Стаття до проекту "Моє рідне місто або село" Геви Богдани

                                                                      Кемер

Кемер (тур. Kemer) - місто, курорт і порт на середземноморському узбережжі Туреччини, центр однойменного району провінції Анталья. Розташований в 42 кілометрах на північний захід від міста Антальї.

Населення складає 22,5 тис. жителів. Кемер знаходиться в історичній області, яка відома як Лікія, земля якої зберігає сліди Олександра Македонського, Марка Антонія і багатьох інших великих полководців давнини. Приголомшлива природа тутешніх місць дозволила легендарному курорту стати одним з найпопулярніших і затребуваних туристичних напрямків у літню пору року. Адже саме в цей часовий період можна буде помилуватися гаями реліктових сосен, мальовничими гірськими пейзажами, цитрусовими садами, а також скупатися в кришталево чистому морі.

Історія Аж до 1910 року Кемер являв собою невелике селище і носив назву Ескікёй (тур. Eskiköy - «Старе Село»). З його історії зберігся лише той факт, що в давнину селище згадувався як ликийский місто Ідріос. Протягом багатьох років з гір на сільце обрушувалися селеві потоки, які утворювали спочатку численні озера, які потім перетворювалися у болота. Для запобігання руйнувань місцеві жителі в 1910 році почали будівництво кам'яного муру, яке завершилося тільки в 1917 році. Спорудження простягнулося уздовж гірських схилів на 23 кілометри. З боку це виглядало так, немов стіна опоясує гори, тому село отримало нову назву - Кемер, що в перекладі з турецької означає «пояс».

До 1960-х років в Кемер можна було дістатися тільки морем. З перетворенням Анталії у великий міжнародний курорт, було побудовано шосе D400. У 1990-і роки район Кемер перетворився на один з найбільших туристичних центрів. Взимку 2010 року були добудовані 3 нових тунелю від Анталії в бік Кемера (причиною будівництва було велика кількість автомобільних аварій на старій серпантинної дорозі).

Мира (грец. Μύρα) - місто в конфедерації стародавньої Лікії. Воно було розташоване в 5 км від берега Середземного моря. Від міста збереглися руїни чудового греко-римського театру і висічені в скелях гробниці. Унікальність і своєрідність гробниць можна пояснити тим, що у народів Лікії існував звичай ховати мертвих на піднесених місцях, оскільки як передбачалося, що це допоможе їм потрапити на небо. Будучи одним з великих міст Лікії, Міра, з часу Феодосія II, була її столицею. У III-II століттях до н. е. вона отримала право чеканити монети (у цей період Мира входила в Лікійский союз). Занепад настав у VII столітті, коли місто піддалося руйнуванню в ході набігів арабів, а також затоплення грязями річки Мирос.

Вшанування Св.Миколая Церква Святого Миколая в нижніх Мирах - церква святителя Миколая Чудотворця, розташована в Демре (Туреччина), в давнину відомому як Міра (Світи). У IV столітті єпископом міста був святитель Микола; тут же він був похований в мармуровому саркофазі. Саркофаг в якому спочатку перебували мощі святителя Миколая знаходиться в південному нефі церкви, розташованому між двома колонами позаду зруйнованої мармурової перегородки. У ньому, як вважають, і був похований святий. Саркофаг виготовлений з білого мармуру, прикрашений різними рельєфами і орнаментом з рослинним візерунком. У травні 1087 мощі святителя були вивезені італійськими купцями в місто Барі. Зараз саркофаг закритий склом.