Стаття до проекту "Моє рідне місто або село" Тоток Катерина

Зміст

1 Кіровоградський академічний український музично-драматичний театр імені Марка Лукича Кропивницького
2 Історія створення театру
3 Рідне місто або село на карті України
4 Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"
5 Ресурси:

Кіровоградський академічний український музично-драматичний театр імені Марка Лукича Кропивницького

Історія створення театру

Зародження і розвиток реалістичного професійного театру корифеїв зв’язані з нашим краєм, зокрема з Бобринцем і Єлисаветградом. Саме тут у другій половині 18 століття склалися і найбільш визріли ті передумови і обставини, що об’єднали і згуртували любителів і найбільш активних діячів сценічного мистецтва. У родині управителя поміщицьких маєтків у селі Бежбайраки Бобринецького повіту (тепер село Кропивницьке Новоукраїнського району) народився М.Л. Кропивницький (1840-1910). Тут він наймитував і поневірявся поміщиків, попів та багатіїв кровопивців, проймаючись ненавистю до цих держимордів-мироїдів. У 1853-1856 роках навчався у бобринецькій повітовій школі. Деякий час вчився у другій Київській гімназії. Не маючи змоги продовжити навчання у Київському університеті, М.Л. Кропивницький знову повертається до Бобринця і працює писарчуком у Бобринецькому повітовому суді, потім – в ратуші і думі, бере активну участь в місцевих аматорських виставах, а пізніше, як відомо, став душею театру корифеїв.

У селі Арсеніївці, поблизу Єлисаветграда (тепер с. Веселівка Новомиргородського району) у сім’ї управителя поміщицького маєтку Карпа Адамовича Тобілевича та кріпачки Євдокії Зінов’ївни (дівоче прізвище Садовська), викупленої нареченим з кріпацтва, народився син Іван Тобілевич (1845-1907), що став пізніше видатним діячем української культури під псевдонімом Карпенко-Карий. Славетна українська мати Євдокія Зінов’ївна народила і виховала ще трьох знаменитих корифеїв професійного театру: Миколу, що ввійшов в історію культури під прізвищем своєі матері – Садовський; Панаса, що взяв пізніше собі прізвище Саксаганський (назва річки на півночі колишньої Херсонщини), і доньку Марію, що стала відомою акторкою, «українським соловейком» Садовською-Барілоті.

Тобілевич (Карпенко-Карий) в 1855 році вступив, а в 1859р. закінчив з відзнакою Бобринецьке повітове училище і пішов працювати писарчуком по різних державних установах тогочасного Бобринця. Саме в ці роки він познайомився й здружився з М.Л. Кропивницьким, і вони разом організували тут аматорський гурток, що став своєрідним прологом до створення реалістичного театру корифеїв.

Ще в 1854 році у тимчасово обладнаному під театр приміщенні в Бобринці відбувалися спектаклі трупи Л.Ю.Молятковського та Жураховського. Під впливом акторів цієї трупи дядьки М.Кропивницького по матері Олексій, Єгор і Микола дубровинські почали самі ставити п’єси українських і російських авторів. В цей час у Бобринці перебував із сестрою московський актор І.В. Соболєв. З ними познайомився І.К. Тобілевич. Навколо них згуртувалася передова молодь, що цікавилася театром, сценічним мистецтвом. З весни 1863 року М.Л. Кропивницький стає керівником Бобринецького аматорського гуртка, а його помічником і соратником молодий – І.К. Тобілевич. В 1865 році повітовим містом став Єлисаветград. Сюди ж з Бобринця переїхали і урядові установи, а з ними і молоді чиновники М.Л. Кропивницький та І.К. Тобілевич (Карпенко-Карий). Їх аматорська робота розгортається тут з новою силою. Вони вливаються в прогресивний рух місцевої інтелегенції.

Газета «Елисаветградский весник» тих часів справедливо писав, що «єлисаветградці люблять хороших акторів, хороших музик, хороших співаків». На сторінках цієї ї ж газети І.К. Карпенко-Карий неодноразово порушував питання про необхідність організації професійного театру, став одним з найактивніших ентузіастів цієї благородної справи. 28 жовтня 1882року виставою «Наталка Полтавка» І.П. Котляревського в Элисаветграді і розпочав свою діяльність український професійний театр корифеїв під керівництвом видатного актора, драматурга, режисера і композитора М.Л. Кропивницького.

Працюючи багато років в судових установах Бобринця і Єлисаветграда М. Кропивницький і І. Тобілевич вивчали життя, як губка воду, вбирали у себе передові ідеї свого часу, утверджувалися на демократичних позиціях народності та реалізму. Життєвою основою багатьох п’єс корифеїв було життя трудового народу нашого краю. Це і п’єса М. Кропивницького «Микита Старостенко», що ввійшла пізніше в історію під назвою «Дай серцю волю, заведе в неволю», драма І. Тобілевича «Бурлака», комедії «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море» та інші. У них виразно чути місцевий колорит, соціальні, побутові-етнографічні та фольклорні деталі колишньої степової Херсонщини.