Назва проекту

Припущено, що при дослідження спортивних споруд, інвентарю та екіпіровки олімпійців давнини і сучасності буде знайдено, як позитивні, так і негативні складові

Корисні ресурси

---

Сторінка проекту Назва проекту

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Поняття «агону» та «агоністики»

Відмінною рисою життя еллінів класичного періоду було прагнення перевершити один одного у всіляких сферах діяльності. На інтенсивний розвиток спортивних змагань в Стародавній Греції істотно вплинула агоністика (грец. agonistikos – здатний до боротьби)– принцип змагальності, реалізований у різних сферах життя (праці, мистецтві, спорті) з метою досягнення найкращого результату, визнання, прославлення сфери діяльності, примноження особистого престижу і слави міст-держав. Агони – різноманітні змагання, що були однією з форм шанування богів, залучали велику кількість учасників, які прагнули вирізнитися своїми досягненнями в тій чи іншій сфері життя. Атмосфера гострого протиборства, без урахування якого неможливо зрозуміти спосіб життя стародавніх греків, їхню культуру, природно випливала з міфів. Адже відомо, що олімпійським богам було притаманне суперництво і пристрасть до змагань. Глибоко укорінений змагальний дух греків часто проявлявся у формі різних конкурсів, які були дієвими чинниками прогресу Стародавньої Греції, забезпечуючи появу унікальних творів. Музиканти та поети, художники і скульптори, філософи й оратори боролися за першість, яка дозволяла їм піднятися на вищій щабель і відчути радість перемоги. Існував навіть конкурс немовлят: щорічно під час свята Тесмофорій, присвяченого Деметрі як матері прекрасних дітей, жінки представляли комісії своїх малеч, народжених протягом минулого року, і та, чиє дитя було визнано найкрасивішим, удостоювалася нагороди. Таким чином, створювалася атмосфера справедливості, в якій людина мала можливість демонструвати свою майстерність і заслуги та змагатися за першість. Перевага тіла і духу в таких умовах була більш пріоритетною ніж походження грека або його багатство. Чимало поетів, художників, філософів, скульпторів, ораторів завдяки змаганням і конкурсам отримали широке суспільне визнання та високе соціальне становище незважаючи на своє родове походження.

Це цікаво Парасій, художник, який жив наприкінці V ст. до н. е., вступив у суперництво з іншим митцем – Зеуксом. Зеукс намалював виноград таким природним, що птахи клювали його. Парасій відповів картиною, яка представляла собою тонку лляну тканину. На прохання Зеукса прибрати завісу для того, щоб він міг подивитися картину, Парасій відповів, що завіса і є сама картина.

Існувала у Стародавній Греції також гостра конкуренція між поетами і майстрами образотворчого мистецтва. Про це свідчить вислів Піндара: «Час не здатний знищити мою поетичну творчість, як це буде із творчістю скульпторів». Природно, що в цих умовах, пронизаних ідеалами змагання, першості, досягненнями фізичної і моральної досконалості особистості, особливе значення мали, звичайно ж, великі спортивні змагання, які набули на той час чималої популярності. Виховання спортивного духу в Стародавній Греції ґрунтувалося на тому ж фундаменті, що й інші культурні цінності грецької цивілізації. І головним серед них було звільнення елліна від усілякої деспотії. Юних греків вчили вірити в себе, в свої власні сили і можливості, в найвищі цінності людського життя. Людина розглядалася як видимий образ божества, оскільки боги у греків мали людські риси. Саме в античності було вперше усвідомлено цінність та красу людської особистості, віру в її безмежні творчі можливості. «Людина є мірилом речей» – це висловлювання філософа Протагора якнайкраще характеризує добу античності. На храмі Аполлона зберігся напис – ще одне гасло античності: «Пізнай самого себе». Проте антична людина ще не усвідомлювала себе відокремлено від богів. Зрозумівши свою винятковість, стародавні греки поставили себе в центр світу. Таке сприйняття людиною самої себе називається антропоцентризмом (від грец. – anthropos – людина, kentron – центр) – людина як центр Всесвіту. Повага до людини і розуміння її значущості дали змогу еллінам прийти до впровадження найбільш справедливого суспільного устрою – народовладдя (грецькою – демократія). У філософії Платона і Аристотеля зароджується поняття калокагатії (грец. kalos – гарний, прекрасний, agathos – добрий) – гармонійне поєднання фізичних (зовнішніх) і моральних (душевних, внутрішніх) чеснот, досконалість людської особистості як ідеал виховання людини. Тому, тілесна досконалість, фізична і духовна сила для греків представляли основоположні принципи, які, у більшості, виявлялися і реалізовувалися на спортивних аренах. У мові древніх греків ніколи не зустрічалися слова «спортсмен» і «спорт», а вживалися слова «атлет» та «атлетика». Атлет – від грец. ἀθλητής – борець, так називали елліни тих, хто змагався у силі і спритності на іграх і конкурсах. Атлетика має більше версій мовного походження. Так, вважають, що воно походить від давньогрецького слова ἀθλητής – «борець, атлет» та ά̓θλος – «праця, боротьба, змагання». Інше припущення, вказує, що поняття «атлетика» дійшло до нас від Гомера, адже у нього слово άθλος – означає змагання, суперництво в ім’я перемоги, нагороди, а слово άθλο – він трактував як нагорода. Змагання атлетів були неодмінною частиною будь-якого свята. Вони регулярно проводилися в кожному грецькому полісі та завжди у присутності глядачів. Деякі з них переросли місцеве значення і заслужили загальногрецький, панеллінський статус. Древні греки були язичниками і присвячували агони своїм улюбленим богам і героям.

2. Олімпійських ігри Стародавньої Греції В історії фізичної культури стародавньої Греції разом з системами фізичного виховання, що розвинулися в Спарті і Афінах, поза сумнівом одним з найбільш яскравих явищ були Олімпійські ігри, що проводилися протягом більше 1000 років в містечку Олімпії. З’явившись, як складова частина релігійно-культового ритуалу, Олімпійські ігри протягом всього існування були присвячені Зевсу-громовержцеві і тим самим об’єднували всі грецькі землі. За уявленнями греків, через змагання відбувалося спілкування людей з богами, саме боги дарували перемогу найдостойнішим. Але для того, щоб домогтися прихільності богів, слід було займатися самовдосконаленням фізичним і духовним, поступати по совісті і т.п. У той же час переможець змагань як би отримував божественний знак особливого ставлення, що дозволяло прирівнювати його до самих богів. Олімпійські ігри суттєво впливали на розвиток грецької культури, при цьому можна виокремити два аспекти. В Елладі склався культ прекрасного оголеного тіла, атлети тренувалися і змагалися оголеними. Сором наготи вважався ознакою варварства, греки шанували засмагле, треноване оголене тіло і вважали його виразом високого рівня культури. Під час ігор з усіх куточків Еллади з’їжджалися видатні філософи, поети і вчені, що сприяло подальшому розвитку вражаючого феномена грецької культури. Перед численною аудиторією виступали великі філософи Платон, Сократ, Діоген, Геракліт, відомі історики Геродот і Фукідід, основоположник медицини Гіппократ, класики давньогрецької поезії Софокл, Піндар, Еврипід. Філософські бесіди, поетичні та ораторські виступи, споглядання шедеврів архітектури та мистецтва, захоплення красою і фізичною досконалістю атлетів формували і розвивали єдину грецьку культуру. При збереженні специфіки розвитку та своєрідності різних грецьких полісів, без тиску якої-небудь централізованої влади саме тут, на святах-змаганнях, природним чином формувалося національну самосвідомість греків. Це була свідомість високої суспільної цивілізації, духовної і фізичної культури, свідомість переваги над рабами і сусідніми варварськими народами. У період розквіту античної Греції Олімпійські ігри окрім змагальної, виконували низку соціальних функцій: релігійну, культурну, виховну, економічну, політичну, видовищну. Однак велика соціальна значущість Олімпійських ігор цього періоду визначалася, в першу чергу, їх впливом на згуртування грецького світу і формування єдиної національної самосвідомості. Невипадково найбільш помпезні й барвисті ігри давнини відбулися в 476 р. до н.е., коли об’єднані грецькі війська спочатку при Марафоні, а потім і в морській битві при Саламіні розгромили перські війська і цим зберегли свободу і незалежність Греції. Олімпійські ігри тоді стали грандіозним святом на честь перемоги над могутнім ворогом. Атлети цього періоду відображали з одного боку силу і міць рідного міста, а з іншого – загальноеллінський ідеал всебічного розвитку і фізичної досконалості особистості. І глибоко символічно, що за довгу і напружену підготовку, важкі випробування в змаганнях переможець в Олімпії нагороджувався лише вінком з оливкової гілки. Це був символ безкорисливої, спортивної боротьби. Почесті і слава приходили до переможця як знак вдячності і любові співвітчизників, тобто були результатом суспільного визнання. У літературі, присвяченій давньогрецьким Олімпійським іграм, поширеним є твердження, що вони ведуть свій початок з 776 р. до н. е. Така думка не вірна. Безсумнівно, що зародження Олімпійських ігор необхідно шукати в більш віддалені часи, задовго до утворення держав, у період панування родоплемінних відносин. 776 р. до н. е. є роком, коли Олімпійські ігри вже отримали в Греції повселюдне визнання як захід величезної суспільно-політичної важливості, і стали носити загально-грецький характер. Саме з цього року в Греції вводиться рахунок часу за олімпіадами. Поза всяким сумнівом, що перш ніж отримати таке визнання, ігри повинні були пройти довгий шлях у своєму розвитку. Про існування подібних змагань, які можна вважати родоначальниками Олімпійських свят, повідомляють багаточисельні грецькі перекази і міфи пов’язані ще з догомерівською епохою. Атмосфера гострого протиборства, без урахування якого неможливо зрозуміти спосіб життя стародавніх греків, їхню культуру, природно випливала з міфів. Адже відомо, що олімпійським богам було притаманне суперництво і пристрасть до змагань.