Користувач:4030939
Семененко Олександр Сергійович
Про себе
Мене звати Олександр,на даний момент мені 17 років,я студент Історико-правового факультету 13 групи Кіровоградського Державного Педагогічного Університету
Мої інтереси
В мене є декілька інтересів,таких як вивчання нормативно-правової бази нашої країни та картинг.
Мої проекти
Військове право Стародавньої Індії
Виникнення держави та її розвиток.
Індія була заселена ще з стародавніх часів. Першими жителями Стародавньої Індії були дравиди. Пізніше дравидів замінили багаточисельні племена, що відрізнялись одне від одного способом життя, мовою, віруваннями, культурою. Ці племена створили одну із давніших світових цивілізацій. Мо-хеджо-Даро і Хараппа – два найбільших міста стародавньої цивілізації – були столицями політичних об’єднань. Джерела не дають достовірних відомостей про класову структуру і по-літичну організацію суспільства Харапської цивілізації. За-лишені нею письмена не піддаються перекладу. Але в куль-турі Мохеджо-Даро багато спільного з культурою Шумеру. У ХVІІІ – XVІІ ст. до н.е. Харапська цивілізація переживає пе-ріод занепаду. Прихід індоарійських племен у середині ІІ ти-сячоліття до н.е. завершив занепад головних харапських центрів. З середини ІІ тис. до н.е. і до першої половини І тис. до н.е. в Стародавній Індії формуються класове суспільство і дер-жава. З посиленням суспільної нерівності військовий вождь племені (раджа), що раніше вибирався зборами і міг зміщати-ся ними, стає все більш незалежним, підкоряючи собі органи племінного управління. За посаду раджі йде боротьба між представниками найбільш знатних родів племені. З часом ця посада стає спадковою. Спочатку велику роль продовжували відігравати народні збори, що мали великий вплив при призначенні царя. Але по-ступово збори всіх одноплемінників перетворюються в зі-брання знаті, що призводить до посилення влади царя. Органи племінної адміністрації поступово перетворю-ються в державні органи. Виші посади в державній адміністрації займають представники рабовласницької знаті. Племінна дружина поступово перетворювалась у по-стійне військо. Населення обкладається податками, які ста-ють обов’язковими і збираються спеціальними чиновниками. Так на основі родоплемінних колективів виникають державні утворення, невеликі за територією, у формі монархій або рес-публік. Найбільшою і найсильнішою державою того часу була Магадха. Найбільшої могутності вона досягла в ІV – ІІІ ст. до н.е. при династії Маур’їв, що об’єднала під своєю владою майже всю територію Індостану. У 327 р. до н.е. війська Олександра Македонського за-воювали значну частину території Індії. Визвольна боротьба, що незабаром розпочалася, завершилась утворенням у Північній Індії великої держави на чолі з Чандрагуптою. У роки правління сина Чандрагупти Біндусара (297 – 272 рр. до н.е.) до складу індійської держави було включено частину Афгані-стану і Белуджистану. Найбільшого розквіту індійська держава досягла у роки правління сина Біндусара Ашоки (272 – 232 рр. до н.е.). Було об’єднано в єдину державу майже всі землі Індії. Після смерті Ашоки почався занепад його імперії, яка з часом розпалася на самостійні держави. Незабаром після розпаду імперії на Індію насунулися хвилі загарбників: бактрійців, саків, скіфів, тюрків, кушанів та ін. Однак правління окупантів не зачепило основи індійсь-кого суспільства. Індія і під владою цих правителів продов-жувала залишатися сукупністю сільських общин або респуб-лік, що управлялися самостійно і були підпорядковані центральній владі. Основна маса загарбників з часом асимі-лювалася, прийняла релігію, традиції і спосіб життя корінних жителів.
Державний устрій, суд, збройні сили
Магадхо – маурійська епоха – характеризується поси-ленням монархічної влади і падінням ролі інститутів племін-ного управління. Основою держави вважався цар, який ще при житті при-значав одного зі своїх синів спадкоємцем престолу. Цар стояв на чолі державного апарату і мав законодавчу владу, едикти видавались від його імені і за його повелінням. Цар сам при-значав вищих державних чиновників, був верховним суддею. Велику роль при дворі відігравав царський жрець, що належав до впливого брохманського роду. Велику роль в управлінні державою відігравала рада царських сановників – парншад. Вона існувала і раніше, але в епоху Маур’їв набула функції політичної ради. Рада займалася перевіркою всієї системи управління і виконанням наказів царя. Парншад як політичний орган складався із військової і жрецької знаті, яка намагалась зберегти свої привілеї та об-межити абсолютну владу правителя. У ранні періоди пари-шад був більш ширшим за складом і більш демократичним за характером органом влади, що мав значний вплив на раджу і його політику. Поступово кількісний склад паришаду змен-шується, він аристократизується, його роль усе більше зво-диться до виконання дорадчих функцій при царі. Але навіть в епоху Маур’їв, коли царська влада особливо посилилась, па-ришад зберігав значний вплив, і маурійські правителі не мог-ли не рахуватися з ним. Подібні перетворення переживає і сабха – в минулому широкі за складом збори знаті і представни-ків народу, що виконували дуже важливі політичні функції. В епоху Маур’їв склад сабхи стає значно вужчим, і вона також набуває вигляд царської ради – раджа-сабхи. Але порівняно з паришадом, раджа-сабха була більш представницьким орга-ном. Вона складалася з державних чиновників, представників міст, провінцій, інколи запрошувались старости поселень. Джерела свідчать про те, що навіть у періоди посилення монархічної влади зберігались інститути і традиції стародав-ньої політичної організації, які певним чином обмежували владу царя. На обмеження влади царя впливали самоізоляція сільських громад та релігійно-етичні норми, що наказували виконувати особливу дхарму – обов’язок: охороняти підданих, опікувати малолітніх, вдів, хворих, організовувати роботи з ліквідації стихійних лих, запобігати голоду (ст. 144, гл. VІІ). Разом з тим, влада царя (раджі) обожнювалась. Брахма-ни вчили, що цар є бог і його накази треба виконувати як такі, що надходять від божества (гл. 7, ст. 8). Територія держави в епоху Маур’їв поділялась на провінції, чотири з яких були головними і мали особливий статус. На їх чолі знаходились царевичі, які посилали спеціальних інспекторів по території провінції для перевірки дій місцевих чиновників. Поряд з поділом на головні провінції існував поділ на звичайні провінції, області, округи. Нижчою одиницею провінційного управління було село. На чолі провінцій стояли вищі державні чиновники – ра-джуки. У головних містах округа були канцелярії, з яких по всьому округу розсилались розпорядження. Високе становище займали спеціальні чиновники з охо-рони кордонів. Проводячи політику суворої централізації, Маур’ї, разом з тим, не зачіпали багато старих інститутів і традицій, з яки-ми були змушені рахуватися. У державі залишались автономні, незалежні поліси, що зберігали стару політичну організацію, але в цілому включались у систему загальноімперського управління. Це були стародавньоіндійські республіки гани і сатхі, що існували у лісових та віддалених місцевостях імперії. Земля в них вважалась влас-ністю громадян, хоча знатні кшатрії вже зуміли обзавестися власними маєтками та уділами. Громадяни міст-республік мали зброю, що свідчило про пережитки військової демокра-тії. Вони допомогли імператору Чандрагупті розгромити гре-ків-завойовників на чолі з Олександром Македонським. Жителі ган і сатх мали рабів, але переважну масу праце-здатного населення становили землероби. Панівне становище посідали кшатрії та їхня знать – раджі. Брахмани тут не мали такого авторитету, як в інших частинах імперії. Джерела вказують на існування народних зборів, сходок усіх вільних громадян перших трьох варн, на яких також роз-глядалися державні справи. У тих санах, де влада зосереджу-валася у руках народних зборів, форма держави була демократичною, якщо у ради – аристократичною. Однак і в тому, і в іншому випадку зберігався режим республіки. Суд. Різниці між цивільним і кримінальним процесами не існувало. Розгляд справи міг розпочатись лише за вимогою позивача або потерпілого. Сторона, що звернулась до суду, підтримувала звинувачення. Судовий розгляд проводився від імені царя. Ймовірно, так розбиралися найтяжчі злочини. До вищого суду входили брахмани і радники. Цар міг доручити судовий розгляд вче-ному брахману і трьом суддям. Це був суд Брахми. Закони зобов’язували суддів шукати істину, справедливо вивчати предмет позову, ретельно оцінювати свідчення свідків, вра-ховувати час, місце, обставини конкретного правопорушення, брати до уваги належність учасників процесу до певної вар-ни, касти. У дрібних державах правосуддя здійснювали особисто раджі, залучаючи для цього радників з числа осіб, які розумі-лися в праві та юриспруденції. Судочинство проводилось за суворими правилами, канонами (гл. VІІІ, ст. 1 – 2). Суворо каралися лжесвідчення (гл. VІІ, ст. 13). Заборонялося брати свідчення в осіб нижчої касти проти вищої (гл. VІІІ, ст. 68). За майновими спорами зі складу свідків вилучалися не лише колишні правопорушники, жінки, неповнолітні, а й вчені-брахмани та державні чиновники (гл. VІІІ, ст. 62; 77). Суд не був повністю відокремлений від адміністрації. Злочини в храмах розглядалися священнослужителями. Про-типравні діяння общинників розглядали органи місцевого са-моврядування. На 10 сіл призначалась колегія із 3-х суддів. Лише в особливих випадках розслідування і розгляд су-дових справ здійснювався вищим судом. Такі справи поділя-лися на 18 категорій(гл. VІІІ, ст. 4 – 7). До розгляду справи в суді учасникам процесу не дозво-лялося мати приватні аудієнції в суддів, аби уникнути підку-пу. Чесність, непідкупність суддів перевірялася агентами-провокаторами. Суддя, запідозрений у хабарництві, зловжи-ваннях, корисливому розв’язанні справи, піддавався суворо-му покаранню – вигнанню з конфіскацією майна, навіть якщо був брахманом. За відсутності свідків вдавались до ордалій: зважування – якщо особа, яку зважували вдруге, ставала легшою, то її ви-знавали винною; вогнем – якщо підозрюваний брав розпечене залізо у руки і не залишалось опіків; водою, отрутою. Катування та ордалії застосовувались для обмеженого складу злочинів. Брахмани, діти, хворі, вагітні жінки і душев-но хворі тортурам не піддавалися. У майнових спорах відсутність свідків позбавляє сторо-ну права на позов. Рішення суду, винесене за законом і дхар-мою, не може скасовуватись навіть царем. Незаконне рішення суду цар повинен скасувати, оштрафувати суддю чи радника і прийняти справу до свого розгляду. Ймовірно, таким шляхом здійснювалося право на апеляцію. Цар особисто розглядав найтяжчі злочини проти влади. Він мав бути об’єктивним, справедливим, не карати невин-них, бо “несправедливе покарання занапащає честь і руйнує славу серед людей” (гл. VІІІ, ст. 127). ^ Збройні сили. Імперія Маур’їв утримувала більш ніж півмільйонну армію, що складалася з піхоти, кінноти, коліс-ниць, бойових слонів. У армії служили найманці. Кадри воє-начальників комплектувалися лише з кшатріїв. Під час війни збиралося ополчення, до якого зараховувалися не тільки вай-шьї, а й шудри. Військо було добре організованим. До війсь-кової ради входили воєначальники, найближчі радники царя.
Мої роботи
В цьому розділі розміщуються посилання (внутрішні та зовнішні)на ваші роботи, додається короткий опис.
