Проект на тему: «Характеристика основних методологічних принципів сучасної психології»
Зміст
Історія появи методологічних принципів психології
Вітчизняна психологічна наука розвивалась у боротьбі за діалектичне розуміння свого предмету. В 1923 році відбувся Перший психологічний з’їзд, де була сформульована задача побудови психології на підставі марксизму. Але втілення марксистської методології до адекватної її теорії здійснилося не одразу. Поступово складалось матеріалістичне розуміння предмета психології та її методів і запровадились найважливіші методологічні принципи науки. Видатну роль у становленні психологічної науки відіграли Б.Г.Ананьєв, П.П.Блонський, Л.С.Виготській, А.В.Запорожець, О.М.Леонтьєв, А.Р.Лурія, С.Л.Рубінштейн та інші. Центрами наукової психологічної думки були науково-дослідні інститути в Москві, Київі, Тбілісі, Харькові, а також кафедри психології університетів у багатьох містах Радянського Союзу. Лише в 30-ті роки формулюються основні принципи психологічної науки. Методологічними принципами психології є загально-філософські твердження, що, конкретизуючись, визначають предмет, стратегію і методи психологічних досліджень, а також вихідну позицію для інтерпретації одержаних результатів. Водночас свої методологічні засади має кожен напрям у психології. Від них залежать способи вирішення психологічних проблем.
Поняття "принцип"
Принцип - (від лат. Principium - початок, основа) - основне вихідне положення якої-небудь теорії, вчення, науки, світогляду. У науці принципами називають загальні положення, яким повинні задовільняти наукові припущення, гіпотези або теорії.
Принципи відрізняються від законів природи тим, що їхнє формулювання загальніше, менш конкретне. Від аксіом принципи відрізняються тим, що обираються не довільно, а формулюються в процесі пошуку істини, а тому можуть виникати, змінюватися і застарівати. Водночас, принципи часто мають обмежені області застосовності
У логічному сенсі принцип є центральне поняття, основа системи, що представляє узагальнення та поширення будь - якого положення на всі явища тієї області, з якої даний принцип абстрагований. Під принципом дії, інакше званої максимою, мається на увазі, наприклад, етична норма, яка характеризує відносини людей у суспільстві.
У сучасній літературі поряд із загальним тлумаченням принципу використовується термін «пояснювальні принципи психології». Принципи пояснення - це основні положення, передумови чи концепції, застосування яких дозволяє змістовно описувати передбачувані властивості і характеристики об'єкта дослідження і на підставі загальнонаукового методу будувати процедури для отримання емпіричного матеріалу, його узагальнення та інтерпретації.
Методологічні принципи психології
Методологічні принципи психології є водночас певним баченням її предмета і шляхів його дослідження. Зрозуміло, що методологічні принципи, наприклад, гуманістичної психології, психоаналізу або ж біхевіоризму істотно відрізняються. Кожен напрямок має свої методологічні засади, які, незалежно від ступеня їх усвідомлення вченими, визначають способи розв'язання психологічних проблем. Останні є предметом психологічного аналізу, в якому методологічні принципи відіграють роль засобу. Отже, результатом аналізу буде психологічне пояснення — розв'язання проблеми, висловлене за допомогою відповідної системи психологічних понять і категорій. Якщо таке пояснення досягає рівня необхідного узагальнення, відповідає критеріям повноти, несуперечливості, прогностичності тощо, то воно набуває вигляду психологічної теорії. Серед методологічних принципів у вітчизняній психології насамперед виділяють такі:
• детермінізму;
• відображення;
• єдності психіки й діяльності;
• розвитку;
• системності.
Проте у різних джерелах число принципів варіюється від трьох до дев'яти. Так, наприклад, можна зустріти опис таких принципів, як єдність свідомості і діяльності, системно-діяльнісний, взаємодії зовнішніх впливів і внутрішніх умов, цілісності, особистісного і навіть принцип особистісно-діяльнісного підходу.
Принцип детермінізму
Принцип детермінізму був запропонований С. Л. Рубінштейном у формулюванні «зовнішнє через внутрішнє» (тобто зовнішні причини впливають на людину, лише заломлюючись крізь внутрішні умови); О. М. Леонтьєв його переформулював як «внутрішнє через зовнішнє» (тобто внутрішнє, суб'єкт, діє крізь зовнішнє, й тим себе змінює); О. М. Ткаченко прийняв обидва формулювання як такі, що складають діалектичну єдність.
• У формулюванні Рубінштейна головне те, що за внутрішнім як суб'єктом визнається влада самодетермінації (внутрішньої причинної обумовленості психічних явищ); внутрішнє корегує зовнішні впливи, а значить, воно не повністю залежить від зовнішнього, воно має власну сутність, розвивається за власною логікою. Самий принцип був необхідним, щоб вказати на інший тип детермінації у гуманітарному знанні порівняно зі знанням природничонауковим, де детермінізм є прямим.
• У формулюванні Леонтьєва важливим виявляється вже не те, що внутрішнє (суб'єкт) діє, а те, що через зовнішнє; тут підкреслено, що діяльність слугує засвоєнню індивідом соціально вироблених засобів діяльності, соціалізації особистості.
• Ткаченко також не акцентує момент самодетермінації суб'єкта (як чисто психічної детермінації): у нього діє біопсихічна детермінація (на рівні організму, якому притаманний реактивний характер організації поведінки); соціопсихичічна (на рівні індивіда - суб'єкта суспільних відношень у процесі засвоєння готового соціального досвіду); окремий підрівень соціопсихічної (на рівні особистості, котра досягла спроможності до творчості нового соціального досвіду).
