Власний проект "Моє рідне місто або село" Іляшенко
Передумови появи міста
На землях навколо сучасного Кіровограда у 17-му столітті існували розрізнені зимівники запорізьких козаків: слободи та хутори. Мешканці поселень селились тут на свій страх і ризик, оскільки знаходились на незахищених прикордонних землях. Колонізаторство Задніпровських місць, а саме так тоді називались землі між Дніпром та Південним Бугом, почалося козаками Миргородського та Полтавського полків наприкінці 17-го – на початку 18-го століття[1].
До 1751 року за версіями краєзнавців на території сучасного Кіровограда існували слободи, засновані козаками: Кущівка[2] (увійшла до складу міста у 19 ст.), Завадівка[3], Інгульська слобода, яка пізніше злилась з Лелеківкою (всі увійшли до складу міста у 20-му ст.) та Знаменська слобода, заснована старообрядцями[4].
Згодом, згідно з указом від 29 грудня 1751 р.[5] була утворена Нова Сербія. За клопотанням колишнього підданого Австро-Угорщини серба Івана Хорвата для оселення сербів, угорців, волохів, молдаван, хорват була виділена територія, частина Задніпровських місць. Також згідно з указом колишні мешканці цієї території підлягали виселенню на "прежние места". Указ передбачав побудову земляної фортеці, «которую именовать крепость святыя Елисаветы»[6]. Указ не вказував місце побудови фортеці. Очевидно, що вона мала бути збудована в межах новоствореної Нової Сербії.
На початку 1752 року генерал Іван Глєбов доручив геодезисту Омеляну Гур'єву обрати місце для майбутньої фортеці. Гур’єв та два його помічники зупинили свій вибір на місці за межами Нової Сербії на правому березі Інгулу до впадіння Сугоклеї[7]. Таке розташування визначило долю майбутнього міста, адже воно було вигідне тому, що місце було залюднене, зручне в з погляду транспортної розв’язки (дорога на Хаджибей, Крим та з Січі до Польщі).
Указ Єлизавети про переселення з території Нової Сербії зустрів серед українців опір. Про це свідчать чисельні архівні документи: звернення, донесення, рапорти, відомості, сенатські укази. У лютому 1752 року почався опис поселень Задніпровських місць. Одночасно розпочався процес добровільного виселення незаможніх козаків[8]. Існували преценденти примусового виселення. Достеменно не відомо про кількість козаків, які повернулись на «прежние места». Вірогідно, що таких серед козаків-колонізаторів зовсім не було, оскільки для повернення потрібно було перейти Дніпро, крім того, зазвичай колонізатори шукають нові місця, а не повертаються на попередні. Достеменно відомо, що частина козаків пішла на південь, на землі запорізьких вольностей, та у бік Дністра, на територію Польщі, яка на той час починалась вже за сучасними Новоархангельськом та Первомайськом. Частина населення документально підтверджувала своє право на займані землі, законно залишилась на них. Частина законно залишилась через відсутність у сербів майстрів (ковалів, плотників та ін.) та небажання сербів вести господарство, зокрема для забезпечення коней фуражом. Частина залишилась на території Нової Сербії незаконно під виглядом сербів, оскільки сербський генерал Хорват не зміг забезпечити переселення заявленої кількості сербів та цілком успішно обдурив російську владу[9]. В результаті цього фактична чисельність українців на території Нової Сербії була більша за кількість сербів, що й засвідчив перепис у 1764 році (етнічний склад Єлисаветинської провінції був наступним: українці – 65,37%, молдавани – 15,4%, росіяни – 12,66%, серби –3,22%, поляки – 1,56%[10]).
Намагаючись загасити конфлікт, продовжити заселення Нової Сербії та одночасно не допустити переселення українців на підпольську, ханську Україну, в землі запорізьких вольностей, сенат протягом 1752-1753 років приймає цілий ряд указів (від заборони виїзджати за межі Російської імперії до дозволу козакам лишитися в Новій Сербії на обжитих місцях). Але реальним рішенням стало прийняття сенатом указу 18 серпня 1753 року, який дозволяв селитись південніше Нової Сербії, в тому числі біля місця, де мала бути зведена фортеця святої Єлизавети. Цей указ фактично поклав початок Слобідському козацькому полку[11] та дав поштовх утворенню міста. Полк був утворений за прикладом козацьких полків Слобідської України. Деякий час полк перебував у невизначеному стані. З одного боку козаки, які переселились з Нової Сербії отримали ініціативу організовувати полк та засновувати нові поселення, з іншого боку полк підпорядковувася коменданту єлисаветинської фортеці, який вважався заступником Івана Глєбова.[12]
Однак виявилось, що простий дозвіл селитися не сприяв переселенню з території Нової Сербії та поверненню з Польщі тих, хто встиг туди виїхати з Нової Сербії. Сенат надає пільги переселенцям. Іван Глєбов займається організацією першого ярмарку: отримує дозвіл Сенату на проведення ярмарку та допуск на нього іноземців, розсилає повідомлення про ярмарок запорожцям, туркам.[13] За дозволом селитись біля ще не побудованої фортеці до коменданта фортеці звертаються торгові люди та ремісники. На правому березі Інгулу нижче місця, на якому планували будувати фортецю, з’являється Грецька слобода (сучасна вулиця Нижня Биківська), в якій розташувалась нечисельна грецька община (близько 50 чоловік).[14] На лівому протилежному від фортеці березі Інгулу виникає Міщанська слобода (сучасна вулиця Преображенська), в якій селились українці та старообрядці. На лівому березі Інгулу на берегах річки Біянки з’явились Криничуваті хутори або Балка, де крім українців селились молдовани. Саме в мікрорайоні Балка до цього часу знаходиться найстаріший будинок міста, побудований в 1753 році[15]. Розкольники ж, яким дозволили повернутися на попередні місця, утворили на лівому березі Інгулу Безпопівську слободу (район заводу імені Таратути). 29 червня 1754 року через декілька тижнів після урочистого закладання фортеці у Міщанській слободі на території сучасного центрального ринку проходить перший петропавлівський ярмарок.[13] Ярмарок мав успіх, що посприяв заселенню міста.
При складанні висновків до статті враховуйте, що задача роботи у проекті, дати відповіді на такі запитання:
- А ви знаєте історію рідного села?
- Які відомі люди Ваші земляки?
- Які історичні події пов'язані із вашим рідним селом?
- Які визначні події, явища і процеси відбувалися на території краю?
- Якими пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва багате Ваше рідне місто?
- Якими пам’ятками природи багатий рідний край?
Рідне місто або село на карті України Google (вставити фотокопію карти)
Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"
| Дата | Історична подія |
|---|---|
| У 1784–1795 роки Єлисаветград — центр Єлисаветградського повіту Катеринославського намісництва | |
Ресурси:
- Посилання на презентацію у Google Диск;
- Посилання на власний фотоальбом у Google Диск;
- Посилання на власний блог у Blogger;
- Посилання на добірку відеоматеріалів;
- Посилання на опитування або анкету у Google Форми;
- Посилання на спільний груповий постер.
Сторінка проекту Моє рідне місто або село
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
