Джерело : Поліщук В.М. Психологія педагогічного повсякдення: реальність і міфи

Думка учених

Але ж вони справді бувають “важкими”! Є моменти, які наочно демонструють так звану “ва¬жкість”. Ще в 1970-ті рр. ученими зазначалося, що порівняно з першокласниками немотивовані вчинки в п'ятих класах зроста¬ють у 40–45 разів (А.П. Краковський), а також – навмисні пору¬шення навчальної дисципліни, асоціальні вияви. Життєва енер¬гія, яка сублімується, часто негайно шукає вихід в несподіваних, не завжди сприйнятливих формах. Якщо, наприклад, вихованець порушує дисципліну, грубо реагує на зауваження дорослих, то оточення схильне розцінювати таку поведінку як асоціальну. Але її можна охарактеризувати як героїчну! Хіба не героїзм – грубо заявити про свої домагання? Зрештою, на такі асоціальні вчин¬ки, а отже, на “антигероїзм”, здатний не кожний підліток, що свідчить про наявність у нього прогресуючих позитивних пере¬творень. Зрозуміло, асоціальний героїзм вимагає осуду, бо є міри¬лом невихованості. Але підліток все одно прагне героїчного, час¬то знову-таки в несприйнятливих формах, оскільки не має належ¬них зразків для його виявлення: “Я дію так не тому, що хочу, а тому, що не знаю, як це краще зробити, але хочу це зробити”. Згадаймо хоча б події Великої Вітчизняної війни. Які діти зробили крок у безсмертя? їх навіть неможливо всіх відразу згадати: на¬скільки звитяжна наша Батьківщина. Хто був удостоєний зван¬ня Героя Радянського Союзу? Їх четверо – і всі підлітки: Володи¬мир Дубинін, Леонід Голіков, Зінаїда Портнова, Марат Казей. Підлітковий період – це неосяжна нива для патріотичного виховання. /.../ Виходить, що страхітливі уявлення про підлітків базуються більше на повсякденних стереотипах? Не потрібно перетворювати підлітковий період на фільм жа¬хів. Його несприятливі вияви є результатом суб'єктивного неком¬петентного впливу дорослих, передусім найближчого оточення: це, дійсно, справжній жах як різновид соціального зла. Зрозумі¬ти асоціальність підлітків неможливо без зв'язку з асоціальністю дорослих, їх однобічністю й категоричністю (“Я краще знаю, як вчинити»), з бажанням “владу застосувати”, невмінням і несхи¬льністю прислухатися до їх позиції – усе це заперечує саму мож¬ливість співпраці з ними. Проблема полягає в тому, що різні до¬магання підлітків розглядаються дорослими як власна загроза, у зв'язку з чим через нервово-психічну напруженість збільшується прагнення “зберегти обличчя”, а для того, щоб цю напруженість зняти, використовуються негативні впливи, наприклад погрози, навіювання страху. При цьому негативний емоційний стан педа¬гога знижується або зводиться до мінімуму як показник самоза¬спокоєння, а конфліктна ситуація, навпаки, стабілізується з тен¬денцією до зростання. /.../ Підлітковий вік гармонійно продовжує молодший шкільний вік, тому знання про молодших школярів дозволяють зрозуміти становлення підлітків, для яких інерційні уявлення про слухня¬ну дитину на зразок автомата (сказав – виконав), як це потенцій¬но могло бути в попередньому віці, виявляються чужими. І до¬рослі, які були дітьми, чомусь іноді не можуть збагнути, що потрібно вчитися ще й на чужих, а не тільки на власних помилках. І зараз, можливо, навіть почуваючи хибність власної позиції, про¬довжують діяти аналогічно. Однак здебільшого наступають на ті ж самі граблі, оскільки в дитинстві не мали інших зразків для на¬слідування. Крім суб'єктивного тлумачення труднощів підлітків, існують якісь об'єктивні труднощі? Уже зазначалося, що особливий зміст в уявленнях про дітей-підлітків мають поняття “перехідний” та “важкий”. Зразу постає проблема: якщо перехід, то куди? звідки? Не менше запитань ви¬никає з приводу терміну “перехідний”, оскільки він приховує в собі наріжний камінь психологічної готовності до роботи з підлі¬тками. “Перехід” – це ознака руху. Очевидно, що існують певні фази в розвитку, між якими є переходи. Ще древні мислителі, зокрема Гіпократ (460 – 370 рр. до н.е), наголошували, що в житті людини є періоди, протягом яких відбуваються справжні фізіо¬логічні кризи, здатні викликати фізичні та психічні злами. Пере¬конані, що повне оновлення речовини тіла здійснюється кожні 7 років, вони надавали цій цифрі та кратним їй числам магічного значення, позначаючи відповідні роки розвитку як “критичні”, або “клімактеричні” (період життя): тобто роки з ха¬рактерними небезпечними змінами у фізіології та психології лю¬дини. Відповідно створювався числовий ряд: 7,14, 21... Пріоритетність у вивченні проблеми перехідних періодів у СРСР належить педології, яка, таким чином, визнавала цикліч¬ність як ознаку розвитку: стабільна фаза – перехідна фаза – ста¬більна фаза – ... Поступово в педології сформувалася біогенетич¬на концепція розвитку особистості (П.П. Блонський), яка дослі¬джувала розвиток з урахуванням впливу зовнішніх і внутріш¬ніх чинників. Тоді, у 1920-1930- ті рр. ніхто, крім педологів, не претендував на комплексне вивчення дитинства, окремих його епох, стадій, фаз. Перехідні періоди ототожнювалися з кризо¬вими як такі, що означають вихід людини на вищу ступінь роз¬витку, супроводжуються певними труднощами (кризовими яви¬щами) і періодично повторюються. Унікальність підліткового періоду полягає у визначенні на основі здобутків “допідліткового” розвитку наступних вікових особистісних орієнтирів. Не під¬літковий період є кризовим, а передусім перехід від молодшого шкільного віку, який характеризується зростанням негативно¬го симптомокомплексу як зовнішнім виявом позитивних особистісних зрушень. Але саме він найбільше привертає увагу, бо про¬тест підлітків проти авторитарності дорослих, як зазначалося, суперечив традиційним уявленням про їх керованість. Знижен¬ня інтересу до навчання, працездатності, розрив дружніх зв'яз¬ків, зневага до правил, встановлених колективом тощо, постій¬но спостерігається в підлітків протягом останніх десятиріч. Та¬ким чином, уявлення про проблемність становлення підлітка з одного боку пояснюється власною внутрішньою логікою розвит¬ку, з другого – інерційним ставленням дорослих як до молодших школярів (це в кращому випадку!), які повинні виконувати назавжди встановлені правила поведінки і взаємин /.../

    Поліщук В.М. Психологія педагогічного повсякдення: реальність і міфи: [науково-популярне вид.] / Валерій Миколайович Поліщук. –  Суми : Університетська книга, 2012. –  С. 107 – 109.