Історія комп'ютерної техніки/Оперативна пам’ять
Зміст
Мікросхема пам’яті КР537РУ10
Мікросхема КР537РУ10 являє собою оперативний запам’ятовуючий пристрій статичного типу, виготовлений за технологією КМОН (CMOS). Інформаційна ємкість 2 КБ (2048×8 біт). Час доступу 180 нс.
Випускається ВАТ "ІНТЕГРАЛ", м. Мінськ, Республіка Білорусь. Корпус 239.24-2 (24-pin DIP) має 24 виводи. Містить 100 тис. транзисторів.
В режимі очікування споживає 0,4 мА, в динамічному режимі максимально 60 мА. Може зберігати інформацію при зниженні напруги до 2 В. Робоча температура –10…+70 °С.
Мікросхема пам’яті W24257AK-15
W24257AK-15 це мікросхема швидкісної пам’яті статичного типу на основі технології CMOS з низьким споживанням енергії. Має інформаційну ємкість 32 КБ (32768 x 8 біт). Час доступу 15 нс.
Всі входи і виходи TTL-сумісні. Виходи мають третій стан.
Корпус 28-pin skinny DIP (худий DIP), випускається також в інших корпусах (SOJ, SOP, TSOP).
Живиться від одного джерела +5В, споживає в режимі очікування 10 мА, максимально до 150 мА. Типова потужність 400 мВт. Робоча температура 0…+70 ºC.
Нога, 16 група
SIMM-30
BV4100 T9444-7 + 9435HCK – 6 шт.
Модулі SIMM були розроблені і запатентовані в 1983 році компанією Wang Laboratories. Спочатку модулі були керамічними і мали штирі.
Перші 30-контактні модулі мали обсяг від 64 Кбайт до 16 Мбайт і восьмирозрядну шину даних, іноді доповнювалися дев'ятою лінією контролю парності. Застосовувались в комп'ютерах з ЦП Intel 8088, 286, 386. На материнських платах з процесорами 8088, модулі ставилися по одному, з процесорами 286, 386SX модулі ставилися парами, на 386DX - по чотири модулі однаковою ємкості.
У модулях використовувалися мікросхем динамічної пам'яті FPM (Fast Page Mode). Стандартні значення обсягу пам'яті модулів: 64 КБ, 256 КБ, 1 МБ, 4 МБ, 16 МБ. Фізичні розміри модуля: 89x13 або 89x25 мм. Контакти розташовані з кроком 0.1" (2,54 мм).
SIMM-72
ACT 9635Y TM417400HJ-6
Z417400 + BP44C 4001-6
SIMM-72 – 4 шт.
72-контактні модулі з'явилися на початку 1990-х на брендових комп'ютерах (Compaq, HP, Acer та ін.) в епоху процесорів 486, і практично на всіх материнських платах з переходом на Pentium. 72-контактний модуль SIMM, по суті, об'єднав чотири 30-контактних модулі із загальними лініями адреси і окремими лініями даних. Таким чином, модуль стає 32-розрядним. Обсяг від 1 до 64 Мбайт.
У модулях використовувалися мікросхем динамічної пам'яті FPM (Fast Page Mode) та EDO (Extended Data Out). Стандартні значення обсягу пам'яті модулів: 1 МБ, 2 МБ, 4 МБ, 8 МБ, 16 МБ, 32 МБ, 64 МБ, 128 МБ. Фізичні розміри модуля 108x25 мм, іноді 108x39 мм. Контакти розташовані з кроком 0.05" (1,27 мм). Між вивідами 36 і 37 знаходиться виріз (ключ) для равильної установки.
Євенко, 16 група
SDRAM (DIMM) PC-133 – 10 шт.
DDR ? – 1 шт.
Corsair 1GB DDR Memory (VS1GB400C3)
Шановні учасники проекту, прохання описи носіїв інформації перенести на окрему сторінку Носії інформації
Бобіни ORWO
Бобіни почали використовуватися в комп'ютерах починаючи з 70 років і закінчуючи 90-ми, оскільки дозволяли зберігати великий обсяг інформації у відносно маленькому носії, єдиний їхній мінус - це швидкість доступу до даних, щоб отримати дані, які записані в кінці бобіни, потрібно повністю її перечитати.
На фото видно бобіну виробника носіїв "ORWO". Синє кільце на бобіні - це чохол на клямці, щоб магнітна стрічка не ушкодилася при транспортуванні носіїв. Також чохол захищає плівку від зовнішнього середовища. Магнітна стрічка представляла з себе тонку пластикову смугу з магніточутливості покриттям. З тих часів використовувалася в самих різних форм-факторах.
На бобіни часто записували графічне програмне забезпечення.
Котушка бобіни має розмір 5 сантиметрів. Стрічка котушки ORWO довжиною 525 метрів.
Жорсткий диск ИЗОТ
Накопичувач Ізот це прототип сучасних жорстких дисків. Цей магнітний диск від раніше відомої болгарської фірми «ИЗОТ» застосовувався в комп'ютерах третього покоління. Випущений приблизно в 1988 році. Після розвалу СРСР диски від цих накопичувачів використовувалися для побудови антен дециметрового діапазону для телебачення (використовувалося два диска як «вісімка»). У зв'язку з чим їх практично не залишилося.
Жорсткий диск, що зображений на малюнку, складається з п'яти дисків, радіусом 19 сантиметрів.
Короткі характеристики:
- Об'єм однієї пластини жорсткого дика становить 2.41 мегабайта.
- Обсяг всього диска становить 12,1 мегабайт.
- Щільність записів 30-45 біт / мм
- Щільність доріжок 4 мм
- швидкість 2400 об / хв,
Повна назва жорсткого диску: «Носій даних ЄС +5053 від НМД +5052 (Ізот)». Вся ця пачка вставлялася в апарат, схожий на пральну машинку з вертикальним завантаженням. Пластиковий кожух з ручкою знімався і мотор починав розкручувати Жорсткий диск.
Перфокарта
Перфокарта — носій інформації, призначений для використання в ранніх (до початку 1980-х років) системах автоматизованої обробки даних. Виготовлялась з цупкого паперу, має товщину біля 0.18мм, ширину 82.5мм, довжину 187.3мм.
На малюнку зображена перфркарта формату IBM: розмір карти становить 187х83 мм, на ній інфомація розташовується в 12 рядків і 80 стовпців. У сучасних термінах, одна перфокарта зберігала 120 байт інформації. Для введення інформації перфокарти потрібно було подавати в певній послідовності.
Інформація зберігається на ній у вигляді отворів. Перші комп'ютери, створені в 40-х роках минулого століття працювали як з вводяться за допомогою перфострічки в реальному часі даними, так і використовували якусь подобу оперативної пам'яті, переважно з використанням електронно-променевих трубок. Паперові носії активно використовувалися в 20-50 роках, після чого поступово почали замінюватися магнітними носіями. Позиції позначалися цифрами від 0 до 9 і слугували для кодування відповідних десяткових цифр. Дві верхні позиції залишалися непронумерованими і використовувались як додаткові до цифрових для кодування інших символів з кодового набору ЕОМ. Інформаційна ємність однієї карти становила відповідно 45 або 80 символів з кодами від 0 до 255.
Для нанесення інформації на перфокарту (запису) використовувались спеціальні пристрої — перфоратори. В 45-колонних картах перфорація була круглою, в 80-колонних - прямокутною. Перфоратори також забезпечували автоматичне перенесення умовно-постійної інформації з перфокарти-шаблону з подальшим доповненням даними з документу.
Після перфорації перфокарту звичайно піддавали зчитуванню на контролері - спеціальному технічному пристрої, що співставляв повторно введені оператором дані з документа з нанесеними на перфокарту.
Інформація зчитувалась за допомогою 12 металевих щіточок, кожна з яких розташовувалась над відповідним рядком і формувала електричний імпульс при проходженні під щіткою отвора в перфокарті в наслідок замикання щітки на контактну площадку. В пізніших версіях для зчитування інформації використовувались фотоелементи.
Набір перфокарт іменувався колодою. За послідовність карт в колоді відповідав користувач. В окремих випадках впорядкування карт в колоді виконувалось за допомогою спеціального пристрою - сортувача. В інших випадках карти маркувались користувачем (звичайним написом від руки).
Окремі системи програмування до сьогодні використовують формат представлення інформації 80-колонних карт.
