1. Фізична культура Стародавнього Сходу
>Месопотамия. Перші відомі сліди фізичної культури серед країн древнього Сходу виявили Месопотамії (південна частина сучасного Іраку, Ірану, Сирії), яку небезпідставно вважають колискою людської культури та цивілізації. У цьому регіоні мешкали дуже цікаві народи давнини – шумери. Вони першими почали вирощувати злаки, розводити худобу, обробляти метали. Їм належать найдавніші землі міста-держави, де на державної служби було поставлено мистецтво, писемність, фізична культура. "Історія почалося зШумерии!" – стверджував відомий у світі американського вченого Семюель Крамер. На жаль, збереглися лише розрізнені інформацію про фізичну культуру державних утворень біля Месопотамії починаючи з IV тис. е. Вони надаютьистографам інформацію у тому, що під час становлення держав, фізичної культурою займалися як привілейовані групи людей, а й вільне населення. Заняття фізичними вправами носили демонстративний змагальний характері і танцювальну ритуальність, у виконанні яких були потрібні дуже високі фізичні дані учасників, оскільки використовувалися численні акробатичні елементи. Вирішальну рольреволюционизации фізичної культури Месопотамії, та був і лише древнього світу зіграло винахід легкої і швидкої бойової колісниці у II тис. е. Масове використання коней призвело до перетворенню фізичної культури. З'явилася "Книжка тренінгу"митанийцаКиккули, що є найдавнішим методичним посібником по дресируванню тварин. Археологічні знахідки підтверджують виникнення у період в Месопотамії вправ ігрового характеру – гра у м'яч з биткою, кінне поло. Бронзовий статуя, виготовлена приблизно 2800 р. е. свідчить про розвиток у шумерів боротьби на поясах, основу якої лежали бойові прийоми і полон противника. Ритуальні змагання шумерів, що проводилися новорічні свята честь богаМардука, понад 1000 років передбачили олімпіади античних греків. Про розвиток фізичної культури Вавилона свідчать висічені на камені тексти ЗаконівХаммураппи, що датуються 1800-1750 рр. е., які включають обов'язкові вміння загону тварин, стрільби з цибулі, кулачного бою та сидіти змагань на колісницях. У древніх ассірійців було організовано система навчання фехтуванню на мечах і метання списи. Знайдені археологамибарильефи із зображенням пливуть воїнів, руху яких нагадують стиль "кріль" (1200 р. е.), засвідчують наявність умінь пересування у питній воді народів Стародавньої Месопотамії. Викликає зацікавлення фізичне виховання персів, які навчали своїх дітей із 7 до 16 років у "виховних будинках", які діяли при дворах сатрапів. У виховання входило навчання верхової їзді, метання списи, стрільби з цибулі і правдивості. Пізніше з цих закладів утворилися "вдома розвитку сили", тривалий час залишалися центрами фізичної культури Персії. При про фізичну підготовку перських юнаків широко застосовувалися обов'язкові мисливські випробування на сміливість, змагання по кінному поло, гра ">шатранишахматнах". Давня Індія. У фізичну культуру Стародавньої Індії період із III тисячоліття по II тисячоліття е., марно шукати класичні ознаки розвитку вищезгаданих держав. Форми рабовласництва носили тут патріархальний характер, що знаходило відображення попри всі сфери діяльності населення. Фізична культура Стародавньої Індії мала цінними традиціями у сфері ритуальної оздоровчої гімнастики, танцю і самооборони без зброї. До того ж методикою зняття болю з допомогою точечної масажу і розтирань. Стародавньої Індії належить створення йоги, заснованої на спостереженнях за психічними змінами у організмі під час медитацій і танців шаманів. Це підтверджує знайдена кам'яна пластина вПендшабе (в III тис. е.), де зображено постать людини, котрий у позі "лотос" (>падсамана). Крім цього, у Стародавній Індії вищому культурному рівні проводилися кінні змагання, єдиноборства з ударами рукою та ногою по чутливим до болю частинам тіла. Було розроблено методика ритуалу виразних рухів. Існували інститути танцівниць (>девадаси). У Стародавньої Індії було відкрито медичні університети вНаланде іТакасиме II століття е. Правила, норми гігієни створення та зміцнення здоров'я, встановлені йогою, були обов'язковими всім представників вищих верств Стародавньої Індії. Хоч хто прийде із півночі кочові племенаиндо-арийцев (1200 – 600 рр. е.) остаточнозакабалили корінних жителів Індії, та сформували громадську модель з кастової градацією.Привилегированние касти - брахмани (священнослужителі), кшатрії (військове дворянство) івайтья (почесні ремісники, скотарі). Сільське населення і неарійці об'єднувалися в кастишудров.Обездоленние верстви населення, раби, займаються "брудної" роботою, було неможливо належати до жодної з каст і були паріями (тобто. недоторканними). Усе, це сукупності призвела до того що, жодна соціальна група не відлучалася від прилучення до фізичну культуру, тим щонайменше кастова приналежність диктувала, кого і чим можна займатися. Длянеарийских каст, наприклад, вважалися "недоторканними" йога, їзда і всі вправи із зброєю, забезпечують бойову підготовку. У той самий час кшатрії (вища каста) шанували цілком неприйнятною собі займатися танцювальними вправами, вправами з опудалами, кубиками, обручами, які були поширені середшудров. Слід зазначити, що представники вищих каст у Стародавній Індії, та їх челядь отримували фізичну підготовку високого рівня,т.к. відповідно до законівМану (I століття е.), вони були зобов'язані успішно боротися з переважаючим за силою противником, володіти прийомами управління бойових колісниць та верховій їздою, відмінно стріляти з цибулі й у досконало володіти мечем і щитом, майстерно управляти слонами і пересуватися на човнах з водних просторам. Від його вміння залежала сила і процвітання давньоіндійських міст і громад. Значну увагу найвищих кастах Стародавньої Індії приділялося ігор на дошках, тобто. ігорпрародительницам сучасних шахів, які вимагали розумових скупчень і роздумів. Проведена V в. е.буддистская релігійна реформа зробила окремі елементи йоги доступними й у нижчих каст. канонів йоги придбали релігійне обрамлення. Роль йоги длянеарийских каст не служила поліпшенню здоров'я народу, а формувала позиції втечі зі злиднів в щасливе ніщо (нірвану). Класичні проповіді Будди стверджувалималоценность індивідуального життя, звеличували безвольність і відсутність бажань.Джайнизм, визнає безсмертя душі, розцінював умертвіння плоті як релігійний подвиг. Під упливом цього, у індійської фізичну культуру виникла нова деформація – система аскетичній практики. Умови аскетизму були дуже суворі – сон на голій землі,вистаивание цілий день, на кінчиках пальців ніг, нескінченні нахили, стрибки через вогонь, ходіння під зливою, крутіння одному місці тощо. Цю систему фізичних вправ, приправлена психологічними випробуваннями стала поступово витісняти колишню систему фізичної культури Стародавньої Індії. Проте, у кастах у вигляді таємних обрядів продовжували жити вправи, пов'язані з самообороною без зброї, біг, стрибки заввишки, ритуальні танці та омивання. Древній Китай. Прикладом високого розвитку фізичної культури Стародавнього Китаю була книга ">Кунфу", написана орієнтовно в 2698 р. е., яка систематизувала поширені серед народу вправи лікувальної гімнастики, болезаспокійливого масажу, ритуальних і бойових танців. З останніх склалася складна система вправ пантоміми на підготовку китайських воїнів. >Классовая структура Стародавнього Китаю, що зберігатиме позитивніпервобитнообщинние риси, крім привілеїв, одержуваних у спадок, давала можливість досягти успіху з допомогою фізичних і розумових здібностей. Щоб, наприклад, потрапити до стан мандаринів (чиновників) потрібно було скласти іспити на фізичні спроможністю і спеціальні знання. Важливе значення в розвитку фізичної культури Стародавнього Китаю надалиестественно-философские погляди і медичні знання, отримані з урахуванням експериментів. З допомогою методів лікування, заснованих на виключно русі, було відкрито можливість на функціональні системи організму. Під час панування першої династіїШан які злечебно-терапевтическими рухами культивувалася вишкіл, куди входять змагання на колісницях, стрілянину з цибулі, рукопашну сутичку без зброї, метання списи. Свого розквіту давня китайська фізична культура досягла за панування династії Чжоу (>XI-III ст. е.), коли було відкрито школи, у яких обов'язковим предметом було навчання гімнастичним вправ, навчання дихальним вправ, масажу ірастираниям. Виховання у Давньому Китаї VI-V ст. будувалося на філософської теорії ">дао-де". Її основоположник Лао-цзи вважав людину зменшеної копією всесвіту. Щоб здоровим, відповідно додаодистским принципам, людині слід удається зберігати й забезпечувати гармонію ">цзинь" і ">цзянь". Це з допомогою фізичних і дихальних вправ. Зберігаючи внутрішню гармонію, людина стає дужим і, отже, досконалою і доброчесним. Крім згаданої системи, що з внутрішньою довершеністю, у Давньому Китаї склалася система ідеалів у сфері фізичної культури, звана "Мей". Вона формувала зовнішнє досконалість і було спрямовано благо суспільства, виховання основі моралі й почуття смаку, волі і потрібна характеру. Наприклад, якщо борець грубіянив судді, його удостоювали високого рівня презирства. Серед бідного народу Стародавнього Китаю, крім рабів, поширилася гра ">Чжу-ке" – попередниця сучасного футболу. Вона проводилася за суворим правилам, де указувалися 10 порушень сну і розрізнялося 70 різних видів ударів по м'ячу. Крім ">Чжу-ке" просте населення проводило змагання по кулачному бою, підняття тягарів, перетягування каната, танців і змагань на воді. У період диктаторського правління династій Цинь і Хань (III-I ст. е.) у Давньому Китаї почався перехід до феодалізму. Імператор (Великий жовтий) провів корінну військову реформу. Фізична культура стала витіснятися бойовими мистецтвами. Було відкрито військові школи з обов'язковим навчанням верхової їзді, стрільби з цибулі зіскачущего коня, рукопашним прийомів у своєму близькому бою,набрасиванию арканів щоб упіймати противника. Були знищено й місця проведення представницьких турнірів, переслідувалися змагання у фізичної силі, організовувані серед нижчих верств. На противагу цьому, буддійські ченці ідаосистский таємний союз, організували народний рух "жовтих тюрбанів",поощрявшее фізичні вправи, пов'язані з самообороною простого люду.
