Реферат на тему: "Поле свідомості. Закони усвідомлення"

Матеріал з Вікі ЦДУ
Версія від 12:05, 30 жовтня 2015; 4160719 (обговореннявнесок)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Зміст

1. Психіка і свідомість.

2. Зміст свідомості.

3. Поле свідомості.

4. Характер процесу усвідомлення.

1.Психіка і свідомість

Психіку мають як люди, так і тварини. Свідомість же виникла на певному історичному етапі становлення психіки людини і є результатом і продуктом її трудової діяльності.

Свідомість, як і психіка, є одним із найскладніших і в той же час загадкових проявів мозку.

Слово "свідомість" достатньо широко використовується у повсякденній мові та науковій літературі. Проте не існує єдиного розуміння того, що воно означає. Дійсно, цим терміном позначаються два поняття, що різні за змістом. У більш елементарному значенні - це просте пильнування з можливістю контакту із зовнішнім світом і адекватною реакцією на події, які відбуваються, тобто те, що втрачається під час сну і порушується при деяких хворобах.

Однак у науковій літературі, особливо з філософії та психології під словом "свідомість" розуміється вищий прояв психіки, зв'язаний з абстракцією, відділенням себе від навколишнього середовища та соціальних контактів з іншими людьми. У цьому значенні термін "свідомість" застосовується звичайно тільки до людини (Ю.І.Александров, 1997 p.).

При всьому розходженні цих обох значень слова "свідомість" їх поєднує світ суб'єктивних, тобто пережитих усередині себе відчуттів, думок і почуттів, що творять духовний світ людини, його внутрішнє життя. Спільність двох вказаних значень слова "свідомість" ґрунтується на факті, що випливає з відповіді наукового пізнання: складне, як правило, не виникає з нічого, а відбувається в результаті еволюції від свого більш простого попередника ( у даному випадку свідомість має у своїй основі також більш прості психічні прояви, такі як відчуття та емоції ).

Говорячи про мозкові основи психіки та свідомості, необхідно відзначити, що ізольованої групи нейронів, які являють собою "центр свідомості", немає. Однак після появи методів "зображення живого мозку", таких як позитронно-емісійна томографія, функціональний магнітний резонанс, комп'ютерна ЕЕГ тощо, з'явилися деякі концепції мозкової організації суб'єктивно пережитих феноменів. Це концепції "світлої плями" чи "прожектора". Друга посідає проміжне положення, претендуючи на пояснення як простих, так і складних феноменів за допомогою повторного входу порушення в "світлу пляму", механізм кільцевого руху збудження та інформаційного синтезу. Третя орієнтована на пояснення мозкової основи свідомості як вищої форми психічного, її інтегруючої ролі завдяки зв'язку з мовою.

Питання про функціональний зміст суб'єктивних переживань, їхню роль у поведінці є однією з найважливіших проблем науки про мозок. Являючи собою результат синтезу інформації, психічні феномені містять інтегруючу її оцінку, сприяючи тим найефективнішому знаходженню поведінкового акту та вибору рішення.

Свідомість — вищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах. У її розвитку провідну роль відіграє спосіб життя, неоднаковий в умовах кожної з суспільно-економічних кономічних формацій. Оскільки свідомість є суспільним продуктом, то вона, природно, набуває нових властивостей залежно від специфіки суспільних умов життя людей, змінюючись слідом за розвитком економічних відносин тощо. Так, в епоху первісного ладу свідомість людей визначалася тими відносинами, які виникли на основі суспільної власності. Потім вона змінилася під впливом приватної власності на засоби виробництва і поділу суспільства на групи, класи.

2.Структура свідомості (психологічні характеристики за А.ВЛетровським, 1966 p. ):

  • Сукупність знань про навколишній світ ("зізнання").
  • Закріплене у свідомості розрізнення суб'єкта ("Я") і об'єкта (не -

"Я").

  • Забезпечення цілеспрямованої думаючої діяльності людини.
  • Наявність емоційних оцінок у між особистісних стосунках.

Для формування і прояву всіх цих специфічних якостей необхідною є мова. Засвоєна конкретною людиною мова у відомому розумінні стає її реальною свідомістю.

3. Велике значення в діяльності свідомості відіграє її поле.

Поле свідомості - це область інформації, яка усвідомлюється у визначеному проміжку часу. Таке поле неоднорідне, у ньому виділяється фокус, периферія та безмежна область, яка переходить у несвідоме.

Частина найбільш складних наших дій, що потребують постійного контролю, знаходяться в фокусі свідомості. Більш прості або більш відпрацьовані належать до периферії нашої свідомості. Найбільш прості або найбільш засвоєні дії відходять за межу нашої свідомості у рівень несвідомого.

4. Характер процесу усвідомлення.

Усвідомлення є актом свідомості, предметом якого с сама и діяльність. Усвідомлення - це фокусування свідомості на психічних процесах, на тих чуттєвих образах дійсності, які особистість завдяки їм отримує. В основі усвідомлення лежить узагальнення власних психічних процесів, що приводить до оволодіння ними.

Найбільш загальна характеристика усвідомлення психічних процесів (психічних образів) ґрунтується на таких засадах: по-перше, людина може усвідомити те, що сприймає, те, що вона згадує, про що мислить, до чого уважна, яку емоцію переживає; по-друге, людина може усвідомити, що це саме вона сприймає, згадує, мислить, відчуває. Однак усвідомлення психічних процесів не означає ні того, що людина завжди усвідомлює зміст свого сприймання, мислення, уваги, ні того, що вона усвідомлює себе в цьому процесі. Йдеться лише про те, що людина може усвідомити себе в цьому процесі.

Актуально усвідомленим є лише той зміст нашої психіки, який виступає перед особистістю як предмет, на який безпосередньо спрямована та чи інша її дія. Інакше кажучи, для того, щоб зміст, який сприймається, був усвідомлений, потрібно, щоб він зайняв у діяльності людини структурне місце мети дії і, отже, вступив у відповідне відношення з мотивом цієї діяльності. Тільки порівняння ідеального та реального, бажаного й дійсного, мети і мотиву веде до усвідомлення.

Які ж психологічні механізми лежать в основі процесу усвідомлення? Щоб отримати відповіді на це запитання, була проведена велика кількість психологічних досліджень. Так, відомий вітчизняний учений Д. М. Узнадзе (1886- 1950) пов'язував процес усвідомлення з об'єктивацією - тобто здатністю психічної діяльності відокремлювати "Я" і світ, сприймати світ незалежно від "Я", в його безвідносності до "Я" особистості. Сам механізм об'єктивації, згідно з Д. М. Узнадзе, вступає в дію тоді, коли поведінка призупиняється з метою з'ясувати, що й чому. Тільки тут починається процес усвідомлення.

На це запитання дає відповідь і "закон усвідомлення", сформульований Е. Клапаредом: чим більше ми користуємося яким-небудь відношенням (між предметами, явищами, поняттями), тим менше ми Його усвідомлюємо. Або інакше: ми усвідомлюємо лише в міру нашого невміння пристосуватися. Чим більше яке-небудь відношення застосовується автоматично, тим важче його усвідомити.

Справді, у звичайних ситуаціях людина зовсім не замислюється, що те, що вона бачить, - це не сам по собі зовнішній світ, а зоровий образ зовнішнього світу. Інакше кажучи, людина не усвідомлює власний процес сприйняття. В цьому немає необхідності: людина пристосована діяти завдяки своїм зоровим образам, відношення між образом того чи іншого предмета й самим предметом, дією з ним е усталеним і використовується в процесі регуляції поведінки, діяльності автоматично. Але коли звичне відношення з тих або інших причин порушується, включається процес усвідомлення.