Моє враження про рідне місто

Прочтавши статті про кіровоград , я дізналася про те , що Кіровоград розташований у межах Придніпровської височини, на берегах ріки Інгул, при впаданні в неї менших річок — Сугоклії та Біянки.

Місто було утворене у середині XVIII століття після будівництва фортеці святої Єлисавети. Відтоді відоме як Єлисаветград, місто пережило у середині XIX — на початку ХХ століть «золоту еру» — розвивалась промисловість, розбудовувалась міська інфраструктура, розквітла культура, зокрема тут був відкритий перший український професійний театр. У 1939 році місто стало центром Кіровоградської області. Нині промисловий комплекс Кіровограда налічує понад 70 підприємств, місто має розвинену соціальну інфраструктуру, численні заклади освіти й культури зі сталими багатими традиціями. Починаючи від 10 січня 1939 року, місто має назву Кіровоград, дану на честь російського радянського політичного діяча Сергія Кірова, який за життя ніколи у ньому не був і жодним чином із ним не пов'язаний. 
У попередні роки Кіровоград мав такі назви:

  10 (21) лютого 1784 — 7 серпня 1924 — Єлисаветград;
  7 серпня 1924 — 27 грудня 1934 року — Зінов'євськ
  27 грудня 1934 — 10 січня 1939 року — Кірово;
  від 10 січня 1939 року — Кіровоград.
Також мене вразила кількість відомих людей , які були пов'язані з Кіровоградом.

ВІН ДБАВ ПРО БІДНЯКІВ (Савелій Остроухов)

Ці будинки, що знаходяться на перехресті вулиць К.Маркса та Т.Шевченка, відомі усім кіровоградцям і багатьом гостям міста. У них кожен із нас бував неодноразово, бо вони - невід'ємна частка нашого буття. Мова йде про кінотеатр „Зоряний", міську дитячу поліклініку, житловий будинок із книжковим магазином на першому поверсі. До Жовтневої революції 1917 року тут розміщувалися будинки, споруджені і подаровані місту однією людиною. Савелій Кирилович залишив по собі добрий слід у місті, в якому прожив усе життя. 31 березня (ст.ст.) 1881 року за його духовним заповітом у розпорядження міського громадського управління передано два цегляних будинки з різними службами, у тому числі й безплатною бібліотекою на розі Петрівської та Перспективної (з них починається наша розповідь). Крім того, до будинків прилягало майже півтора гектара землі. Їх ОстроухВидатний драматург, актор, режисер, один із основоположників українського професіонального театру, Іван Карпович Тобілевич (псевдонім - І. Карпенко-Карий, 1845-1907) належить до тих славних діячів вітчизняної культури, якими пишається наш народ. Продовжуючи традиції Т. Шевченка, він відіграв велику роль у боротьбі за реалізм, народність, ідейність української літератури й театрального мистецтва.

ДОБРОТВОРЦІ З РОДИНИ МАКЕЄВИХ

16 жовтня (ст.ст.) 1762 року російська імператриця Катерина ІІ видала указ, згідно з яким розкольникам, що селилися поблизу фортеці св.Єлисавети, дозволено було займатися торгівлею і зватися купцями. Цим правом негайно скористався Петро Макеєв - один із тих переселенців, хто прибув на береги Інгулу ще в 1755 році. Петро Макеєв започаткував купецьку династію, створивши одну з найбагатших торговельних фірм у місті. Його справу продовжували сини, внуки. І всі вони були благодійниками, багато робили для розбудови, благоустрою міста, яке дуже любили. Цим уславився Микола Микитович - міський голова з 1857 по 1860 рік. За часів перебування на високій посаді Миколи Макеєва місто збагатилося кількома новобудовами, зокрема, шістьма магазинами.

ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ