Гуцало ВП 6.1. Загальна характеристика розвитку молодшого школяра. Анатомо-фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку.

6.1. Загальна характеристика розвитку молодшого школяра

Анатомо-фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку Як зазначають фізіологи, найбільш специфічні відділи головного мозку першокласника, які відповідають за програмування, ре¬гуляцію і контроль складних форм психічної діяльності, ще не завершили свого формування [5, с. 118].

Зростає рухливість нервових процесів, функціональна роль другої сигнальної системи, фізична витривалість дитини та працез¬датність молодших школярів. Зріст: 122-138 см; вага: 21-32 кг; окружність грудної клітки: 58-65 см. З 6 років починається період рівномірного росту, який триває до 9 років у дівчаток і до 11 – у хлопчиків (дівчатка після 9 років розпочинають випереджати хло¬пчиків).

Збільшується вага всіх м'язів. Дрібні м'язи розвиваються досить повільно, внаслідок чого дітям важко виконувати рухи, які вимагають чіткої координації. До 12 років триває окостеніння фаланг пальців руки, а окостеніння зап'ястя руки завершується в 10-13 років.

Кісткові тканини гнучкі завдяки ве¬ликій кількості хрящів. Вага мозку першокласника наближаєть¬ся до ваги мозку дорослої людини. Збільшується рухливість нер¬вових процесів. Добре розвинені органи чуттів [23, с. 141].

До шести-семи років зростає рухливість нервових процесів, дещо збільшується врівноваженість процесів збудження і гальмування (однак перші ще довго продовжують домінувати, що зумовлює не¬посидючість та підвищену емоційну збудливість молодших школярів).

Працездатність молодших школярів різко спадає через 25 – 30 хв. уроку. Продуктивність роботи у молодших шко¬лярів приблизно у половину нижча, ніж у старшокласників [5, с. 118].

Готовність дитини до навчання у школі Основним досягненням у житті дитини є її готовність до навчання у школі. Психологічна готовність до шкільного навчання – це складне утворення, до структури якого входить особистісна (мотиваційна), інтелектуальна і емоційно-вольова готовність.

Психологічна готовність включає здатність дитини до прийняття нової “соціальної позиції” – положення школя¬ра, здатність управляти своєю поведінкою, своєю розумовою діяльніс¬тю, певний світогляд, готовність до оволодіння провідною в молодшому шкільному віці діяльністю – учбовою (O.K. Любчук) [5,с. 118]

Особистісна (мотиваційна) готовність відображає бажання йти до школи, готовність прийня¬ти нову позицію школяра, виникнення усвідомленого відношення дитини до школи; потреба спілкуватися з дітьми, уміння підпорядковуватися інтересам дитячої групи. Психологічна готовність дитини до навчання в школі розвивається в процесі самого навчання.

Про інтелектуальну готовність свідчить розвине¬ний пізнавальний інтерес, володіння розумовими опе¬раціями, вміння виділити навчальне завдання, на¬явність певного словникового запасу, раціональний підхід до дійсності, вміння виокремити навчальне завдання та перетворити його на самостійну мету пізнавальної діяльності, володіння допитливістю й спостережливістю, здатністю дивуватися та шукати причини виявленої новизни

Про емоційно-вольову готовність свідчить зменшення імпульсивних реакцій і можливість тривалий час виконувати непривабливе завдання, вміння роботи не тільки те, що хочеться, а й те, що вимагається вчителем, шкільним режимом, програмою; здатність поставити мету, уміння підпорядковуватися меті, прийняти рішення, намітити план дій, виконати його, докласти певних зусиль для подолання перешкод, оцінити результати своїх дій, спостерігати, слухати, запам'ято¬вувати, розвинута дисциплінованість. Про вольову готовність свідчить високий рівень довільності їхніх рухів і поведінки.

Довільність поведінки виявляється у навмисному заучуванні віршів, можливості побороти певне бажання, відмовитися від гри заради іншої справи тощо. Якщо дитина засвоює вищу форму гри – гру за правилами, то вона підготовлена до школи. Правила поступово трансформуються у внутрішню інстанцію поведінки, що свідчить про розвиток довільності поведінки (Д.Б. Ельконін).

Адаптація Дуже складним для першокласника є період адаптації до школи. Найчастіше він триває від 4 до 7 тижнів.

Причини появи шкільної дезадаптації: сам процес навчання; особливості взаємин з учителем та однокласниками; особливості виховання в сім'ї; вроджені особливості центральної нервової системи, підвищена сенситивність.

Форми психогенної шкільної дезадаптації: низький рівень сформованості елементів і навичок навчальної діяльності; низький рівень мотивації учня, спрямованість ідей на інші форми позашкільної діяльності; нездатність довільної регуляції поведінки, уваги, навчальної діяльності, що виявляється у неорганізованості, неуважності, залежності тощо; невміння пристосовуватися до темпу шкільного життя, що виявляється в занадто тривалому приготуванні домашніх завдань, у хронічних запізненнях до школи, швидкій втомлюваності.

Показники високого рівня адаптації: добре соціально адаптований учень, який нормально почувається у школі, щоранку охоче йде до неї, має налагоджені пояснення вчителя, виявляє великій інтерес до самостійної роботи, готується до уроків; учбовий матеріал засвоює легко, вимоги вчителя сприймає адекватно; учень старанний, уважно слухає, має високий статус у класі; переважає хороший настрій, почуття упевненості в собі, які допомагають йому долати труднощі, що виникають у процесі навчання.

Високому рівню адаптації дитини до школи сприяють: задоволеність спілкуванням з дорослими, демо¬кратичний стиль спілкування вчителя, благополуччя дитини в групі, повна сім'я, високий рівень освіти батьків, врахування вчи¬телем індивідуальних особливостей дитини [15].

Соціальна ситуація розвитку молодшого школяра Цей віковий період завершує етап дитинства, провідною діяльністю стає навчання у початковій школі, основою якого є пізнавальний інтерес і новий соціальний статус учня. З’являється залежність соціальної ситуації розвитку дитини від рівня задоволення соціальних потреб школяра, в результаті відбувається перебудова усіх стосунків дитини з оточуючими.

Система “дитина – дорослий” диференціюється на “вчитель – учень” і “дитина – батьки”, “ учень – учень”.

Дитина починає усвідомлювати, що вона виконує суспільно важливу діяльність – вчиться – і значущість цієї діяльності оцінюють люди, які оточують її, тому система “вчитель – учень” стає провідною.

Навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість

і ставить дитину в нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює 

її самооцінку, перебудовує взаємини в сім'ї.

П.М. Якобсон зазначає, що школа в молодшого школяра спричиняє дуже багато нових видів переживань, яких не було в дошкільників. Це, зокрема, переживання, пов'язані з перебуванням в учнівській групі, спілкуванням з ровесниками, учителем, оцінка якого, похвала чи зауваження є дуже значущими для учня.

Становище дитини у сім'ї і серед ровесників від початку шкільного навчання пов'язане з виконанням нею нових обов'язків. Ставлення до дитини у сім'ї та її місце у колективі визначається рівнем її успішності (сказати молодшому школяру, що він хороший – зна¬чить насамперед оцінити його як учня). Це значно під¬тримує інтерес до навчання як серйозної, важливої справи, потрібної для всіх [2, с.96].