядипломної педагогічної освіти й у вищих навчальних закладах як педагогічного, так і іншого спрямування. За цей час автору вдалось бути свідком багатьох нововведень, а то й реформ, які відбувались у нашій системі освіти. Кожне з них подавалось як щось надзвичайно корисне, таке, що підніме рівень освіти на новий щабель, внаслідок чого нашу державу будуть сприймати в усьому світі як таку, що має розвинуті науку й виробництво, високий рівень життя її населення. Повертаючись до означеної в заголовку статті проблеми, хочеться сказати, щодо цього часу ще не існує чіткого розуміння ні дидактичних можливостей ІКТ, ні їх ролі в навчально-виховному процесі. За відсутності цієї чіткості ІКТ досить часто безпідставно ставлять до одного ряду з широко розрекламованими методичними прийомами типу «Ажурна пилка», «Кубування», «Акваріум», «Мікрофон» та ін. Розглянемо спочатку можливості самого персонального комп'ютера (ПК) з його програмним забезпеченням (ПЗ). Очевидно, що цей технічний пристрій з ПЗ може використовуватись як звичайний ТЗН, що дозволяє демонструвати записані на відповідних носіях графічні зображення (статичні й динамічні) і прослуховувати фонограми. Навряд чиї можна заперечити, що в цьому відношенні можливості ПК значно перевищують можливості всіх відомих на даний час традицій них ТЗН, і він не є таким І складним у користуванні як будь-який з кіноапаратів (варто пригадати процес заправляння кінострічки). Окрім того, побоювання стосовно того, що навчальний процес не буде вже мати такої, як це було раніше, кількості навчальних фільмів, виявились безпідставними. За потреби будь-які фільми, що записані на плівкових носіях, досить легко перетворюються на відеофільми. Окрім того, зараз уже створено й продовжують створюватись нові відеофільми, зміст яких задовольняє потреби навчально-виховного процесу з усіх предметів. Значну кількість наукових та науково-популярних фільмів за допомогою TV-тюнера можна записати під час перегляду телепередач таких телеканалів, як, наприклад, «Discovery». На даний час чимало вчителів уже мають власні відеотеки з такою кількістю відеофільмів, про яку декілька десятиліть тому не можна було й мріяти. Те ж саме можна сказати й стосовно статичних зображень: діафільми і тематичні набори слайдів зали шились у пам'яті старшого покоління вчителів важливим дидактичним засобом. В останні роки вони були успішно заміжні більш якісними аналогічними за результатом дії засобами. Це стосується як інформаційної, так і апаратної сторін. Електронні графічні зображення (фотознімки і векторна графіка) без особливих труднощів можуть створюватись самим учителем або учнями. Вони легко тиражуються й демонструються на моніторі ПК або ж проектуються на екран за допомогою мультимедійних проекторів. Не можна залишити поза увагою й мережу Інтернет, яка вже надійно увійшла в життя людей. Вона значно розширила їх комунікаційні можливості, що відкрила доступ до бібліотечних і відео ресурсів, дозволяють отримати інформацію про наукові досягнення в усіх галузях науки та ін. Надзвичайно важливою стала в даний час можливість здійснення через відповідні Інтернет-ресурси патентного пошуку , який є обов'язковим під час оформлення документів на потенційний винахід, на писання наукових статей тощо. Водночас слід мати на увазі й те, що мережа Інтернет сприяє отримувати суб'єктам навчання й ті готові матеріали, якими вони звітуються за виконану роботу перед учителями. У першу чергу, такими матеріалами є згадані вище реферати, твори з літератури, виконані іншою людиною контрольні роботи, комп'ютерні презентації, анімації тощо.
