Стаття до проекту "Моє рідне місто або село" Крейтор

На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах, таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю.

При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:

• А ви знаєте історію рідного села?
• Які відомі люди Ваші земляки?
• Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
• Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
• Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
• Якими пам’ятками природи багатий рідний край?

Рідне місто або село на карті України Google (вставити фотокопію карти)

Кіровоград

Історія Кіровограду

Перші документальні згадки, які можна пов’язати з історією Кіровограда, датуються ще вісімнадцятим століттям. Вони стосуються заснування на території степового краю військових поселень під назвою Нова Сербія. Згодом виникла потреба побудувати потужну фортецю, яка б стала форпостом держави на півдні, адміністративним та військовим центром краю. У жалуваній грамоті Івану Хорвату від 11 січня 1752 року йшлося про те, що майбутня фортеця мала отримати ім’я Святої Єлисавети. Місце її розташування було обрано в грудні 1752 року на узвишші правого берега річки Інгулу. Будівництво розпочалося 18 червня 1754 року, а за три роки над диким українським степом уже височіла унікальна земляна споруда, аналогів якої не було. Цитадель фортеці Св. Єлисавети складалася із шести бастіонів у вигляді п'ятикутних виступів і зверху нагадувала шестикутну морську зірку. Згодом біля фортеці з’явилось і цивільне поселення у формі слободи. Першими поселенцями там стали представники різних національностей, проте значною була і кількість вихідців із українських губерній. З 1764 року слобода стала центром Єлисаветградської провінції, а з 1775 - отримала права міста Єлисаветграда. Управляв містом магістрат, який відав адміністративними, господарськими, фінансовими та судовими справами. У другій половині 18 ст. із загрозою татарських набігів було покінчено завдяки перемозі й війні 1768-1774 років; ліквідація Запорізької Січі (1775 р.), а за нею й остаточне викорінення гайдамаччини, розділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 рр.), що знищили Польску державу, приєднання Криму у 1783 р, – всі ці фактори обумовили просування імперських кордонів далеко від фортеці Св. Єлисавети, отже вона втратила своє стратегічне значення, була роззброєна, а зрештою і ліквідована як військова одиниця. У рескрипті від 10 лютого 1784 року зазначалося, що фортеця «за своїм становищем всередині держави фортецею більше вважатися не може, а тому обертається на внутрішнє місто». З цього часу фортеця разом з передмістями отримала права міста і стала іменуватися містом Єласаветградом. Місто декілька разів змінювало назву: в 1924 році місто назвали Зінов’євск, ця назва протрималась всього 10 років. Вже 1934 році перейменували в Кірово, але коли місто стало обласним центром, із смутком помітили, що одна Кіровська область в СРСР вже існує. Так 1939 році місто стало Кіровоградом і вже з цим ім’ям майже сімдесят років. Кіровоград – адміністративний і промисловий центр, вигідно розташований у центральній частині України. Столицею Степового краю, «Степовою Єлладою», «Маленьким Парижем» – лагідно з гордістю називають кіровоградці своє рідне місто. Багатовікова історія міста творилася розумно, працею і звитягою багатьох поколінь його мешканців. Кожне століття залишило тут свій особливий знак. Відображений він в унікальній споруді фортеці Святої Єласавети, у шедеврах архітектурних ансамблів ХІХ ст., у переплетінні вулиць і провулків. У різні роки доля так чи інакше пов’язала з нашим містом імена Марка Кропивницького, Івана Тобілевича, Володимира Винниченка, Івана Микитенка, Володимира Григоровича, Дмитра Чижевського, Євгена Маланюка, Генріха Нейгауза. Скульптурні пам’ятники міста відтворюють минуле і сучасне. Добра боротьба за соціальне та національне визволення уособлена у бронзових фігурах Т. Шевченка, Б. Хмельницького.Про радянські часи нагадують увіковіченні постаті В. Леніна, С. Кірова. Відбитком народної пам’яті, пошани і вдячності є пам’ятники героям Великої Вітчизняної війни, учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС, воїнам-інтернаціоналістам. Символом єдності кіровоградців, незалежно від політичних переконань, віросповідання, професії чи національності, є площа Соборна, де встановлено пам’ятник Ангелу-охоронцю. Минуле і сучасне об’єднують усіх мешканців міста в одну велику родину, допомагають долати потужний натиск щоденних життєвих негараздів, закладати основи перспективного майбутнього, згуртовують у бажанні працювати на благо рідного міста.Кіровоград має багаті культурні традиції. Сто двадцять два роки тому, всупереч всіляким заборонам, у місті народився перший реалістичний театр. Його фундатором став уродженець степового краю Марко Кропивницький – блискучий актор, режисер, драматург. 27 жовтня 1882 року виставою «Наталка Полтавка» він заяви світові про зрілість української театральної культури та його самобутність. Сьогодні обласному українському музичному-драматичному театру ім. М.П. Кропивницького присвоєно статус академічного. В місті діють літературно-меморіальний музей ім. Карпенка-Карого, музей Г.Г. Нейгауза, художньо-меморіальний музей О.О.Осмьоркіна, народний меморіальний музей Ю.С. Мейтуса. Місто було і залишається значним центром музичної культури України. Кіровоград подарував Україні і світові цілі сузір’я видатних музикантів. З 1991 р. засновано музей культури ім. К.Шимановського, якому надано статус державного.

Відомі Кіровоградці

• Авдєєв Вадим Миколайович — український співак (тенор).

• Агібалов Василь Іванович — український скульптор. Співавтор Меморіального комплексу Слави у Кіровограді (1994).

• Айзеншток Ієремія Якович — український і російський літературознавець. Кандидат філологічних наук (1935). Народився у Кіровограді.

• Аксьонов Володимир Григорович — український спортсмен (футболіст), тренер. Заслужений тренер України (1990). Виступав у командах майстрів Кіровограда

• Алексєєв Микола Михайлович — український живописець.

• Антоньєва Ганна Петрівна — Народний депутат України, член групи «Відродження регіонів», голова ДемПУ, член Контрольної комісії з питань приватизації; засновник кіровоградського вино-горілчаного виробничого об'єднання «Артеміда». З квітня 2002 по березень 2005 — Народний депутат України 4-го скликання, обрана по виборчому округу № 99 Кіровоградська область.

• Ануфрієв Микола Іванович — український міліцейський чин, правник і громадський діяч. Свою кар'єру починав як слідчий відділу внутрішніх справ Кіровоградського райвиконкому. Почесний громадянин міста Кіровограда.

• Назаренко Сергій Юрійович — український футболіст, який грає за ФК «Дніпро» (Дніпропетровськ) і національну збірну України. Футболіст «Зірки».

• Натіїв Зураб — полковник російської імперії, осетин за національністю. Навчався у Кіровограді.

• Нейгауз Генріх Густавович — Російський піаніст і педагог, професор Московської консерваторії. Народний артист РСФСР. В м. Кіровограді у 1981 р. відкрито музей Г. Г. Нейгауза.

• Нейштадт Яків Ісайович — ізраїльський, а раніше радянський і російський шахіст, шаховий літератор, журналіст та історик. Редактор журналу «64» (1977–1979). Майстер спорту СРСР (1961), міжнародний майстер ІКЧФ (1971), заслужений міжнародний майстер ІКЧФ (2003), суддя всесоюзної категорії (1975). Брав участь у боях під Кіровоградом.

• Непоменко Федір Іванович — прозаїк, член Спілки письменників України (1983). У Кіровограді написав збірку «За дверью — тишина».

• Нечитайло Андрій Михайлович — український журналіст. Заслужений журналіст України (1997). Почав роботу журналістом з посади завідувача відділу листів у газеті «Молодий комунар».

Історичні події

На відміну від фортеці св.Єлисавети місто Єлисавет не виконувало жодних військових функцій. Розвиток міста відбувався через його вигідне географічне становище і бурхливий розвиток аграрної і торгівельної сфери в місті і навколо нього. Вже з 1754 році в місті проводились чотири ярмарки. В травні 1754 р. у листі до генеральної козацької старшини Іван Глєбов повідомляв, що Сенат дозволив ярмарки при фортеці Св. Єлизавети по таких днях: 1) 5 вересня – в день Св. Пророка Захара і Св. Єлизавети; 2) 1 січня – тобто після Нового року; 3) 23 квітня – в день Св. Георгія Переможця; 4) 28 (29) червня – в день Св. Петра і Павла. На ярмарки приїздили купці з Запоріжжя, Центральної Росії, Речі Посполитої і підпольських українських територій, Молдавії, Криму, Туреччини. На ярмарках торгували продуктами землеробства і тваринництва, полотном, парусиною, вовною, вином.

Мешканцями Єлисавета були торгові люди та ремісники. Частина українського населення міста займалась візницьким промислом (чумакуванням). Першими і багатшими купцями були російські розкольники: І. Масленніков, С. Сенковський, О. Шапошников, С. Пашутін, І. Сахаров, Л. Тишець, Н. Лебедь. Частина греків також були записана купцями. На весну 1757 р. із 149 господарів, що мешкали в місті, 14 господарів були записані купцями. Наприкінці XVIII століття в місті з’явилась впливова єврейська громада. Про розмах торгівлі у Єлизаветграді свідчать і такі цифри. У традиційних торгових центрах Росії - Нижньому Новгороді та Тулі, приміром, на початку ХІХ ст. налічувалося відповідно близько 600 та 400 торговельних лавок. У Єлизаветграді їх було понад 700, причому до 200 з них - муровані.

Після відкриття в Одесі порто-франко значна кількість мешканців Єлисаветграда перебралася до міста над Чорним морем. Зокрема переселилась частина греків, будинки яких були передані солдатам і офіцерам Пулковського артилерійського полку. Внаслідок цього частина Грецької слободи отримує назву Пулківська (Артилерійська) Слобода.[32]Першим міським головою Одеси у січні 1796 року був обраний єлизаветградський купець Андрій Желєзцов. Його приятель Євтій Кленов був бургомістром одеського магістрату.[31] Одна з вулиць Одеси була названа Єливетинською через те, що на ній селелись вихідці з міста.

Після ліквідації Запорізької Січі розпочався процес заміни козацьких топонімів імперськими. В історіографічній традиції прийнято вважати 1775 рік роком початку вживання назви Єлисаветград.[33] Указу про перейменуванні Єлисавета на Єлисаветград не існує, але саме з 1775 року поряд з поширеною серед населення назвою Єлисавет (та словосполученням город Єлисавет) почали вживатись русифіковані варіанти Єлисаветоград та Єлисаветград. Роком офіційного затвердження назви Єлисаветград вважається 1784 рік. Однак в указі 11 січня 1784 року[34] (про заснування губернського міста Катеринославля (пізніше Катеринослав), Катеринославського намісництва, повітів та міст) йдеться про створення Єлисаветградського повіту та повітового міста "по назві повіту".

У 1784–1795 роки Єлисаветград як центр Єлисаветградського повіту належав до Катеринославське намісництвоКатеринославського намісництва, 1795–1801 Єлисаветград був повітовим містом Новоросійської губерії, у 1802 році — Миколаївської губернії, у 1803—29 — Херсонської губернії. Від 1829 до 1865 років — центр військових поселень у Південній Україні (у місті виникло військове містечко), центр повіту в цей час був перенесений до Бобринця. З початку забудови Міщанської слободи (з 1753 року) у місті завдяки грекам з'явились правильні вулиці за європейським зразком. Вони були прямими, досить широкими і довгими. Розташовувалися вздовж Інгулу та перпендикулярно до нього. У той же час Пермська та Биківська слободи забудовувалися практично стихійно, без будь-яких проектів. До нашого часу не збереглось жодного будинку Міщанської слободи 18 століття, оскільки тогочасні дерев'яні будинки були знищені пожежами (1798, 1812, 1813, 1833 та 1834 років).

Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"

Дата	Історична подія
1755 рік	поява міста
1752 рік	створення фортеці Єлисавети
1882 рік	початок роботи у місті першої української професійної театральної групи - Театр Корифеїв
1920 рік	Кіровоград звільнений від декінців
1753 р	побудований найстаріший будинок міста
1868—69 роки	будівництво залізниці Харків—Єлисаветград—Одеса
1870 р	відкрито земське реальне училище
1883 р	відкрито краєзнавчий музей
5 серпня 1941р.	місто було окуповане гітлерівськими військами
10 (21) лютого 1784р	фортеця святої Єлисавети перетворена на місто
1897 рік	відкриття електричного трамваю
1990-ті роки	місто отримало свій герб і прапор

Ресурси:

• Посилання на презентацію у Google Диск;

• Посилання на власний фотоальбом у Google Диск;

• Посилання на власний блог у Blogger;

• Посилання на добірку відеоматеріалів;

• Посилання на опитування або анкету у Google Форми;

• Посилання на спільний груповий постер.

---

Сторінка проекту Моє рідне місто або село

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка