Стаття до проекту "Моє рідне місто або село" Тоток Катерина

Зміст

1 Кіровоградський академічний український музично-драматичний театр імені Марка Лукича Кропивницького
2 Історія створення театру
3 Рідне місто або село на карті України
4 Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"
5 Ресурси:

Кіровоградський академічний український музично-драматичний театр імені Марка Лукича Кропивницького

Історія створення театру

Зародження і розвиток реалістичного професійного театру корифеїв зв’язані з нашим краєм, зокрема з Бобринцем і Єлисаветградом. Саме тут у другій половині 18 століття склалися і найбільш визріли ті передумови і обставини, що об’єднали і згуртували любителів і найбільш активних діячів сценічного мистецтва. У родині управителя поміщицьких маєтків у селі Бежбайраки Бобринецького повіту (тепер село Кропивницьке Новоукраїнського району) народився М.Л. Кропивницький (1840-1910). Тут він наймитував і поневірявся поміщиків, попів та багатіїв кровопивців, проймаючись ненавистю до цих держимордів-мироїдів. У 1853-1856 роках навчався у бобринецькій повітовій школі. Деякий час вчився у другій Київській гімназії. Не маючи змоги продовжити навчання у Київському університеті, М.Л. Кропивницький знову повертається до Бобринця і працює писарчуком у Бобринецькому повітовому суді, потім – в ратуші і думі, бере активну участь в місцевих аматорських виставах, а пізніше, як відомо, став душею театру корифеїв.

У селі Арсеніївці, поблизу Єлисаветграда (тепер с. Веселівка Новомиргородського району) у сім’ї управителя поміщицького маєтку Карпа Адамовича Тобілевича та кріпачки Євдокії Зінов’ївни (дівоче прізвище Садовська), викупленої нареченим з кріпацтва, народився син Іван Тобілевич (1845-1907), що став пізніше видатним діячем української культури під псевдонімом Карпенко-Карий. Славетна українська мати Євдокія Зінов’ївна народила і виховала ще трьох знаменитих корифеїв професійного театру: Миколу, що ввійшов в історію культури під прізвищем своєі матері – Садовський; Панаса, що взяв пізніше собі прізвище Саксаганський (назва річки на півночі колишньої Херсонщини), і доньку Марію, що стала відомою акторкою, «українським соловейком» Садовською-Барілоті.

Тобілевич (Карпенко-Карий) в 1855 році вступив, а в 1859р. закінчив з відзнакою Бобринецьке повітове училище і пішов працювати писарчуком по різних державних установах тогочасного Бобринця. Саме в ці роки він познайомився й здружився з М.Л. Кропивницьким, і вони разом організували тут аматорський гурток, що став своєрідним прологом до створення реалістичного театру корифеїв.

Ще в 1854 році у тимчасово обладнаному під театр приміщенні в Бобринці відбувалися спектаклі трупи Л.Ю.Молятковського та Жураховського. Під впливом акторів цієї трупи дядьки М.Кропивницького по матері Олексій, Єгор і Микола дубровинські почали самі ставити п’єси українських і російських авторів. В цей час у Бобринці перебував із сестрою московський актор І.В. Соболєв. З ними познайомився І.К. Тобілевич. Навколо них згуртувалася передова молодь, що цікавилася театром, сценічним мистецтвом. З весни 1863 року М.Л. Кропивницький стає керівником Бобринецького аматорського гуртка, а його помічником і соратником молодий – І.К. Тобілевич. В 1865 році повітовим містом став Єлисаветград. Сюди ж з Бобринця переїхали і урядові установи, а з ними і молоді чиновники М.Л. Кропивницький та І.К. Тобілевич (Карпенко-Карий). Їх аматорська робота розгортається тут з новою силою. Вони вливаються в прогресивний рух місцевої інтелегенції.

Газета «Елисаветградский весник» тих часів справедливо писав, що «єлисаветградці люблять хороших акторів, хороших музик, хороших співаків». На сторінках цієї ї ж газети І.К. Карпенко-Карий неодноразово порушував питання про необхідність організації професійного театру, став одним з найактивніших ентузіастів цієї благородної справи. 28 жовтня 1882року виставою «Наталка Полтавка» І.П. Котляревського в Элисаветграді і розпочав свою діяльність український професійний театр корифеїв під керівництвом видатного актора, драматурга, режисера і композитора М.Л. Кропивницького.

Працюючи багато років в судових установах Бобринця і Єлисаветграда М. Кропивницький і І. Тобілевич вивчали життя, як губка воду, вбирали у себе передові ідеї свого часу, утверджувалися на демократичних позиціях народності та реалізму. Життєвою основою багатьох п’єс корифеїв було життя трудового народу нашого краю. Це і п’єса М. Кропивницького «Микита Старостенко», що ввійшла пізніше в історію під назвою «Дай серцю волю, заведе в неволю», драма І. Тобілевича «Бурлака», комедії «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море» та інші. У них виразно чути місцевий колорит, соціальні, побутові-етнографічні та фольклорні деталі колишньої степової Херсонщини.

Рідне місто або село на карті України

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Дата	Історична подія
1856 - 1865	Театр Марка Кропивницького заглиблюється в аматорськоий рух на Єлисаветградщині та творчу діяльність видатних корифеїв: «У Бобринці Марко Лукович та Іван Карпович завжди були нерозлучними товаришами. Вони разом всюду їздили, і Іван Карпович був свідком того успіху, який Марко Лукович мав на вечорах, а пізніше, коли розпочалися театральні вистави, і на сцені», - писала С. Тобілевич. Брати Тобілевичі. Про це згадував і М. Кропивницький: «Мало не щонеділі їздив я до батька в Живанівку і брав з собою найчастіш Івана Карповича: взимку їздили ми втрьох або вчотирьох, ходили на вечорниці, танцювали з хлопцями та дівчатами. Я не вмів путяще танцювать, зате здорово набивав пучки, граючи з усієї сили на гітарі».Згодом на деякий час Тобілевичі перевезли в Бобринець і найменшого сина Панаса. «З братом Миколою частенько забігали ми до М.Л. Кропивницького, і він учив нас пісень…- писав Панас Карпович. – Перша пісня, якої ми вчили, була «Нелюдимо наше море». Я тягнув за Кропивницьким і за скрипкою… Кропивницький був перший кавалер на весь Бобринець, мав чудовий голос і смішив нас надзвичайно, коли розкудовчить було волосся, надме щоки й почне вдавати Шельменка».Гастролі трупи Л. Млотковського у Бобринці дали поштовх до створення аматорського гуртка під керівництвом М. Дубровинського та А. Ворникова. «Дядько Микола,- згадує Марко Лукович, - задумав устроювати спектаклі і в домі матері, котрий уже достроювався». Саме в цьому гуртку зробив перші кроки на сцені і М. Кропивницький, зігравши ролі Петра («Наталка Полтавка»), Лопуцьковського та Шельменка («Шельменко-денщик»), Стецька («Сватання на Гончарівці») і Чупруна («Москаль-чарівник»).
1865 - 1871	На той час у містечку давав вистави новий гурток, очолюваний заїжджим подружжям акторів Соболєвих. Згодом його очолив колишній провінційний актор К. Голубовський. Пізніше до них приєднався М. Кропивницький. Слідом за ним до аматорів долучилися М. і П. Тобілевичі, П. Новицький, О. Дерев’янкін, Є. і С. Мячикови, сім’я Кольчицьких, Петров, Бржоховський, Цибульська та інші. Після К. Голубовського деякий час режисуру вів А. Дубовецький. Пізніше режисером гуртка став М. Кропивницький. Марко Лукович керував цим гуртком і після переведення повітових установ до Єлисаветграда (1868 – 1870). Діяльність цього гуртка на чолі з М. Кропивницьким була найвищим злетом. «За три зими, - згадував драматург, - я вистановив у Бобринці не менше сорока спектаклів». На цей період припадає й постановка першого драматичного твору М. Кропивницького - «Микита Старостенко, або Незчуєшся як лихо спобіжить». Цікава історія її написання.КропивницькийП’єсу М. Кропивницький почав писати ще 1863 р., коли навчався в Київському університеті, а потім вперше поставив її у Бобринці. 1873 року знову повернувся до неї, переробив і дав назву «Дай серцю волю, заведе в неволю». Але й нова редакція цього драматичного твору не задовольнила Марка Луковича. У 1881-1882 рр., готуючи п’єсу до першого видання, він утретє взявся за її доопрацювання. Деякі поправки вніс при виданні збірки своїх творів 1885 р. і особливо ретельно підготував останній прижиттєвий список цієї драми (у світ вона вийшла тільки 1911 р., після смерті автора).Знаменно, що саме в цей період, а саме 1867 року у Єлісаветграді було збудовано Зимовий театр, нинішнє приміщення Театру Корифеїв.
1871 – 1881	1871 року Кропивницький залишив Бобринець і поїхав до Одеси. Тут він 12 листопада 1871 р. почав свою професійну акторську працю, яку вже не залишав до кінця життя. Ціле десятиріччя виробляв він по провінційних театрах свою акторську школу. Зіграв майже 500 ролей – від губернатора в оперетці «Птички певчие» Ж. Оффенбаха до Отелло.Залишивши єлисаветградських аматорів 1869 р. Марко Лукович, уже ставши професійним актором, часто приїздить до Єлисаветграда на гастролі. В жовтні 1875 р. він прибув до міста знову і в аматорському гуртку, яким керував І. Тобілевич, став режисером і працював до лютого 1876 р. М. Кропивницький взяв участь у п’єсі для співу П. Ніщинського «Вечорниці», яка була написана ним спеціально для цього аматорського колективу і була виконана вперше 1875 р. під керуванням автора. У виставі також брали участь Іван, Микола, Панас, Надія і Марія Тобілевичі. З середини 1879 по 1881 він один із акторів трупи Г. Виходцева, що працює у місті.
1881 - 1882	Рік 1881-й - переломний в історії української театральної культури. М. Кропивницький діяльно взявся до праці. Уже до зимового сезону написав свої кращі твори: «Глитай, або ж Павук», «По ревізії», остаточно допрацював драму «Дай серцю волю, заведе в неволю», створив по суті, новий варіант п’єси «Доки сонце зійде, роса очі виїсть»; того ж року видав першу збірку своїх творів. Драматург уважно і прискіпливо добирав акторів до першої професійної української художньої трупи. Це були переважно аматори. На виклик М. Кропивницького в Єлисаветград прибули М. Садовський, К. Стоян-Максимович, І. Загорський, Н. Жаркова. О. Вірина, О. Маркова; восени приїхала й М. Заньковецька. Пізніше до них приєдналися М. Садовська, Г. Затиркевич-Карпинська, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий. 27 жовтня 1882 р. відбулася вистава «Наталка Полтавка» у виконанні першої професійної трупи українських акторів. Здійснилася його заповітна мрія і багатьох українських патріотів. М. Кропивницький створив таку національну трупу, якій судилося стати славою і гордістю України.Саме ця дата 100-ліття театру корифеїв 1982 р. відзначалася за рішенням ЮНЕСКО у світовому масштабі.
1882 – 1910	До рідного краю Марко Лукович на чолі своєї, вже другої трупи, повертався ще не раз, хоча вів активну гастрольну діяльність територією всієї України Але визначною була гастроль у вересні 1885 р. Тоді йшли п’єси «Глитай, або ж Павук», «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Пошились у дурні». Брав участь і в концертах місцевих аматорів. Пам’ятним для єлисаветградців був приїзд оновленої і такої ж молодої трупи весною 1889 р. Крім самого Марка Луковича, у «Наталці Полтавці» «Сватанні на Гончарівці», «Невольнику», «Назарі Стодолі» доволі успішно виступали молоді актори О. Суслов, Ф. Левицький, Є. Зарницька, яких ще недавно в тій же Новоукраїнці знали як аматорів. Завітала ця трупа ще й наприкінці того ж року і перебувала аж до середини лютого 1890 р., показавши глядачам 20 вистав. Це були добрі репетиції перед поїздкою до Петербурга, де гастролі почалися у квітні місяці.Останній приїзд до земляків на чолі власної, вже третьої трупи відбувся у Марка Луковича у вересні 1895 р. Тоді йшли вистави «Назар Стодоля», «Сорочинський ярмарок», «Дві сім’ї» та інші.Востаннє єлисаветградцям пощасило бачити свого земляка на шевченківському вечорі 16 березня 1910 р. В цей вечір Марко Лукович читав поему Т. Шевченка «Чернець» і «Думи мої, думи…». Потім він виїхав до Одеси. А повертаючись з Одеси до Харкова, помер у поїзді 21 квітня.