Стаття до проекту "Моє рідне місто або село" Гребенюк Яни.
Зміст
І. Опис міста:
Чигирин – своєрідна історична і духовна скарбниця України. Славетне місто, що розкинулося на правому березі річки Тясмин, – перша столиця часів гетьмана Богдана Хмельницького, колиска повстань та боротьби.
Все частіше назва цього невеликого містечка, районного центру Черкаської області, на слуху освічених українців. Багато видатних сторінок історії нашого народу, пов’язаних з боротьбою за свободу і незалежність, залишили по собі згадку на унікальній чигиринській землі, де неповторна чарівність природи поєднана з минулим і сьогоденням, що щільно переплелися між собою.
Історія виникнення міста
Історія міста давня і багата. В першій половині XVI століття про Чигирин є згадки як про козацький зимівник з невеликою фортецею.
Населення цього краю постійно прагнуло до волі і незалежності, тому тут розгортались визвольні змагання проти польського поневолення. Чигиринці брали участь у повстанні Северина Наливайка (1594 – 1596 рр.), Тараса Федоровича (1630 р.), Павла Бута (Павлюка) (1637 р.).
З початком національно-визвольної війни середини XVIІ століття Чигирин став резиденцією гетьмана Богдана Хмельницького, адміністративно-політичним центром, столицею України.
Тут зосереджувались вищі органи влади і державного управління, судові, військові, адміністративні, фінансові. В місті знаходився уряд, який був дорадчим органом гетьмана. До складу уряду входили генеральний обозний, два генеральних осавули, генеральний військовий писар та два генеральних судді. В Чигирині збирались старшинські ради для вирішення нагальних справ, на які з’їжджалися полковники з усієї України. Тут же діяла генеральна військова канцелярія. У 1657 р. в ній рахувались 12 канцеляристів з вищою на той час освітою і знанням мов. У козацькій столиці існував державний архів, де зберігалися документи дипломатичного характеру, листи, грамоти, універсали. В резиденції гетьмана зберігалась і скарбниця української держави. Розмір скарбу коливався за різними даними від 550 тисяч польських злотих до «більш як 5 мільйонів доходу». Багатство і влада, що були в руках гетьмана Богдана Хмельницького, дали йому право карбувати власну монету. Посол московського царя Федір Кунаков у 1649 р. повідомляв: «А в Чигирині, де учинив Богдан Хмельницький минзу, і гроші роблять, а на тих нових монетах на одному боці меч, а на другому боці його, Богдана, ім’я». Відомості про карбування монети зустрічаються у французькій газеті за 1652 р.: «Козацький гетьман почав карбувати на Україні окрему монету на свій лад, чим викликав протест польського короля».
У середині XVIІ ст. у Чигирині творилась європейська політика. Сюди прибували посольства багатьох країн, щоб налагодити стосунки з новою державою. В гетьманській резиденції перебували посли Речі Посполитої, Московського царства, Австрії, Венеції, Швеції, Туреччини, Кримського ханства, Молдавії, Волощини, Трансільванії.
По смерті Б. Хмельницького, що сталася в Чигирині 1657 р., місто було гетьманською резиденцією Івана Виговського, Юрія Хмельницького, Павла
Тетері, Петра Дорошенка. За часів останнього, місто стало не тільки політичним, а й релігійним центром України: сюди переїхав митрополит української православної церкви Йосип Нелюбович-Тукальський.
Занепад Чигирина почався після його руйнування в роки Чигиринських походів 1677 і 1678 рр.. За умовами Вічного миру (1686 р.) між Польщею та Росією він став пусткою, «нічийною» територією. У XVIІІ столітті Чигиринщиною володіли польські магнати Яблоновські. З 1793 р. місто увійшло до складу Російської імперії. З 1797 р. воно стало повітовим центром Київської губернії.
У 1843 і 1845 рр. в Чигирині побував Тарас Григорович Шевченко. Подорож до міста наклала свій надзвичайний відбиток на творчість великого поета. Недаремно друге видання творів Шевченка має назву «Чигиринський Кобзар». У творчому доробку Т. Г. Шевченка є ряд поетичних творів присвячених історії Чигиринщини: поема «Гайдамаки», драма «Назар Стодоля», поезії «У неділеньку святую», «Чигирине, Чигирине», «Розрита могила», «Cтоїть в селі Суботові» та твори живопису «Дари в Чигирині», «Смерть Богдана Хмельницького», «Чигиринський дівочий монастир», «Чигирин з Суботівського шляху». Поступово знищувалась пам’ять про часи слави і могутності української держави. Проте, в критичні моменти історії доля знову відроджувала дух свободи пов’язаний з Чигирином. Так, виступи селян у боротьбі за землю в другій половині ХІХ століття увійшли в історію під назвою «Чигиринська змова». Під час революційних подій 1917 р. в Чигирині відбувся перший Всеукраїнський з’їзд Вільного козацтва за участю 2000 делегатів, які запропонували Українській Центральній Раді оголосити «саму широку автономію України». На з’їзді було обрано Генеральну раду на чолі з генералом Павлом Скоропадським. В радянські часи історія Чигирина замовчувалась. І тільки в роки здобуття Україною незалежності до першої козацької столиці посилилась увага політиків, урядовців, громадських діячів.
Походження назви
Про походження назви міста є декілька цікавих переказів та легенд. Найдостовірнішими з яких прийнято вважати ті, в яких назва міста походить від слова «чагарник» (тобто «місцевість укрита чагарниками»). Автори «Словника географічного», виданого в Польщі в 1880 р., висувають ще одну версію, відповідно до якої назва міста походить від слова «черінь» – основа української печі, на якій розпалювали вогнища. На місці, де починалося будівництво Чигирина, було безліч залишків таких вогнищ. За іншим переказом, на тому місці, де перехрещувалися шляхи, була криниця, біля якої висів «чигир» – дерев’яний черпак для води. Деякі дослідники виводять це слово від тюркської назви «чигир» – дорога, вихід. Присвійний суфікс – ин дає підставу вважати, що назва могла походити від особового імені (у давніх документах згадується татарин на прізвище Чигир-богатир). Легенда про Чигир-богатиря розповідає про іншу версію походження назви міста Чигирин. В прадавні часи юнак на ймення Чигир закохався в дівчину-половчанку. Всі рідні були проти цього шлюбу. Отож викупив хлопець з неволі чужоземку і поселився над Тясмином, під горою. Так виникло поселення – Чигирин.
Є ще одна легенда розповідає про цілющу і водночас отруйну чигир-траву (в іншому варіанті – чигирин-трава), яка нібито зустрічалася в цій місцевості… «То не верби луговії зашуміли, то турки-татари налетіли. Постріляли, порубали і в полон невільників погнали. Лежить козак серед степу широкого, під горою кам’яною. Лежить помирає. Матір-неньку пригадує. А ворон кряче, кряче... То не диво, то старенька козачка схилилась. Дала напитися відвару із трав степових. Випив козак – і не стало ран глибоких. Випив ще кухоль – і плечі розправив. – Сідай, козаче, на коня і поспішай невільників виручати, – наказала.
А перед тим, як напасти на ворога, посій оцю траву... в степу. Пастимуться на ній коні ворожі – і будуть падати разом з вершниками.
Подякував козак і поскакав у степ. Випередив він військо татарське, посіяв у нього на шляху чигир-траву. І стали коні падати з вершниками. І став козак визволяти з неволі своїх побратимів.
Відтоді і проростає в степу під Кам’яною горою чигир-трава. І має вона дивні властивості: військо вороже втрачає силу.
А якщо з того зілля-трави робився напій козакам, то вип’є козак його – і ран як не було. Стає він знову сильним і б’є ворогів».
Ось від тієї чудодійної чигир-трави нібито і місто стало зватися Чигирином.
Герб Чигирина
В основу герба покладений історичний символ – у срібному полі три стріли. В главі щита зображений кінь, який скаче в лівий бік – історичний герб міста Черкас на знак сучасного адміністративного підпорядкування міста.
Географічне положення
Місто розташоване на Придніпровській височині по обидва береги річки Тясмин за 45 км від залізничної станції Фундукліївка, за 8 км від річкової пристані на Кременчуцькому водосховищі Адамівка та за 63 км на південь від обласного центру, міста Черкаси. Через місто проходить автошлях регіонального значення Р-10 (Канів-Чигирин-Кременчук). Найближчий аеропорт у місті Черкаси. Висота над рівнем моря 124 м. Населення – 9,3 тисяч чоловік.
Неподалік міста розташовані села: Розсошинці на півночі, Галаганівка на північному-сході, Рацеве та Вітове на сході, Чернече на півдні, Іванівка, Вдовичине на заході та Суботів на північному-заході.
В районі переважають території вузьких вододільних плато з густою долинно-яружною мережею. В геоморфологічному відношенні це корінний берег долини річки Дніпро, крутосхилих місцевостей, густо пересічених ярами і долинами, а також вузьких вододільних плато. Ерозійні процеси тут протікають особливо інтенсивно і площа змитих ґрунтів, серед яких переважають середньо- і сильно змиті, досягають 52 %. Кількість опадів коливається від 482 мм до 527 мм. У ґрунтовому покриві переважають понад 50 % чорноземи опідзолені, слабо-, середньо- та сильнозмиті темно-сірі опідзолені ґрунти і типові чорноземи займають до 30 %.
Сучасний стан
У своєму звіті про чисельність населення на 1 липня 2013 року повідомляється, що міське населення Чигирина складає лише 9310 осіб.
Екскурсійні можливості
Туризм – є одним з найпопулярніших видів відпочинку українців. А місто Чигирин – це справжня знахідка для поціновувачів активного відпочинку. З метою заохочення туристів, а також з метою охорони, збереження та відродження пам’яток славетного міста був створений Національний історико-культурний заповідник «Чигирин», окрасою якого став музей Богдана Хмельницького. Урядом затверджено 4 постанови, що сприяли розвитку регіону. Згідно останньої – Державної програми «Золота підкова Черкащини» – відбудовано частину Чигиринської фортеці – бастіон Дорошенка, церкву святих апостолів Петра і Павла, відтворюється резиденція гетьмана Богдана Хмельницького, реставрується церква святого Іллі в селі Суботів – усипальниця гетьмана, ведеться будівництво готельного комплексу «Посольська вулиця».
Стан економіки
Сучасна економіка міста представлена такими галузями:
- промисловість: харчова (ТОВ «Чигиринський консервний завод»), ТОВ «Чигиринлегпром», шкіряно-галантерійна, фурнітурний завод;
- будівництво;
- транспорт;
- торгівля (магазин «Ерудит»);
- громадське харчування;
- житлово-комунальне господарство;
- побутове обслуговування населення;
- охорона здоров'я;
- культура;
- соціальне забезпечення.
Народні промисли
На виробничій базі заповідника «Чигирин» знаходиться відділ відродження народних промислів, у якому діє гончарна майстерня. Працівники відділу – неодноразові учасники та лауреати всеукраїнських та місцевих виставок декоративно-прикладного мистецтва. Відродження гончарства регіону стало підґрунтям для проведення на базі заповідника «Чигирин» щорічних Всеукраїнських симпозіумів молодих гончарів. Співорганізатором цього заходу є Національна спілка майстрів народного мистецтва України.
II. Видатні постаті
Народився у Чигирині. Освіту здобув у єзуїтському колегіумі у Львові. Знав латинську, польську, турецьку, татарську мови, володів знанням з історії, правничих наук, географії. Після повернення з дворічного полону брав участь у козацьких походах проти турків і татар, у селянсько-козацьких повстаннях 1630, 1632, 1637 рр. У жовтні 1645 р., разом з 2,5 тисячним загоном запорожців, брав участь у війні Франції проти Іспанії, здобув перемогу під Дюнкерком. З 1647 р. почав підготовку повстання проти польсько-шляхетської влади на Україні, що вибухнуло у січні 1648 р. Із запорозькими козаками, селянами та міщанами завдав нищівної поразки польським військам під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, зайняв Волинь, Поділля, Червону Русь – фактично визволив від поляків усю Україну. 1651 р. козацьке військо через зраду союзників – кримських татар зазнало поразки під Берестечком, проявивши в цій битві гідний героїзм, проте через рік у битві під Батогом козаки розгромили 20-тисячну армію польської шляхти. 1649 р., осмислюючи досвід визвольної боротьби, Б.Хмельницький сформулював ідею створення незалежної Української держави в її етнічних межах. Наступний етап війни пройшов під знаком її реалізації. Незважаючи на невдачі та прорахунки, в Україні були конституйовані всі владні структури молодої держави, володарем якої став Б.Хмельницький.
Інший бік діяльності гетьмана – кардинальне розв’язання соціальної проблеми. Своєю гнучкою, зваженою політикою у цій сфері він зміг забезпечити відносну стабільність у суспільстві. В роки Визвольної війни гетьман проявив себе не лише як видатний полководець, а й як тонкий дипломат, який домігся визнання Європою Української держави як суб’єкта міжнародного права. Під тиском складної внутрішньої та міжнародної ситуації пішов на переговори з Росією. 8 січня 1654 р. у Переяславі було прийняте рішення про входження України під протекторат Москви.
Помер у гетьманській резиденції в Чигирині. Поховано його 25 серпня 1657 року в Еллінський церкві родового хутора Суботова.
Народився в м. Чигирин. Походив зі старого козацького роду, онук Михайла Дорошенка. Здобув широку освіту, добре знав латинську й польську мови. Брав участь у національно-визвольній війні українського народу 1648-1657 рр. В уряді гетьмана Павла Тетері у 1663 р. здобув чин генерального осавула. З 1665 р. – черкаський полковник. 10 жовтня 1665 р. обраний тимчасовим гетьманом Правобережної України, на початку січня 1666 р. у Чигирині козацька рада підтвердила вибір старшини. Розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою внутрішньої і зовнішньої політики вважав об’єднання під своєю владою Лівобережної та Правобережної України. Після підписання між Московією і Польщею Андрусівського миру (1667 р.), умови якого нехтували державні інтереси України, вирішив укласти військовий союз з Кримським ханством і перейти під політичний протекторат. 8 червня 1668 р. проголошений гетьманом всієї України, однак гетьманування тривало недовго. Розпочалась боротьба за гетьманську булаву супротивників П.Дорошенка, яку підтримували сусідні країни. У червні 1672 р. за підтримкою Московії на Лівобережжі обрали нового гетьмана – І.Самойловича, якого 17 березня 1674 р. було проголошено гетьманом всієї України. Після цього московська армія під командуванням воєводи Г. Ромодановського і козацькі полки на чолі з новим гетьманом вступили у Правобережжя та взяли в облогу гетьманську столицю Чигирин. Авторитет П.Дорошенко почав падати серед українського населення. П.Дорошенко зрікся булави. Восени 1675 р. на козацькій раді в Чигирині він склав гетьманські клейноди і склав присягу на вірність цареві. Останні роки життя провів у с. Ярополчому під Москвою, де і помер 19 листопада 1698 р.
У 1929 р. Борису Раєвському було присвоєно вчене звання доцента. Ступінь доктора з біофізики отримав у Франкфуртському університеті. Працював професором (з 1934 р.) біофізики у цьому університеті і директором (1937 – 1966) Інституту біофізики Товариства ім. Макса Планка у Франкфурті-на-Майні. Як фізик-дослідник Раєвський зробив вагомий внесок у дослідження біологічних наслідків опромінення та встановлення радіаційних стандартів охорони здоров'я. Праці і винаходи вченого відносяться до радіології, радіобіології, біофізики високих частот і надзвуків. Раєвський був першим, хто став вживати термін «біофізика». У повоєнні роки Б. Раєвський був ректором Франкфуртського університету й активно сприяв його академічному оновленню.
Кандидатську дисертацію захистив в 1946 р. в Одеському університеті , докторську – в 1960 р. У 1952 р. В.А. Назаренко була присуджена Державна премія СРСР , в 1970 р. – звання заслуженого діяча науки УРСР . У 1972 р. його обрали членом- кореспондентом АН УРСР.
Чигирин на карті України
Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"
| Дата | Історична подія |
|---|---|
| 1532 | Польський король віддав фортецю черкаському старості Остапу Дашкевичу |
| 1589 | За універсалом польського короля Сигізмунда ІІІ землі Чигиринщини були передані черкаському старості Олександру Вишневецькому |
Ресурси:
1. Гончаренко В.А. Черкащина в легендах та переказах: краєзнавчий довідник. – Черкаси, 2006.
2. Загадки історії. – X., 2005.
3. Історія міст і сіл Української РСР. – Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР.
4. Історія України в казках та легендах. Історія України в іменах та подіях. – Л., 2004.
5. Історія міст і сіл Української РСР. – Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР.
6. Карпенко М.М. Вісім подорожей по Черкащині: путівник. – Дніпропетровськ, 1978.
7. Лазуренко В.М. Історія Чигиринщини (з найдавніших часів до сьогодення). – Черкаси, 2004.
8. Мандри Україною. Золота підкова Черкащини: путівник. – К., 2007.
9. Новикова В.І. Географія рідного краю. Черкащина: путівник. – Черкаси, 1999.
10. Ніколаєнко В.І. та ін. Історія України: Бібліографічний довідник – Х.: НТУ «ХПІ», 2007.
11. Українська минувшина: ілюстрований етнографічний довідник. – К., 1994.
12. П.Ушета І.І. Стежками Холодного Яру. - К., 1988.
13. Проскура О. Перший біофізик Борис Раєвський // Світ фізики: Науково– популярний журнал. – 2007. – № 4.
14. Шаров І. Ф. 100 визначних місць України. – К., 2003.
Сторінка проекту Моє рідне місто або село
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
