Порівняльна характеристика підготовки спортсменів до Олімпійських ігор давнини і сучасності.

Порівняльна характеристика підготовки спортсменів до Олімпійських ігор давнини і сучасності

Додайте логотип проекту

Автор проекту

Балута Максим Юрійович

Тема дослідження

Порівняльна характеристика підготовки спортсменів до Олімпійських ігор давнини і сучасності.

Проблема дослідження

Сформулюйте проблему дослідження

Гіпотеза дослідження

Сформулюйте гіпотезу дослідження

Мета дослідження

охарактеризувати підготовку спортсменів до Олімпійських ігор давнини і сучасності

Підготовка спортсменів до Олімпійських ігор давнини

В системі підготовки атлетів у Стародавній Греції домінували принципи відбору і орієнтації талановитих спортсменів на заняття тим чи іншим видом спорту за показниками тілобудови і фізичних якостей; система навчання рухам передбачала їх вивчення по частинах і в цілому, з розподілом на основні і додаткові. Були розроблені ефективні системи розвитку різних фізичних якостей – сили, витривалості, спритності. Вже в ті часи існувала періодичність в підготовці спортсменів: планувалася чотирирічна підготовка – від одних ОІ до інших: існували і чотириденні цикли (тетради), тісно пов’язані між собою, які забезпечували планомірність підготовки атлетів.

От що розповідав Філострат про тетради: «Під тетрадами розуміли цикл із чотирьох днів з різною діяльністю кожного дня. Перший день – підготовчий для атлета, на другий день тренування досягає максимальних навантажень, на наступний день навантаження знижується, в останній день – навантаження середнє. Підготовче тренування складається з енергійних рухів, коротких і швидких, його метою є стимулювання атлета і його підготовка до основних зусиль. Максимальні навантаження сповнюють тіло атлета силою; під час зниження навантажень виконуються вправи на розслаблення. В останній день – день середніх навантажень, атлет навчається ухилятися від суперника чи зупиняти його, коли той намагається втекти.»

Поступова професіоналізація спорту в Елладі, яка досить чітко простежувалася починаючи з V ст. до н.е. сприяла постійному удосконаленню організації і методики підготовки атлетів. До приїзду в Олімпію для участі в Іграх атлети були зобов’язані систематично, протягом 10 місяців, тренуватися в гімназіях під керівництвом працюючих там професійних тренерів. Тренування набувало систематичного і напруженого характеру, в ній широко використовувалися не лише знання і досвід, накопичені у спорті – його техніка, тактика, методика розвитку різних якостей, але й сучасні досягнення медицини – профілактика і лікування травм, спеціальна дієта, масаж та ін.

Якщо на початку розквіту олімпійського руху в Стародавній Греції спортсмени часто виступали в різних видах спорту, використовуючи перш за все свої природні задатки, підкріплені недостатньо тривалою і стихійною підготовкою, то проникнення в спорт професіоналізму сприяло досить вузькій спеціалізації атлетів, які прагнули досягти досконалості в одному виді спорту. Добре підготовлені спортсмени прагнули приймати участь не лише в ОІ та інших масштабних загальногрецьких змаганнях, але і в перегонах з грошовими нагородами і подарунками.

В різних видах спорту детально відпрацьовувалася система підготовки спортсменів, виявлялися і застосовувалися найбільш ефективні засоби і методи. Наприклад кулачні бійці і панкратіоністи використовували шкіряні мішки з піском, борошном чи пшеницею для відпрацювання різноманітних ударів

Особливо ретельною і вимогливою була підготовка атлетів в Олімпії в останній місяць перед Іграми. Дисципліна підтримувалася не лише роз’ясненнями і вказівками, але й за допомогою різки, якою тренери карали недбайливих учнів. Напружене тренування чергувалося з чітким режимом відпочинку і харчування, яке було різноманітним для спортсменів, котрі готувалися до виступів в різних змаганнях.

В підготовку атлетів вводилися медичні знання – про розвиток системи дихання і кровообігу, елементи гігієни, різноманітні види масажу, спеціальні дієти. Не забували стародавні греки і про психологічну підготовку, розглядаючи її як важливу складову майстерності спортсменів.

При підготовці спортсменів до тренувань і змагань, а також для відновлення сил особливо широко використовувався масаж.

В античний період теплі ванни і бані у греків розглядалися свого роду, як антигімнастичний виклик. Існувала думка, що розслаблення в банях негативно позначається на підготовці атлетів і їх загартуванню. Проте, в Римський період ставлення до подібних процедур змінюється і баня починає відігравати для атлетів все вагомішу роль.

Слід відзначити, що у Стародавній Греції нерідко звертали увагу на негативні прояви надмірного захоплення тренуванням і участю у змаганнях.

Тренування атлетів в гімнасіях проводилися професійними вчителями (тренерами). Вони навчали молодих атлетів техніці видів спорту, давали вказівки з виконання вправ і участі у змаганнях. Тому їх одяг закріплювався лише на плечі, щоб можна було миттєво зняти його і надати допомогу учням.

Тренер повинен був знати про усі особливості підготовки атлетів – масаж, дієти, гігієну, медицину.

У Стародавній Греції існувала традиція, згідно якої тренерами, як правило, ставали відомі атлети, які завершили свої спортивні виступи. Існувала спеціалізація вчителів-тренерів, які приймали участь в підготовці атлетів. В залежності від виконуваних функцій вони називались «гімнастис», «педотрибис», «алиптис». Гімнастис розробляв програму підготовки атлетів, педотрибис реалізовував цю програму, а алиптис займався підготовкою атлетів до занять і змагань, натираючи їх тіло маслом, роблячи масаж.

Тренери працювали на контрактній основі.

В II ст. до н.е. в гімнасіях почали з’являтися наймані лікарі, котрі поряд зі своїми професійними обов’язками часто займалися і підготовкою атлетів.

Підготовка спортсменів до Олімпійських ігор сучасності

Виховання спортсмена складається з таких органічно взаємозв'язаних частин: технічної, тактичної, фізичної (загальної і спеціальної), моральної й польової та теоретичної підготовки.

При проведенні тренувань слід братії до уваги вік, підготовленість спортсмена, особли­вості видів спорту, періодів. Новачкам, наприклад, треба більше працювати над виробленням фізичних якостей, елементами спортивної тех­ніки, тоді як підготовленим спортсменам необ­хідні спеціальна технічна підготовка та оволо­діння тактичною майстерністю. В підготовчому періоді тренувань більше уваги приділяється загальній фізичній і спеціальній підготовці, а в змагальному — технічній.

Технічна підготовка. Досягнення успіху в будь-якому виді спорту значною мірою обумов­лене оволодінням спортивною технікою. Техніч­но досконале, тобто раціональне, виконання вправ — запорука високих спортивних резуль­татів.

Важлива сторона спортивної техніки — еко­номне виконання вправи, яке забезпечує збере­ження сил. Під час навчання спортсмен пови­нен опанувати правильну техніку (структура вправи, відсутність зайвих напружень, автоматизація координаційних процесів, «шліфування» окремих деталей і рухів).

Важлива роль у технічній підготовці спорт­смена належить тренерові, який повинен розу­чити з ним вправу в цілому І по частинах, про­аналізувати кожен рух.

Тактична підготовка. Спортивна тактика — мистецтво ведення змагань з суперниками. ЇЇ головне завдання — якнайраціональніше вико­ристати сили й можливості для перемоги.

Тактика потрібна в усіх видах спорту, однак не всюди вона має однакове значення. Найбільш тактична майстерність потрібна у командних іграх, і менше — там, де немає безпосередньо­го контакту з суперником.

Завдання тактичної підготовки; вивчення загальних положень, засобів і можливостей у даному виді спорту, тактичного досвіду найсильніших спортсменів і команд; практичне ви­користання засобів, прийомів і варіантів тактики під час тренувальних занять, змагань; аналіз сил суперників, їхньої технічної. фізичної, во­льової підготовленості; аналіз проведеного зма­гання, висновки.

Навчання тактики про­вадиться з використанням таких основних ме­тодів: розучування тактичних елементів і дій по окремих частинах і в цілому; розробка варіантів тактичних дій; творчі завдання в процесі трену­вальних занять та змагань; аналіз застосованих тактичних варіантів, планів під час змагань,

Фізична підготовка — найважливіша части­на процесу тренування спортсмена. Поділяєть­ся вона на загальну й спеціальну.

Загальна фізична підготовка, дуже корисна для зміцнення здоров'я, зумовлює гармонійний розвиток усіх органів і систем людського орга­нізму, підвищення їх функціональних можли­востей — збільшення сили, швидкості, витрива­лості, спритності і т.д.

Все це досягається застосуванням в учбово-тренувальній роботі вправ на загальний розви­ток з обраного виду, а також з інших видів спор­ту (спортивна гімнастика, біг, стрибки, метання, лижі, вправи з штангою, рухливі й спортивні ігри, плавання, веслування та ін.), підготовкою та складанням нормативів комплексу ГПО.

Спеціальна фізична підготовка має на меті високий розвиток усіх органів і систем, всіх функціональних можливостей організму спорт­смена, але вправи добираються з урахуван­ням особливостей даного (обраного) виду спорту.

Моральна й вольова підготовка. Український спортсмен повинен бути відданим Батьківщині, дисциплінованим, працьовитим, наполегливим у досягненні поставленої мети, впевненим у сво­їх силах, здатним до максимальних зусиль; по­винен не боятися труднощів, завжди прагнути до перемоги.

Всі ці якості виховуються протягом усього процесу учбово-тренувальної роботи (особистим прикладом, добором відповідних вправ, участю в змаганнях, розповідями про кращих людей нашої країни, зокрема видатних спортсменів).

Завдання теоретичної підготовки, як і всьо­го учбово-тренувального процесу,— виховувати спортсменів у дусі комуністичної моралі, озброї­ти їх певними знаннями з галузі теорії й мето­дики спорту взагалі і спортивної спеціалізації зокрема, ознайомити з питаннями особистої гі­гієни, режиму, лікарського контролю та само­контролю тощо.

Теоретичній підготовці фізкультурників і спортсменів має бути підпорядкована вся вихов­на робота в спортивній секції, команді, колекти­ві фізкультури.

Виховну роботу здійснюють, насамперед, ін­структор, тренер, бо їх вплив на своїх вихованців завжди великий. Помиляються ті, хто вважає, що інструктор чи тренер повинні лише навчити спортсмена техніці вправ, підготувати його до змагань. Досвід доводить, що розрив між ідей­но-політичним, моральним вихованням і фізич­ним знижує успішність спортивної підготовки, не створює умов для гартування вольових яко­стей, порушує основний принцип сучасної системи фізичного виховання — його всебіч­ність, не сприяє формуванню духовно багатої, морально чистої і фізично досконалої нової людини.

Висновки

Зробіть висновки.

Додайте презентація до проекту

Корисні ресурси

Додайте список гіперпосилань на використані при підготовці проекту сайти]]