Стаття до проекту "Моє рідне місто або село" Крейтор
На цьому місці розмість статтю, у якій висвітліть свій досвід та враження, знайдені матеріали з історії рідного міста або села. Також у статтю добавте посилання на документи, що Ви створили і завантажили у різних ресурсах, таблицю (зразок поданий у завданні та нижче) та фотографії рідного краю.
При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:
- А ви знаєте історію рідного села?
- Які відомі люди Ваші земляки?
- Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
- Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
- Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
- Якими пам’ятками природи багатий рідний край?
Зміст
Рідне місто або село на карті України Google (вставити фотокопію карти)
Історія Кіровограду
Перші документальні згадки, які можна пов’язати з історією Кіровограда, датуються ще вісімнадцятим століттям. Вони стосуються заснування на території степового краю військових поселень під назвою Нова Сербія. Згодом виникла потреба побудувати потужну фортецю, яка б стала форпостом держави на півдні, адміністративним та військовим центром краю. У жалуваній грамоті Івану Хорвату від 11 січня 1752 року йшлося про те, що майбутня фортеця мала отримати ім’я Святої Єлисавети. Місце її розташування було обрано в грудні 1752 року на узвишші правого берега річки Інгулу. Будівництво розпочалося 18 червня 1754 року, а за три роки над диким українським степом уже височіла унікальна земляна споруда, аналогів якої не було. Цитадель фортеці Св. Єлисавети складалася із шести бастіонів у вигляді п'ятикутних виступів і зверху нагадувала шестикутну морську зірку. Згодом біля фортеці з’явилось і цивільне поселення у формі слободи. Першими поселенцями там стали представники різних національностей, проте значною була і кількість вихідців із українських губерній. З 1764 року слобода стала центром Єлисаветградської провінції, а з 1775 - отримала права міста Єлисаветграда. Управляв містом магістрат, який відав адміністративними, господарськими, фінансовими та судовими справами. У другій половині 18 ст. із загрозою татарських набігів було покінчено завдяки перемозі й війні 1768-1774 років; ліквідація Запорізької Січі (1775 р.), а за нею й остаточне викорінення гайдамаччини, розділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 рр.), що знищили Польску державу, приєднання Криму у 1783 р, – всі ці фактори обумовили просування імперських кордонів далеко від фортеці Св. Єлисавети, отже вона втратила своє стратегічне значення, була роззброєна, а зрештою і ліквідована як військова одиниця. У рескрипті від 10 лютого 1784 року зазначалося, що фортеця «за своїм становищем всередині держави фортецею більше вважатися не може, а тому обертається на внутрішнє місто». З цього часу фортеця разом з передмістями отримала права міста і стала іменуватися містом Єласаветградом. Місто декілька разів змінювало назву: в 1924 році місто назвали Зінов’євск, ця назва протрималась всього 10 років. Вже 1934 році перейменували в Кірово, але коли місто стало обласним центром, із смутком помітили, що одна Кіровська область в СРСР вже існує. Так 1939 році місто стало Кіровоградом і вже з цим ім’ям майже сімдесят років. Кіровоград – адміністративний і промисловий центр, вигідно розташований у центральній частині України. Столицею Степового краю, «Степовою Єлладою», «Маленьким Парижем» – лагідно з гордістю називають кіровоградці своє рідне місто. Багатовікова історія міста творилася розумно, працею і звитягою багатьох поколінь його мешканців. Кожне століття залишило тут свій особливий знак. Відображений він в унікальній споруді фортеці Святої Єласавети, у шедеврах архітектурних ансамблів ХІХ ст., у переплетінні вулиць і провулків. У різні роки доля так чи інакше пов’язала з нашим містом імена Марка Кропивницького, Івана Тобілевича, Володимира Винниченка, Івана Микитенка, Володимира Григоровича, Дмитра Чижевського, Євгена Маланюка, Генріха Нейгауза. Скульптурні пам’ятники міста відтворюють минуле і сучасне. Добра боротьба за соціальне та національне визволення уособлена у бронзових фігурах Т. Шевченка, Б. Хмельницького.Про радянські часи нагадують увіковіченні постаті В. Леніна, С. Кірова. Відбитком народної пам’яті, пошани і вдячності є пам’ятники героям Великої Вітчизняної війни, учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС, воїнам-інтернаціоналістам. Символом єдності кіровоградців, незалежно від політичних переконань, віросповідання, професії чи національності, є площа Соборна, де встановлено пам’ятник Ангелу-охоронцю. Минуле і сучасне об’єднують усіх мешканців міста в одну велику родину, допомагають долати потужний натиск щоденних життєвих негараздів, закладати основи перспективного майбутнього, згуртовують у бажанні працювати на благо рідного міста.Кіровоград має багаті культурні традиції. Сто двадцять два роки тому, всупереч всіляким заборонам, у місті народився перший реалістичний театр. Його фундатором став уродженець степового краю Марко Кропивницький – блискучий актор, режисер, драматург. 27 жовтня 1882 року виставою «Наталка Полтавка» він заяви світові про зрілість української театральної культури та його самобутність. Сьогодні обласному українському музичному-драматичному театру ім. М.П. Кропивницького присвоєно статус академічного. В місті діють літературно-меморіальний музей ім. Карпенка-Карого, музей Г.Г. Нейгауза, художньо-меморіальний музей О.О.Осмьоркіна, народний меморіальний музей Ю.С. Мейтуса. Місто було і залишається значним центром музичної культури України. Кіровоград подарував Україні і світові цілі сузір’я видатних музикантів. З 1991 р. засновано музей культури ім. К.Шимановського, якому надано статус державного.
Відомі Кіровоградці
Авдєєв Вадим Миколайович — український співак (тенор).
Агібалов Василь Іванович — український скульптор. Співавтор Меморіального комплексу Слави у Кіровограді (1994).
Айзеншток Ієремія Якович — український і російський літературознавець. Кандидат філологічних наук (1935). Народився у Кіровограді.
Аксьонов Володимир Григорович — український спортсмен (футболіст), тренер. Заслужений тренер України (1990). Виступав у командах майстрів Кіровограда
Алексєєв Микола Михайлович — український живописець.
Антоньєва Ганна Петрівна — Народний депутат України, член групи «Відродження регіонів», голова ДемПУ, член Контрольної комісії з питань приватизації; засновник кіровоградського вино-горілчаного виробничого об'єднання «Артеміда». З квітня 2002 по березень 2005 — Народний депутат України 4-го скликання, обрана по виборчому округу № 99 Кіровоградська область.
Ануфрієв Микола Іванович — український міліцейський чин, правник і громадський діяч. Свою кар'єру починав як слідчий відділу внутрішніх справ Кіровоградського райвиконкому. Почесний громадянин міста Кіровограда.
Назаренко Сергій Юрійович — український футболіст, який грає за ФК «Дніпро» (Дніпропетровськ) і національну збірну України. Футболіст «Зірки».
Натіїв Зураб — полковник російської імперії, осетин за національністю. Навчався у Кіровограді.
Нейгауз Генріх Густавович — Російський піаніст і педагог, професор Московської консерваторії. Народний артист РСФСР. В м. Кіровограді у 1981 р. відкрито музей Г. Г. Нейгауза.
Нейштадт Яків Ісайович — ізраїльський, а раніше радянський і російський шахіст, шаховий літератор, журналіст та історик. Редактор журналу «64» (1977–1979). Майстер спорту СРСР (1961), міжнародний майстер ІКЧФ (1971), заслужений міжнародний майстер ІКЧФ (2003), суддя всесоюзної категорії (1975). Брав участь у боях під Кіровоградом.
Непоменко Федір Іванович — прозаїк, член Спілки письменників України (1983). У Кіровограді написав збірку «За дверью — тишина».
Нечитайло Андрій Михайлович — український журналіст. Заслужений журналіст України (1997). Почав роботу журналістом з посади завідувача відділу листів у газеті «Молодий комунар».
Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"
| Дата | Історична подія |
|---|---|
| 1755 рік | поява міста |
| 1752 рік | створення фортеці Єлисавети |
| 1882 рік | початок роботи у місті першої української професійної театральної групи - Театр Корифеїв |
| 1920 рік | Кіровоград звільнений від декінців |
| 1753 р | побудований найстаріший будинок міста |
| 1868—69 роки | будівництво залізниці Харків—Єлисаветград—Одеса |
| 1870 р | відкрито земське реальне училище |
| 1883 р | відкрито краєзнавчий музей |
| 5 серпня 1941р. | місто було окуповане гітлерівськими військами |
| 10 (21) лютого 1784р | фортеця святої Єлисавети перетворена на місто |
| 1897 рік | відкриття електричного трамваю |
| 1990-ті роки | місто отримало свій герб і прапор |
Ресурси:
- Посилання на презентацію у Google Диск;
- Посилання на власний фотоальбом у Google Диск;
- Посилання на власний блог у Blogger;
- Посилання на добірку відеоматеріалів;
- Посилання на опитування або анкету у Google Форми;
- Посилання на спільний груповий постер.
Сторінка проекту Моє рідне місто або село
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
