Реферат
ОБРАЗ КНЯЗЯ ІГОРЯ Одним з перших таких захисників виступає Ігор - руський князь, який любить свою батьківщину, готовий віддати життя заради неї. Ігор Святославич чесний, гордий і відважний. Одним словом, лицар, що зневажає смерть. Свою мужність та рішучість він не раз засвідчує в бою, а також нехтування лиховісними віщуваннями природи, як затемнення сонця: Тоді Ігор глянув на світлеє сонце й побачив, що воно тьмою всіх його воїв покрило, І сказав Ігор до дружини своєї: "Браття і дружино! Лучче ж би потятим бути, аніж полоненим бути. Тож всядьмо, браття, на свої борзії коні та на Дін синій поглянем".
Цю його військову хоробрість відзначають також Всеволод і Святослав, називаючи його сміливим соколом. Ігор - це вольова натура. Він один зміг повернути відступаюче військо на допомогу Всеволодові. Ігор поважає і свою дружину і хоче бути з нею в дружніх стосунках: - Хочу-бо, - сказав, - списа приломити кінець поля Половецького; з вами, русичі, хочу голову свою положити або напитися шоломом з Дону!
За його мужній характер, його властивості він до всіх викликає симпатію. Але все ж таки Ігоря засуджують за його самовпевненість, необачність, за надміру запальний характер. За свою поспішність він отримав від долі покарання трагедія українського народу тому, що поразка на р. Каялі. Цим він відкрив ворота на Руську землю. А також Ігор потрапив у полон. Але у неволі Ігор не спить, Ігор мислю поля мірить од великого Дону до малого Дінця.
Князь Ігор докладно продумує план втечі, щоб якось спокутувати вину перед своїм краєм. За допомогою Овлура йому вдається втекти з полону. Ігорю допомагає навіть природа: Тоді ворони не каркали, галки позамовкали, сороки не скрекотали, полози повзали тільки. Дятли стукотом путь до ріки вказують, солов'ї веселими піснями світ провіщають... Тяжкий був шлях втечі, але Ігор його подолав. І висловилися про Ігоря так: Сказав Боян про походи Святослава, піснетворець часу давнього - Ярослава, Олега, княжого: "Хоть і тяжко тій голові бути без пліч - зле тілу без голови", - Руській землі без Ігоря. У поемі "Слово о полку Ігоревім" Святослав виступає грізним київським князем, про якого говорять і поляки, і німці, і венеційці та ін. Автор виражає свою захопленість від великого полководця, перебільшуючи у поемі, називаючи його "Даждьбожим внуком". Він зображений піклувальником долі своєї землі, свого народу, спустошення Русі через міжусобні війни князів відгукуються у його серці болем. Святослав - видатний державний діяч, благородний патріот своєї Батьківщини. Картаючи Ігоря і Всеволода за свавілля, яке вони причинили землі Руській: О мої синовці, Ігорю і Всеволоде! Рано єсте почали Половецькую землю мечами разити, а собі слави шукати. Та без честі одолілі, без честі - бо кров поганую ви пролляли. Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані, а в смілості згартовані, він все одно закликав князів об'єднатися і помститися за Ігоря: Загородіте полю ворота своїми гострими стрілами за землю Руськую, за рани Ігореві, смілого Святославича!
Цим він хоче зміцнити Київську Русь, об'єднавши князів, знищивши міжусобні бої, зробити державу могутньою, славною і незламною духом. Святослав був не лише об'єднувачем князів, а й хоробрим воїном. Його запам'ятали також як і захисника, мужнього завойовника половецьких земель. Усі ці властивості викликають симпатію до князя. Разом із тим Ігоря за необачність, недалекоглядність, славолюбство. Він над¬міру запальний, тому неспроможний твердо оцінити ситуацію. Його поспішність призвела до трагедії: дружина повністю розгромлена, сотні жінок стали вдовами, сотні дітей - сиротами, князі "пересіли із сідла золотого га в сідло невольниче", а головне - відкрилися навстіж ворота для нових нападав половецьких орд. Тому "тоска розійшлася по Руській землі", печаль буйна тече серед землі Русь¬кої", навіть "никне трава жалощами, а дерево з тугою к землі приклонилося".
