Стаття до проекту "Моє рідне місто". Грабовського Максима

Надзвичайно мальовничі краєвиди мого рідного Кіровограда, розташуваного на узбережжі річки Інгул, вкритого буйною зеленню, не залишать байдужим нікого з гостей міста. Сьогодні Кіровоград є не лише промисловим, а й одним з кращих історико –культурних центрів України. Це надзвичайно прекрасне і неповторне місто з великою кількістю парків та скверів, пам’яток архітектури та культури. Насьогодні у промисловому комплексі Кіровограда працюють більше 70 підприємств.

У місті розвинена соціальна інфраструктура, працюють багато освітніх і культурних зкладів, тобто сучасний Кіровоград – це місто зі своїми багатими звичаями і традиціями та найголовніше щирими та привітними мешканцями: зідки б не приїхала сюди людина — ми завжди раді всіх вітати у нашому чудовому місті! А показати у нас є що, поділитися завжди знайдемо чим!

Першими «парковками», знайденими на цій території є залишки помешкань епохи палеоліту. Так що наше місто має дуже древні і славні корені. Сучасну назву воно отримало 1939 році. Тоді ж стало обласним центром. До того воно називалося Єлисаветградом, а ще раніше – Зінов’євськом.

Наше місто утворилося спочатку як поселення у XVIII ст. після побудови відомої фортеці Святої Єлисавети. З того часу і стало називатися Єлисаветград, Середина XIX — початок ХХ ст. для ньго стали «золотою ерою»:швидкими темпами розвивалось виробництво і промисловість, розвивалась стрімко і міська інфраструктура, що сприяло і розвитку культури. Саме у нас було відкрио перший професійний український театр.

Як приємно сьогодні, прогулюючись вулицями Кіровограда, бачити і відчувати сліди історії і водночас насолоджуватися сучасними досягненнями, зокрема новими будинками, парками, спортмайданчиками. Наше місто живе і розвивається….