Стаття до проекту Інтеріоризація.

Інтеріоризація як рух від дії до думки. Операціональна теорія інтелекту. Ж. Піаже (1896 — 1980)

Поведінкова психологія багато в чому спиралася на фатальність і не знала справжньої активності. Прийшов час віднайти новий логічний осередок, якому властива певна життєдайна спонтанність, який не лише визначається середовищем і спадковістю, а й розвиває власну ак­тивність. Це не тільки логічний, а й реальний осередок.

Психіка формується в дії. Остання є проявом психічного, а воно в свою чергу не існує поза дією. Це серйозно підриває психологію "здібностей", які існують у готовому вигляді і лише виявляються чисто зовнішнім способом. Дія має суб'єктивне та об'єктивне вираження. Не слід вважати її буття тільки предметним, а психічне розцінювати як виключно суб'єктивне. В такому разі сама дія переступає межі психології. Насправді є лише два на­званих аспекти вираження тієї ж самої дії. Ці аспекти становлять її внутрішню суперечність, завдяки чому дія розвивається.

У другій чверті XX століття психологи почали застосовувати до тлума­чення психічного відомі слова Фауста "Спочатку було діло". Отже, з двох компонентів складної структури вибирається один як провідний, вирішальний. Ним виступає дія саме тілесного плану, а дія розумова харак­теризується як похідна, така, що розвивається всередині дії предметної, ма­теріальної. За своїм змістом ця внутрішня дія становить певне відображення дії зовнішньої. На цій основі виникає поняття інтеріоризації, яке означає, що внутрішня дія за змістом не відрізняється від зовнішньої, а лише набу­ває певних суб'єктивних деформацій, загалом кажучи — ідеалізується. Природно, що тут постає проблема визначення етапів переходу зовнішнього у внутрішнє.

Проблема тіла й душі тепер набуває чуттєво-конкретного забарвлення. Тіло, яке за віковою традицією виступало в ролі в'язниці для духу, стає причиною одухотворення. Структура суб'єктивного визначається структу­рою матеріально-предметних дій. У психології поведінки з тілесним пов'язувалося лише біологічне, різного ґатунку потяги, які виражали стати­ку життя і були раз і назавжди даними детермінантами. Психологія дії ро­бить акцент на реальній взаємодії організму й середовища. Тут здійснюється підхід до того положення, згідно з яким людина формує себе своїми власними діями.

Розвиток психології дії, природно, спрямовується від дзеркального відображення в суб'єктивному предметної дії до багатоманітних і супереч­ливих відношень між ними, які, зрештою, але в інших напрямках, мають стати відношеннями творчими. В цьому плані розгляд психології дії можна почати з Ж.Піаже і завершити А.Валлоном і Ж.Політцером. Радянські психологи, що примикали до шкіл Л.С.Виготського і С.Л.Рубінштейна, теж мали стосунок до осередку дії. Але вони модифікували психологію дії в марксистському плані, перетворюючи її, зрештою, у психологію діяльності, що вже становить суттєвий крок уперед.

Жан Піаже починав свою діяльність як біолог, і біологічний підхід відобразився на мисленні цього видатного психолога. Можна сказати, що Піаже являє собою перехідний місток від психології поведінки до психології дії. Вихідні поняття Піаже суто біологічні, він навіть повертається до засад природничо-наукової психології. Поняття адаптації домінує над усіма фор­мами інтелекту, що виникають на послідовно прогресуючих стадіях. Разом із тим біологічна термінологія виявляється формальним поштовхом для розвитку ідей генетичної психології. Операціональна теорія інтелекту, яку розвиває вчений, вже може вільно обійтися без будь-яких біологічних тлу­мачень.