Нестор Махно - лідер селянського руху 1918-1920 років

ВСТУП

На початку 20 століття в Україні сформувалася складна і невизначена ситу-ація : райони Російської імперії , до якої входила й Україна, охопила економічна криза, тривало національне гноблення українства, посилювалося важке стано-вище робітників , тому не дивно, що відбувалося піднесення революційно-демократичного й національно-визвольного руху. Однією з найяскравіших по-статей цього періоду стала особа Нестора Махна, якого називали «батько Мах-но». Його ім’я відоме всім і кожному , але для мільйонів людей його постать майже міфічна, гіперболізована, ніж реальна. В усій світовій історії не знайдеть-ся більш суперечливої , невизначеної, запальної, але і водночас цілеспрямова-ної, здатної об’єднати спільною ідеєю і очолити людей особи. Він, бандит і на-родний герой, благородний лицар і невгамовний бунтар , переконаний анар-хіст і жорстокий диктатор, фанатик з шаленим поглядом і непохитний керівник, нервовий отаман зі своїми забаганками та спонтанною стріляниною.

«Влада породжує паразитів — хай живе анархія!» - головна позиція та пе-реконання Нестора Махна. Він вперше рішуче виступив проти захоплення бі-льшовиками політичної влади, проти диктатури однієї партії в Україні, саме цим накликав на себе найбільшу ненависть і переслідування з боку влади . Ка-тегорично заперечуючи керівну роль партії у суспільстві, Н.Махно ніби попере-джував про той глухий кут, до якого потрапить величезна комуністична країна у кінці ХХ ст. Натомість, Н.І.Махно пропонує суспільству багатопартійність - рівні права і змагальність усіх політичних партій і груп у впливі на людей і пропаганді своїх ідей і доктрин.

Російські міжусобиці початку 20 століття представлені в червоно - білому варіанті . земля дрижала від грохоту колісниць , осідланих озброєними до зубів анархістами на чолі з загальновизнаним лідером Нестором Махно. Його життя було нелегким, але яскравим, невизначеним, цікавим, його діяльність цілесп-рямованою, революційною . Він залишив по собі знаний слід в історії та безліч невизначеностей та запитань. На деякі з них я і спробую дати відповіді.

ЮНАЦЬКІ РОКИ ТА ПОЧАТОК РЕВОЛЮЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Дитинство

Нестор Махно народився у незаможній селянській родині 8 жовтня 1888 року на Гуляйпільщині , батько, Іван Родіонович, займався скотарством, помер , коли хлопчикові не виповнилося й року; мати Євдокія Матвіївна - домогоспо-дарка. Наступного дня, як водилося, немовля охрестили у місцевій Христово - Воздвиженській церкві й нарекли Нестором. Саме тоді і з'явилася перша леге-нда про майбутнього селянського ватажка: під час обряду хрещення у батюш-ки раптом спалахнула риза, і він нібито вигукнув, що з малюка виросте розбій-ник, якого не бачив світ… У сім’ї було п’ятеро дітей, з яких Нестор наймолод-ший. У восьмирічному віці його віддали до Гуляйпільської початкової школи. Навчався хлопчик легко, охоче,але через складне матеріальне становище на-вчався лише , а літом наймався до багатих хуторян пасти вівці або телята. Зго-дом працював у малярній майстерні, в купецькій лавці. З 1895 року - сезонний робітник. Закінчив початкову школу (1897 р.). З 1903 року працював на чаву-ноливарному заводі М. Кернера в Гуляйполі.

Приєднання до групи розбійників

У 1905 році у Гуляйполі діяла слабка й малочисельна меншовицька група, до неї і прибився Махно. З величезною відповідальністю старався виконувати нехитрі доручення: переносив під полою поношеного, отриманого у спадок від старших братів пальтечка книжки та газети, наклеював на паркани прокламації, які, втім, так і не спромігся прочитати... Дуже скоро така "революційна діяль-ність" наскучила хлопцеві і скоро все змінилося. 6 вересня 1906 року група ро-збійників пограбувала ввечері заможного єврея Б.Плещицера . Нестора стри-вожив і зацікавив цей випадок . Це були члени так званої "Спілки бідних хлібо-робів", яку очолювали брати Олександр та Прокоп Семенюти і Вольдемар Ан-тоні. Як свідчать жандармські документи, ця організація діяла впродовж двох років, грабуючи переважно місцевих багатіїв, а також здійснюючи напади на банки та каси. "Бідні хлібороби" називали себе "анархістами комувістами " і були виразниками прагнення селянських мас до безвладдя. Це був своєрідний конгломерат традицій вольниці Запорозької Січі, які переплелися з бажанням шляхом вбивств поміщиків та державних чинів хоча б на деякий час відчути не-залежність і повну свободу. Ідеї самостійності й незалежності глибоко запали в голову молодому Махнові. "Спілка бідних хліборобів" трималася на ентузіазмі, спільності цілей — експропріації, а точніше, відвертому грабунку багатих. На відміну від Кармалюка, Довбуша та інших селянських ватажків, награбовані кошти "експропріатори" залишали у себе, а не роздавали бідним.

Слідство над гуляйпільськими анархістами

Майже рік Махно не брав участі в "експропріаціях". І лише 26 вересня йо-му, Зуйченку та Бондаренку було доручено пограбувати багатія з села Гайчур Гуревича. Через непродуманість плану розбійники попалися і потрапили у в’язницю . Слідство у справі гуляйпільських анархістів, яке тривало більше ро-ку, завершувалося. Воно склало 8 об'ємистих томів. 14 грудня 1909 року Оде-ський військовий прокурор генерал-майор Заливський підписав звинувачува-льний акт. Згідно з ним 15 чоловік — селяни Назар Зуйченко , Нестор Махно, Єгор Бондаренко, Клим Кириченко, Юхим Орлов, Пилип Чернявський , Іван Шевченко, Пилип Онищенко , Антон Бондаренко, Сергій були віддані під суд. А оскільки злочини були скоєні в період, коли в губернії діяв надзвичайний стан, введений у роки першої російської революції, то й судити злочинців мав війсь-ково-окружний суд. Місцем його проведення визначили Катеринослав.

Засуджений на каторгу

2 серпня 1911 року засудженого на каторгу "без строку" Махна везли ра-зом з іншими 11 арештантами у "столипіні " до Москви. Перебуваючи на като-рзі, почав писати вірші на політичні і революційні теми, мав природну кмітли-вість і феноменальну пам'ять, завдяки якій він, не дивлячись на жорстокість звичаїв і духовну убогість каторги, багато почерпнув з прочитаного і в майбут-ньому міг легко жонглювати книжковою термінологією . 14 жовтня 1911 року у Махна виявили туберкульоз. Хвороба прогресувала, і невдовзі довелося роби-ти операцію. Внаслідок операції Махно залишився без однієї легені.
Махнові, який мріяв очолити революційний рух у Гуляйполі і до цього ні-кого не вбивав,потрібно було переступити через цей "Рубікон", стати жорсто-кішим, лютішим і нещаднішим за тих, кого він мав повести за собою. Морально він мав на це якесь право,оскільки мусив розправлятися з тими, хто був вину-ватцем усіх його особистих бід і митарств, хто віками пригнічував його рідних, мільйони таких, як він, селян. Зі своєю роллю народного месника-революціонера він впорався більш ніж вдало і став врівень з тими, хто століття-ми наганяв жах на панівні класи.

Можливо, від природи він був чоловік злий та жорстокий; Махно, безпе-речно, мав розум, велику силу волі, дар впливу на людей. Сукупність цих якос-тей може створити Степана Разіна. Потенційних Разіних та Пугачових у світі скі-льки завгодно. Але в останні століття історія дуже рідко створювала обстанов-ку, в якій такі люди мали можливість показати себе по-справжньому. Револю-ція створила ці обставини для Нестора Махна.

РЕВОЛЮЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Махно повернувся до Гуляйполя справжнім героєм. Махно відразу ж ви-ступив під прапором захисту законних інтересів селян, чим викликав їх любов, повагу та підтримку. Він зажадав створення "Селянського союзу", який мав би право контролювати дії "Комітету. серпні 1917 року, коли генерал Корнілов ви-ношував задум контрреволюційного заколоту,

Махно наказав конфіскувати в Гуляйполі і найближчих селах всю зброю і передати її бійцям "чорної гвардії", що значно збільшилась за рахунок місцево-го селянства. Тоді ж він провів облік усієї поміщицької і колоністської землі, ро-зподіливши її між селянами за кількістю їдоків. Відтоді гуляйпільське селянство тривалий час вважало, що землю одержало завдяки діяльності Махна. Автори-тет його зростав дуже швидко. Суворі закони махновської організації поширю-валися не лише на рядових її членів, а й на ватажків. Ще до ув'язнення Махно покохав місцеву дівчину Настю Васецьку . 
Перемогу Жовтневої революції і проголошення радянської влади на Укра-їні Махно зустрів схвально. Пролетарську революцію підтримували й селянські маси, інтереси яких він взявся захищати.

Боротьба проти прибічників Центральної Ради

Наприкінці 1917 — на початку 1918 року Махно розпочав боротьбу проти прибічників Центральної Ради, в яких вбачав серйозних суперників. 18 листо-пада вони організували в селі урочистості з приводу проголошення Української Народної Республіки. 280 гуляйпільців записалося до "вільного козацтва", для потреб фронту було зібрано три вагони хліба. Махна дратував сам факт діяль-ності представників Центральної Ради в повіті. Якось він прямо заявив про це "чорній сотні" і зажадав вибити супротивників з Олександрівська. Пильно спо-стерігав Нестор за подіями на Дону. 
Уряд, очолюваний В. І. Леніним, закликав трудящі маси до рішучої боро-тьби проти військ Каледіна і Центральної Ради. Для розгрому контрреволюції було створено Південний фронт на чолі з В. О. Антоновим-Овсієнком , де вою-вали червоногвардійські загони з Петрограда, Москви та деяких районів Цент-ральної Росії, а також революційно настроєні солдати. Велику допомогу їм по-давали місцеві загони Червоної гвардії.

Махно на боці радянської влади.

У цей період Махно, по суті, вперше виступив на боці радянської влади. Разом з червоногвардійськими загонами Олександрівська брав участь у роз-зброєнні козаків, котрі їхали з фронту на Дон до отамана Каледіна. Проте діяв Махно не дуже активно. Командування загоном він доручив братові Саві, а сам зайнявся переважно пропагандистською діяльністю, яка зводилася до того, щоб роздобути вибухівку і висадити в повітря Олександрівську в'язницю. 
Постать української Жанни д’Арк відіграла важливу роль у формуванні Нестора Махна анархіста. У 1917 році власті спробували вгамувати Марусю Ни-кифорову, і затятий ворог Махна — уповноважений Тимчасового уряду в Олек-сандрівському повіті навіть заарештував настирну анархістку. Проте револю-ційні загони, в тому числі й "чорна гвардія" Махна, прийшли їй на допомогу, і вона була звільнена.

Отож, можна стверджувати, що перші практичні уроки втілення револю-ційного вчення в життя дала Махну саме М. Никифорова. В майбутньому "ба-тькові" вдалося обійти її, ставши найпершою і найпопулярнішою фігурою серед селянства півдня і анархістів.

У березні 1918 року, дізнавшись, що в Пологах перебуває начальник пів-денних радянських військ О. М. Беленкевич , Махно запросив його до Гуляй-поля, розповів про свою нелегку долю царського в'язня, про досягнення у бо-ротьбі проти поміщиків і колоністів й навіть влаштував парад війська. Беленке-вич, вражений побаченим, у запалі вигукнув: "Гуляйполе — це маленький чер-воний Петроград!" Він виділив Махнові 3000 гвинтівок, 2 вагони патронів, 6 га-рмат і 9 вагонів снарядів.

Навесні 1918 року Махно ще не наважувався особисто командувати вій-ськом, оскільки жодного дня до цього не був на військовій службі. Тому дові-рив цю справу офіцерам. Ті ж, коли до Гуляйполя наблизилися німці, вирішили видати Махна окупантам. Йому вдалося втекти лише завдяки В. Шаровському, котрий встиг попередити про наміри зрадників. Згодом Махно призначив свого рятівника командиром артилерії. Відтоді він ніколи не довіряв офіцерам і зав-жди жорстоко з ними розправлявся Приставши до одного з червоногвардійсь-ких загонів, що відступали на схід, Махно рушив у напрямку Таганрога. Згодом переїхавши до Волновахи, Махно дізнався, що гуляйпільці без бою здали село німцям і гайдамакам. Після цього йому начебто нічого не залишалося, як при-єднатися до відступаючих. Середних було багато його старих друзів-анархістів, яких очолювала Маруся Никифорова. Та не міг Махно залишатися на других ролях. А тому покинув загін і подався до Москви. Таким чином, з приходом кайзерівських окупантів Махно втратив у Гуляйполі та окрузі свій вплив. Зазна-ли краху й усі здійснені ним перетворення. У маєтки повернулися поміщики та колоністи, які за допомогою окупантів відібрали у селян землю, майно і рема-нент, вчинили криваву розправу над ними. Характеризуючи діяльність свого учня з березня 1917 до квітня 1918 року, П. Аршинов писав: "Серед місцевих селян він у той час завоював величезну популярність, однак на тлі російської дійсності, коли революція висунула ряд енергійних натур, він нічим особливим Наприкінці квітня й у травні Махно подорожував містами Південної Росії й По-волжя. Побував у Таганрозі, Ростові-на-Дону, Царицині, Саратові, Астрахані, потім знову опинився в Саратові, звідки вирушив до Москви. І скрізь він нама-гався встановити зв'язок з місцевими анархістами, видаючи себе за політкато-ржанина, активного борця проти тих, хто хотів задушити революцію й рестав-рувати монархію. В Саратові Махно, хоча й з великим запізненням, дізнався про те, що 29 квітня німці розігнали Центральну Раду і поставили на чолі укра-їнської держави гетьмана П. П. Скоропадського. З одного боку, його пораду-вала ця звістка, оскільки начебто підтверджувала справедливість боротьби проти Центральної Ради, а з іншого — він розумів, що відродження гетьман-щини є кроком до відновлення монархічних порядків З середини березня 1918 року Москва стала столицею Радянської Росії. Зустрівшись з П. Аршиновим , Махно дізнався про розгром у квітні органами ЧК московської та петроградсь-кої організацій анархістів. Як відомо, протягом певного часу після перемоги Жовтня радянська влада не переслідувала так званих "ідейних анархістів", кот-рі у дні революції виступали проти Тимчасового уряду, заявляючи, що борють-ся за інтереси трудящих .ЧК на чолі з Ф. Е. Дзержинським здійснила ряд опера-цій по знешкодженню анархістів.

Махно обурювався діями радянської влади, хоча в глибині душі вважав міських анархістів зрадниками великої ідеї. Він був твердо переконаний у тому, що справжній анархіст має не відсиджуватися в столиці, а йти на село і підніма-ти селянські маси на революційну боротьбу Свердлов вирішив влаштувати Ма-хнові зустріч з Леніним, щоб проінформувати його про становище селянства на півдні України

29 червня 1918 року Махно залишив "безтолково гомінливу" Москву. Проводи на Курському вокзалі були, зрозуміло, не велелюдними. Лише Ар-шинов супроводжував"батька", побажавши йому благополучно дістатися Гу-ляйполя й успішно розпочати задуману справу. Коли ж поїзд рушив, учитель майже пошепки попросив не забувати при нагоді подавати матеріальну допо-могу московським анархістам. Він знав, що під час перебування в столиці Мах-но, відвідавши нечисленні анархістські організації і ознайомившись з їх "діяль-ністю", розчарувався в анархізмі і, по суті, відійшов від нього Свого старого то-вариша і земляка, колишнього члена "Спілки бідних хліборобів" Чубенка  Мах-но зустрів у Курську. Пробиратися через нейтральну зону, що розділяла кор-дони Радянської Росії й окупованої австро-німецькими військами України, удвох було безпечніше. Хвалькувато заявивши Чубенкові , що їде на Україну "піднімати повстання проти влади гетьмана Скоропадського", Махно швидко переконав його їхати разом.

Поблизу Бєлгорода він витяг з валізи дві пари офіцерських погонів. На свій кітель начепив погони штабс-капітана, Чубенкові ж "дісталося" звання трохи нижче — прапорщика. Придбавши без перепон в офіцерській касі бєлгородсь-кого вокзалу квитки до станції Лозової, вони благополучно дісталися кінцевого пункту своєї мандрівки. Мабуть, щоб надати цій поїздці більшої романтичності і показати Махна справжнім анархістом, історик махновського руху П. Аршинов описав епізод арешту "батька" німцями, які буцімто знайшли в його багажі анархістську літературу. Насправді ж Махно, як згадував його попутник, не віз ніякої літератури і, поводячись надзвичайно обережно, в дорозі жодного разу не потрапив на очі німецьким патрулям. Лише на привокзальній площі станції Лозова, почувши звуки духового оркестру, Махно і Чубенко рішили подивити-ся парад гетьманської варти, але їх помітив якийсь генерал. Можна лише здо-гадуватись, яким був вигляд цих "вояк", якщо викликав страшенне обурення першого-ліпшого генерала. Швидко сховавшись, вони невдовзі рушили далі. Цей епізод змусив їх обережніше поводитися на території, що аж кишіла кайзе-рівцями та гайдамаками Махно розумів, що підтримати селянство необхідно зараз же — після жнив. Поміщики та германські власті вимагали здати врожай, зібраний на захоплених у колишніх власників землях. Але селяни, як могли, чинили опір, тому невдовзі у селах з'явилися каральні загони. Вже тоді Махно збагнув й назавжди запам'ятав, що селянинові нестерпно важко віддавати сьо-годні те, що вчора ще було не його, а чужим. I що захищатиме хлібороб прид-бану землю, реманент, майно ще більш уперто й відчайдушно, ніж робив би це до повалення поміщицько-буржуазного ладу Знаючи мстивість колишнього "гуляйпільського диктатора", гетьманські власті не наважились чинити розпра-ву над його рідними З перших днів своєї діяльності Махно всіляко прагнув за-воювати популярність і довір'я місцевого населення. Дізнавшись, що гуляй-пільські селяни мають чимало зброї, Махно не насмілився реквізувати її, хоча міг це зробити. Натомість у ніч на 27 липня бійці його загону вчинили зухвалий напад на банк у селі Жеребець, де захопили 38 тисяч карбованців. З п'ятьма тисячами до Гуляйполя відправилась знайома Махна із завданням придбати кулемет. Невдовзі селяни доставили махновцям кулемет системи "кольт" і ти-сячу карбованців здачі. Цю незначну подію Махно розцінив як своєрідну підт-римку земляками його дій. Під час нападу на економію німця Нейфельда було захоплено бричку, на яку встановили знайдений там же кулемет. Відтоді тача-нка стала символом махновщини. Тоді ж Махно разом з сімома вершниками здійснив перший 70-кілометровий рейд до Дніпра у пошуках прибічників. Він знайшов їх неподалік Гуляйполя, де діяв загін Єрмократьєва , розсіяний авст-рійськими військами. Махно приєднав деморалізованих повстанців до свого загону. Через день, коли він здобув перемогу над австрійцями, новачки однос-тайно визнали його за ватажка, а Єрмократьєв залишився в загоні рядовим бійцем. Потім він часто розповідав

«Кров полилася» під чорним прапором

"Кров полилася, — згадував Махно, — і полилася вона під нашим прапо-ром і під впливом нашого гасла: жити вільно і будувати нове суспільне життя на підвалинах свободи, рівності і вільної праці або вмерти у боротьбі проти тих, хто перешкоджає нам у досягненні цієї великої мети"

Влітку 1918 року Махно вперше почав відкрито критикувати більшовиків, стверджуючи, що вони були за утвердження влади Скоропадського на Україні, якого підтримували австро-німецькі власті. Формальним приводом для цього стали переговори радянської дипломатичної місії, очолюваної X. Г. Раковським , з представниками гетьманської адміністрації. Треба сказати, що Махно тут просто не розібрався в ситуації і проявив політичну близорукість .

Протягом тривалого часу бійці загону Махна маскувалися під гетьманців, що давало їм змогу здійснювати несподівані напади на поміщиків і державну варту. Так до рук Махна потрапив начальник олександрівської повітової варти штабс-капітан Мазухін , котрий прийняв "батька" за свого офіцера. Успіхи окрилювали Махна. Несподіваність удару, паніка і розгубленість у стані проти-вника приносили перемоги. Побутує думка, нібито у цей період отаман був рі-вним серед рівних, завжди підкорявся рішенню більшості, на загальних підста-вах брав участь в обговоренні бойових операцій. Звичайно, восени 1918 року він ще не був тим єдиновладним командиром, яким став пізніше, але практич-но з першого дня повстанського руху в Гуляйполі й волості, використовуючи колишню владу і завойований раніше авторитет, Махно був ініціатором і голо-вним виконавцем усіх бойових операцій. Всі загони, що приєднувалися до мах-новців, практично потрапляли під його керівництво.

Саме у цей період Махно зрозумів, що найкраще поповнювати військо за рахунок загонів, які напередодні зазнали нищівних ударів (так було з повстан-цями Єрмократьєва ). Деморалізовані й залякані бійці, втративши віру в попе-реднього ватажка, охоче підкорялися новому командиру, в якому бачили єди-ного захисника. А коли ситуація стабілізувалася, щиро вірили, що саме він є їх рятівником від усіх невдач і прорахунків.

Протягом серпня 1918 року, демонструючи перед земляками свою хоро-брість і войовничість, Махно кілька разів визволяв Гуляйполе від австрійців та гайдамаків. Причому щоразу удари його були настільки несподіваними і вда-лими, що ворогові нічого не лишалося, як здаватися в полон або стрімголов тікати.

У вересні 1918 року загін Махна нараховував півтори тисячі повстанців, з яких лише четверта частина мала зброю. Вони й склали основну бойову оди-ницю, решта ж селян перебувала у резерві, щоб за першим закликом прийти на допомогу "батькові".

Восени 1918 року австро-німецьке командування кинуло проти повстан-ців значні сили. Загін Махна, неспроможний чинити серйозний опір регуляр-ним частинам, кілька разів був оточений, дивом уникнувши повного розгрому.

Махно поставився до Директорії однозначно негативно, як до контррево-люційної організації. Він вважав її спадкоємницею Центральної Ради, котра за-просила на Україну австро-німецькі війська, а отже, й збиралася поневолити трудящих, ліквідувати революційні завоювання, реставрувати старі порядки.

Листопад—грудень 1918 року були відзначені найбільшими воєнними успіхами махновців. На той час окупанти припинили вже активну боротьбу про-ти повстанців і лише відбивали їхні напади.

5 січня 1919 року Махно повернувся до Гуляйполя із загоном, що налічу-вав 200 чоловік. На запитання Чубенка, де решта бійців, "батько" крізь зуби процідив: "У Дніпрі" . Репутація Махна серед повстанців дещо похитнулася, йому потрібна була нова перемога, щоб підняти бойовий дух свого війська. Якраз на той час надійшло повідомлення, що жителі німецької колонії Блюме-нталь виступили проти махновців. "Батько" вирішив негайно розправитися з бунтівниками і 9 січня розпочав наступ на колоністів. Але ті вчасно підготували-ся до оборони і відбили напад. Зазнавши чергової поразки, Махно розлютився і влаштував на станції Ореховській криваву розправу над кількома місцевими жителями, оголошеними "розвідниками з колонії Блюменталь".

У повсякденному житті Махно поводився зі своїми командирами, як з прислугою. Будучи напідпитку чи розгніваним, міг будь-кого з них вдарити, образити, хлюпнути в обличчя самогоном чи стьобнути нагайкою. Люди, котрі фізично були значно сильнішими за нього і могли легко урезонити "батька", коли той напивався до нестями, терпіли його знущання й образи тільки тому, що щиро вважали талановитим воєначальником.

На початку січня 1919 року, коли військо Махна зазнало кількох відчутних невдач на полі бою, "батько" був змушений серйозно замислитися над тим, як захистити Гуляйпільський район не лише від петлюрівців, а й від білогвардій-ців, які розпочали наступ на півдні України.

АНАРХІЯ МАТІР ПОРЯДКУ?

У війську Махна торжествували анархія, пияцтво й розпуста. Така "свобо-да" тільки розкладала повстанське військо, сприяла моральному падінню ко-мандирів і самого Махна. Слід зазначити, що на початку 1919 року "батько" навіть змінив зовнішність. Якщо раніше він ще намагався виглядати як військо-ва людина, носив навіть форму і відповідну зачіску, то з розгулом анархії в Гу-ляйполі відпустив довге волосся, почав одягатися строкато й визивно. Очеви-дець так описав його зовнішність в той час: "Невеликий на зріст, худорлявий, з довгим, до плечей, прямим темним волоссям, обличчя все чисто поголене, ри-си обличчя грубі, селянські. Привертає увагу тільки неприємно холодний вираз очей. Одягнений він переважно в шкіряну темно-коричневу куртку, зашнуро-вані до колін високі черевики, шпори з довгими шенкелями, на голові чорна смушкова шапка".

25 травня 1919 року на засіданні Ради робітничо-селянської оборони Ук-раїни, яке відбувалося на квартирі Раковського, зібралося набагато більше лю-дей, ніж звичайно. Крім господаря за столом сиділи Антонов, Багдатьян, Буб-нов, Жарко, Іоффе, Подвойський і вперше — Дибенко. Об одинадцятій вечора розпочалося обговорення центрального питання — "Махновщина та її ліквіда-ція". 28 травня Ленін писав голові Раднаркому УСРР: "Махно відкочується на захід й оголює фланг і тил 13-ї армії, відкриваючи вільний шлях денікінцям". У цьому листі було викладено ряд настанов, спрямованих на подання допомоги Південному фронту.

Отже, Махно був оголошений поза законом. Якоюсь мірою це розв'язало "батькові" руки, і він розпочав відкриту антирадянську агітацію, зваливши всю вину за розгром своїх військ денікінцями на Червону Армію та її командування. А після опублікування статті Троцького "Геть махновщину" "батько" видав роз-порядження заарештувати всіх політкомісарів та конфіскувати документи полі-твідділів.

Білогвардійці вели проти махновщини не лише військову, а ідеологічну боротьбу, їхня преса робила все можливе, щоб дискредитувати повстанців в очах обивателів, виставляючи їх як грабіжників і убивць. Щоправда, газета "Ро-дина", розповідаючи 24 жовтня 1919 року в статті "Жахи махновщини" про за-хоплення повстанцями Олександрівська, змушена була констатувати, що "сам Махно, як "ідейний анархіст", не грабує, а лише приймає виручку". Однак деякі автори, аналізуючи махновщину як соціальне явище, намагалися з своїх пози-цій показати мету й завдання цього селянського руху. Програма махновців зводилася, насамперед, до неприйняття політики "воєнного комунізму" в усіх її проявах та захисту села від експлуатації і поневолення містом, наступу промис-ловості на сільське господарство. "Батько" та його сподвижники вимагали не лише передачі всієї землі селянству, але й право самостійно розпоряджатися продуктами своєї праці. Вони рішуче виступали проти керівної ролі комуністи-чної партії, звинувачуючи її в узурпуванні влади, придушенні інших партій та створенні мережі різноманітних організацій, які підпорядковувалися більшови-кам і проводили в життя лише їхню політику.

На завершальному етапі боротьби з радянською владою основними бо-йовими засобами стали кіннота та піхота, посаджена на тачанки. Ці зміни свід-чили про те, що, по-перше, за "батьком" пішло, в основному, заможне селянс-тво, яке завжди служило у махновській кінноті, а, по-друге, Махно вже мало вірив в остаточну перемогу свого руху, кінцевою метою якого було завоювання території для утворення анархістської держави. Набувши досвіду у військовій справі, ставши справжнім полководцем у веденні "малої війни", він добре знав, що кінь для вершника не тільки засіб ведення бою, а й можливість швид-кої втечі від небезпеки. Кавалерія ніколи не має такої стійкості, як піхота. Будь-який піший бій кінноти завжди короткочасний, і, якщо ворога не подолати у перші хвилини бою, він обов'язково закінчиться поразкою й відступом кіннот-ників. Легендарна зброя громадянської війни — тачанки були зручним засо-бом для швидкого пересування кулеметів з прислугою, а також для доставки патронів до місця бою. Особливо ефективно вони застосовувались у кавалерій-ських боях, вносячи раптовістю вогню та маневреністю розлад у лави против-ника. Водночас тачанки мали істотні недоліки. Кулеметна стрільба з них була у 4—5 разів менш ефективною, ніж при веденні вогню з землі. Часті поломки та-чанок, загибель коней під час бою не дозволяли махновцям досягти бажаного результату. Новий, 1921 рік Махно зустрів у бою.

ВИСНОВКИ

В усій світовій історії не було більш суперечливої та неоднозначної особи , ніж Нестор Махно. Виходець з бідної селянської родини, юний розбійник, ко-лишній каторжник, неперевершений ватажок, улюблений «батько» таких са-мих знедолений і затятих борців за свободу . Махновщина була своєрідною громадянською війною у таборі сил, які боролися проти старого ладу. Махно назвав це фронтом, по обидва боки якого були тільки трудящі та революціоне-ри.