Роль фантастики у романі Оскара Уайльда "Портрет Доріана Грея"

Матеріал з Вікі ЦДУ
Версія від 18:57, 28 листопада 2014; Качинська Наталія (обговореннявнесок)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

ВСТУП

У результаті поширення у кінці XX - на початку XXI ст. феномену так званої «масової» літератури, ми досить багато чуємо про фантастику як один із найпопулярніших її жанрів. Фантастичній літературі та її різновидам - науковій фантастиці й фентезі - присвячено багато досліджень і в сучасній літературознавчій науці.

Актуальність: існує багато творів, у яких фантастичне функціонує як прийом на загальному, цілком реалістичному тлі. Цей прийом не достатньо вивчений на сьогодні, тому існує потреба його дослідження, визначення цілей його використання та взагалі характер даних фантастичних прийомів.

Отож, мета роботи: дослідити роль, особливості використання фантастики як художнього прийому.

Для досягнення цієї мети необхідно:

1. Описати поняття фантастики у двох його основних напрямках - як жанр та художній прийом.

2. Дослідити засоби створення та мету використання фантастичного елемента.

3. З'ясувати роль фантастичних елементів у досліджуваних творах.

Об'єктом дослідження є поняття фантастики як художнього прийому.

Предмет дослідження - особливості вияву фантастичних та реалістичних аспектів у досліджуваних творах.

Джерелом фактичного матеріалу слугував твір Оскара Уайльда «Портрет Доріана Грея «

Методи дослідження: основними методами дослідження стали культурно-історичний, формальний та порівняльний метод. Характеристику життя персонажів, аналіз їх вчинків було здійснено за допомогою духовно - історичного методу.

Практична цінність: ця робота може використовуватись для написання статей на дану тематику, може бути використана для глибокого вивчення творчості Оскара Уайльда також може бути використана як навчальний матеріал на заняття із курсу зарубіжної літератури.


ФАНТАСТИКА ЯК ХУДОЖНІЙ ЗАСІБ ВІДОБРАЖЕННЯ ДІЙСНОСТІ ТА ХУДОЖНІЙ ПРИЙОМ

Фантастика як жанр художньої літератури. Сучасна фантастика

На сьогодні у сучасній літературній науці немає однозначного погляду на поняття фантастики. Визначення цього поняття є суто формальним, а в деякій мірі, навіть, суб'єктивним. Брати Стругацькі висловились про фантастику так: це «опис світу з елементами чудесного» (незвичайного, малоймовірного) [15, с.11].

У літературознавчому словнику термін «фантастика» (від.грец. Phantasticon - здатність уявляти) пояснюється як «щось химерне, неймовірне, вигадане, створене уявою, показане в дуже перебільшеному або надзвичайному вигляді» [11, с.440].

Так наші предки у давнину, не розуміючи природних чи суспільних явищ, пояснювали їх за допомогою фантастики. Таким чином, фантастика бере свої витоки ще із стародавнього світу. В той же час ми не можемо сказати, що у стародавньому світі виник жанр «фантастика», вона була швидше елементом твору, а вже із часом (із розвитком літератури, як мистецтва) вона стає принципом побудови твору та його внутрішньою суттю.

Сучасна наука виділяє два основні види фантастики - це наукова фантастика та фентезі.

Наукова фантастика - це жанр літератури, в основі якого лежать роздуми про науку та її досягнення. Цей жанр відносно новий, адже з'явився на початку XІX століття.

Фентезі - це жанр літератури, в основі якого лежать різні міфологічні, казкові події, внутрішній світ, у якому, керується магією. Фентезі також досить новий жанр літератури.

Фантастичне як літературний прийом. Мета використання та засоби створення

Художні твори, де використано фантастику як художній прийом, часто називають такими, які висвітлюють основні літературні проблеми (людина і світ, людина і суспільство, т.д.). І зазвичай цей прийом вводиться для того, щоб підкреслити певні людські чесноти або недоліки людей, або подій. Тут важливо зазначити, що введення елемента незвичайного виступає якщо не сюжетотворчим, то хоча б важливим фактором для всього твору, воно служить для його ідеї.

Сатира (від. Лат. «суміш, усяка всячина») - особливий спосіб відображення дійсності, який полягає у гострому осудливому висміюванні негативних, соціально шкідливих явищ, які гальмують розвиток суспільства [12, с.624]. Сатира, на відміну від гумору, має гострий неприємний характер. Зазвичай об'єктом сатири є лицеміри, пристосуванці, зрадники, явища, які не відповідають загально людським ідеалам.

Також, досить поширеним явищем у літературі є явище, коли фантастичне лягає в основу створення гротеску як особливої форми художнього відображення дійсності.

Гротеск (фр. grotesque - химерний, незвичайний, від італ.grottа- грот, печера) - вид художньої образності, для якого характерними є: 1) фантастична основа, тяжіння до особливих, незвичайних, ексцентричних, сотворених форм. 2) поєднання в одному предметі або явищі несумісних, різко контрастних якостей (комічного з трагічним, реального і фантастичного, піднесено поетичного з грубо натуралістичним), що веде до абсурду, робить неможливою логічну інтерпретацію гротескного образу. Гротеск відкрито і свідомо створює особливий - неприродній, химерний, дивний світ: саме таким його показує читачеві автор (на відміну від фантастичного світу як умовно-реального) [12, с.173].

Так, на гротеску ґрунтуються ренесансні твори «Похвала глупоті» Е. Роттердамського та просвітницький твір «Мандри Гулівера» Д. Свіфта. Дуже поширеним гротеск стає у ХХ ст., [12, с.173].

Таким чином, елемент фантастики, поєднуючись із реальністю, слугує засобом створення гротескного образу.

Крім того, фантастичне може вводитись в сюжет твору із метою створення парадоксів або яскравих образів-символів.

Парадокс - це глибоке за значенням судження, що суперечить логіці речей. До того ж, парадокс досить широко використовується у творчості Оскара Уайльда.

О. Уайльд у романі «Портрет ДоріанаГрея» використовує фантастичний елемент - портрет, що символізує собою фізичну і моральну деградацію героя і, врешті, стає символом сумління Доріана.

Символ (від грецьк. symbolon - умовний знак, натяк) - предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища і має філософську смислову наповненість [12, с.635].

Дослідивши мету використання фантастичного у літературі та основні засоби його створення, необхідно, також, звернути увагу на терміни, які є досить близькими до терміну «фантастика». Такими термінами є «химера» та «фантасмагорія».

Так, фантасмагорію визначають як примарливе видіння, фантастичний образ, привид, галюцинацію, як щось нереальне. Тому, поняття «фантастичний елемент» і «фантасмагорія» (як окремий факт фантастичного у творі) можемо вживати як рівноцінні.

   	Отже, фантастичний прийом може виражатись за допомогою різних літературних засобів (гротеск, сатира, парадокс, символ), для того, щоб підкреслити чи то абсурдність ситуації, чи то парадокси людських думок. Вищеперераховані літературні засоби також можуть слугувати для того, щоб висміяти негативні риси головного героя чи ситуацію у якій він знаходиться. 


ОСОБЛИВОСТІ ВІДОБРАЖЕННЯ ФАНТАСТИЧНОГО ТА РЕАЛЬНОГО У РОМАНІ ОСКАРА УАЙЛЬДА «ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ»

Фантастика у творчості Оскара Уайльда

На думку Оскара Уайльда зрозуміти глибину та правдивість життя можливо лише крізь призму парадоксів. На думку митця, аби зрозуміти дійсність, потрібно побачити, як вона балансує на межі. Таким чином, парадокс - це судження, що суперечить логіці речей, але глибоке за значенням.

«Портрет Доріана Грея» - за красою форми, за майстерністю написання, за глибиною і одночасно «легкістю» піднятих проблем є довершеним витвором мистецтва, у якому автор майстерно скомпонував філософську та життєву концепцію людини, котра зробила своїм покликанням красу.

У О. Уайльда, як прихильника естетизму, головним принципом було служіння красі, віра у важливість та значущість мистецтва. Естетичні погляди О. Уайльда мали фундаментальну філософсько-літературну основу, назва якій - культ краси. Поклоніння мистецтву та красі стають сенсом його життя.

Естетика Уайльда - це співвідношення краси та моралі. Уайльд приходить до думки, що мистецтво знаходиться поза мораллю, воно самодостатнє від морально-етичних уподобань суспільства: «Закони мистецтва не збігаються із законами моралі», «Митець не має етичних уподобань. Етичні уподобання приводять до непрощенної манірності стилю», «Розуміння фарб і барв важливіше для розвитку особистості, ніж поняття про добро і зло», «Будь-яке мистецтво аморальне». [4, с. 4]

Сучасна література не задовольняла Уайльда, через те, що, на його думку, воно було занадто наближене до реальності, а в деякій мірі навіть копіювало реальне життя, у якому краси було дуже обмаль. Він заявляв, що «життя - дуже їдуча речовина, воно руйнує мистецтво…», і що «реалізм як метод -нікудишній, і кожен митець має уникати двох речей - сучасності форми і сучасності сюжету». Мистецтво, на думку Уайльда, не виражає нічого крім самого себе, існує самостійно і розвивається за власними законами. Мистецтво не є породженням певної епохи чи її відтворенням, воно вище від життя [16, с. 7].

Отож, насолодою від гри думок щодо естетизму і можна назвати його знамениті парадокси. За них сучасники називали Уайльда «Принцом парадоксів». Як відзначає дослідник творчості Уайльда М. Соколянський, парадоксальна, афористична форма викладання думки не ослабила, а навпаки, посилила вплив роздумів на сучасників і нащадків, навіть на тих, хто різко відкидав положення його естетики [16, с. 7].

Дослідник З. Ржевська вважала, що твір О. Уайльда слід розглядати як яскравий вияв естетизму письменника, що визначив і його життєве кредо і творчу манеру. Художні твори «апостола естетизму» - «людина парадоксального світовідчуття, парадоксального стилю життя, парадоксальних суджень - свідчить про те, що й естетизм їх автора не позбавлений парадоксальності» [15, с.8].

Без урахування цього не можна сподіватися на правильне розуміння твору. Підкреслюючи думку, що мистецтво вище за життя, показуючи продовж усього роману перевагу мистецтва над життям, все ж автор, у кінці твору показує, що долю людини визначає реальне життя.

Метафора портрета - центральна в романі. Портрет відіграє головну роль у розв'язанні конфлікту роману - конфлікту моралі і краси. Портрет - рівноправний, якщо не най головніший герой роману (адже слово «портрет» винесене у назву твору). Портрет з'являється у романі, навіть раніше, ніж головний герой Доріан. Читач дізнається, що у цьому творі мають втілитись нові принципи художника Безіла, його сприйняття краси. Адже портрет вийшов такий чудовий, бо художник вклав у нього душу.

Символіка твору є досить складною. З одного боку, відтворюючи істину на портреті, письменник показує, що мистецтво є вищим від життя, а з іншого, Уайльд показує, що зміни на портреті відбулись через те, що герой знехтував моральними принципами та нормами.

Таким чином, моральні критерії оцінки способу життя героя беруть гору над естетикою. З. Ржевська доводить, що таким чином автор вступає у боротьбу із власним естетизмом. Саме естетизмом автора пояснюється надмірна штучність портрета. Адже художника надихнула реальна людина на створення твору, і тому на долю найпрекраснішого творіння впливатиме реальне життя Доріана Грея [15, с. 9]. І знову ж таки, тут прослідковується геніальна парадоксальність, яка показує реальний стан речей - моральний занепад, бруд, у якому тоне герой.

У грі таких взаємовиключних протиріч і полягає творчість О. Уайльда. Ці протиріччя і є парадоксами, які і визначають сюжет роману. Саме Доріан, який міг бачити одухотвореність краси став найбільш аморальним утворі. Остання фраза передмови до романи говорить: «Будь-яке мистецтво не дає жодної користі». Може і справді, мистецтво не має ніякої користі?

Задум роману виник доволі несподівано. Якось, Оскар Уайльд, відвідуючи свого приятеля художника Безіла Ворда, побачив натурщика, який володів неземною вродою. Письменник вигукнув: «Який жаль, що йому не минути старості зі всією її потворністю».

За твердженням дослідника В. Назарця, мотив таємничого зв'язку долі із її портретом Уайльд міг запозичити із роману Метьюріна «Мельмот Скиталець» - справжнього, а не тільки літературного пращура письменника [16, с.8].

Найближчим твором до нього, на думку дослідника К. Бабенка, є повість Миколи Гоголя «Портрет». По-перше, головні герої, Доріан і Чартков, були пов'язані із мистецтвом.По-друге, персонажів об'єднує схожість їх трагічної загибелі [3, с.16].

Серед численних парадоксів Уайльда є і такий: «Я можу повірити лише у неймовірне».[4, с.4] Самозакоханий молодий хлопець Доріан Грей ладен продати душу дияволу, аби тільки залишити молоду вроду на своєму лиці. І його лице справді залишається молодим, в той час як Доріан, зображений на портреті, фізично старіє, на ньому відображається вся аморальність і жорстокість головного героя. Наприкінці твору, бажаючи знищити портрет, Доріан встромлює у нього ніж, тим самим вбиваючи самого себе. Портрет починає сяяти тією ж красою і вродою, тоді як лице мертвого Доріана набуває спустошеності і аморальності.

Така парадоксальна і фантастична ситуація (людина залишається молодою, а портрет старіє) для художнього світу письменника є цілком реальною. Через неймовірність зображуваного відображаються реалії життя.

За влучним спостереженням літературознавця А. Андроніка, в портреті Доріана Грея немає фізіологічної точності. Автор свідомо уникає традиційного, повного опису портрета на романтичний зразок, так як це зробив О. де Бальзак (оповідання «Невідомий шедевр») [1, с.12].

Інший, не менш важливий персонаж твору, лорд Генрі Уоттон - старший за Доріана на десять років. Він багатий, але ніколи не платить за рахунками, отже гроші для нього не головне. У лорда своя точка зору на шлюб, він вважає, що шлюб - це нонсенс, адже на світі є привабливіші види стосунків між чоловіком і жінкою.

Усе, що проповідує, лорд Генрі, є аморальним, але його суспільне поводження - взірець особистої порядності. Його дотепність - вияв яскравого інтелекту, хоча він не визнає інтелект як ідеал сучасної людини: його цинічна словесна гра - це поза, роль, котру він віртуозно розігрує. Лорд Уоттон - вчений, але аспекти якими займається наука йому здаються нудними. Генрі вважає, що поганого впливу людини на людину не існує, адже це б означало передати їй свою душу. А тоді вона почне думати не своїми думками й палати чужими пристрастями, а ще - грішити чужими гріхами! Людина, віддана впливу іншої людини, стає відголоском чужої мелодії й скидається на актора, котрий грає роль, записану для іншого.

За лордом Генрі, єдиний спосіб подолати спокусу - віддатися їй! Так душа звільняє себе від страждань - від тяжіння до забороненого, бо ж самозречення у сфері наших почуттів - це трагічний пережиток Середньовіччя. Таким чином, ще одним культом О. Уайльда був гедонізм. Він вважав, що «весь світ не вартий одного-єдиного задоволення, якого він нас позбавляє» [9, с. 13].

Доріан потрапляє під вплив мерзотника лорда Уоттона, раптово барви життя заграють всіма барвами веселки і герой починає докорінно змінюватись.

А сатана - Уоттон, ледь посміхаючись, спостерігає за ним - не зводить очей зі своєї жертви. Експеримент вдався. Стріла, пущена навмання, несподівано влучила в ціль.

І от уже тільки єдиний крок відокремлює Доріана від тієї страшної хвилини, коли він, наче присягу, прокаже своє кабалістичне закляття: «Нехай би старів цей портрет, а я навіки залишився б молодий!... Душу б віддав за це!» [1,с. 15].

Ось це і є клятва дияволові, так продають душу!

Дослідник А. Андронік знаходить у творі ще одну цікаву, певною мірою «фантастичну» деталь [1, с. 15]. Уайльдового героя піддано іще одній, не менш страшній спокусі: блукання Доріана вулицями незнайомої, малопривабливої частини Лондона і відкриття там маленького театрика - це ситуація знаково-міфічна. Вхід до нього видається воротами до казкового царства, а насправді є дверима до пекла, котрі стереже страшний Цербер, і звуть його по-біблійному - Ісааком. Волосся у нього - «наче салом намащене і завите кучерями, а на брудній маніжці виблискував величезний діамант». Це такий собі дрібний біс, злий чарівник, котрий заволодів красунею-принцесою, а та чекає свого визволителя, прекрасного принца - так СибілВейн називатиме Доріана, а його справжнього імені ніколи не взнає.

Таким чином, провідна проблема твору - співвідношення мистецтва і дійсності - проймає весь роман. Вона спостерігається у відносинах митця і його творіння, естетичне ставлення до мистецтва, краси.

На думку критика І. Кузьменчука, парадоксальним є той факт, що особистість автора, його концепція ставлення до прекрасного ніби роздвоюється, (а точніше - розстроюється) в образах Доріана Грея, лорда Генрі, Безіла Холуорда. Тому, як і властиво інтелектуальному романові, головним героєм стає ідея, а зображені персонажі стають реалізацією цієї ідеї, певними олюдненими схемами [10, с. 16].

Кожен із образів твору стає реалізацією. Лорд Уоттон, витончений естет, та прихильник вільного життя, яке не вводиться у рамки. Але знову парадокс: пропагуючи такий спокусливий спосіб життя, він не діє, а просто спостерігає за тим як це впливає на людей. Протягом усього твору він виступає як пасивний спостерігач. Лорд Генрі отримує невимовне задоволення від спостереженням за його жертвами, за наслідками їхніх дій.

Образ Доріана Грея в романі проходить певні етапи розвитку. Спочатку натурник зазнає впливу ідей лорда Генрі, але робить спроби протистояти їм. Переломним моментом у розвитку образу є смерть Сибіл Вейн, яка, на думку Доріана, єдина могла допомогти йому опиратися спокусливим розмовам лорда, спонукала до роздумів сумління. Після її смерті Доріан Грей стає свідомим провідником ідей Лорда Генрі, реалізує його філософію. Він розповсюджує ці ідеї серед оточення, отруюючи певну частину молоді. На його боці вагомий доказ - краса. Ніхто не вірить, що він веде аморальний спосіб життя, йому довіряють, тому що обличчя його чисте й спокійне, а очі випромінюють лагідний блиск.

«Художник - не мораліст»,- вважає Оскар Уайльд. Встромляючи ніж у спаплюжений страшний портрет, Доріан Грей убиває себе. Цим підтверджується думка про вічність прекрасного (портрет набуває свого первісного стану). Смертю свого героя - парадоксально, можливо, несподівано для себе - Оскар Уайльд показує нам хибність переконань Лорда Генрі і змушує нас шукати інші життєві переконання, істини.

За спостереженням літературознавця О. Чоловської, з'являється ніби два Доріани: один - той, якого знає Холуорд, а другий - той, що невідступно слідує за лордом Генрі. Для Гаррі цікавий той Доріан, який, дізнавшись про смерть дівчини, в яку він ще вчора був закоханий, цілий день проведе у розвагах із лордом Генрі; той, в якого вирветься крик радості, коли на полюванні буде вбитий брат Сибіл; той, хто не звинувачує себе через те, що всі, хто колись спілкувалися з Доріаном, тепер проклинають його. Для лорда Генрі це і означало пізнати самого себе: навчити не задумуватися над вчинками, не боятися гріхів, не звинувачувати себе ні в чому, прощати собі все тільки тому, що красивий.

На думку критика В. Назарця, роман Уайльда - характерний твір епохи декадансу. Якщо порівняти його із класичними романами XIX ст. (Стендаль і Бальзак, Діккенс і Теккерей, Достоєвський і Л. Толстой), можна помітити, що створення характерів у автора «Портрета Доріана Грея» не підпорядковано законам реалістичної типізації. Уайльд створює скоріше образи-символи. Доріан Грей - це втілення вічної молодості, Безіл - символ служіння мистецтву, лорд Генрі - виразник ідей гедонізму, актриса Сибіл - уособлює театральність життя. В романі ми не знайдемо повноправних характерів, адже Уайльда цікавила насамперед інтелектуальна гра, тонкі парадокси, словесні поєдинки. І поведінка його героїв не є соціально чи біологічно зумовленою, як у реалістів чи натуралістів, вона не підкоряється «життєвій логіці». Може здатися, що вона задана наперед автором, аби підтвердити певне судження чи парадокс. Цікаво, що Оскар Уайльд зізнавався, що якби він був критиком своєї книги, то вказав би на те, що вона «перевантажена сенсаційними подіями, і надзвичайно парадоксальна за стилем, принаймні - в діалогах» [16, с. 9].

Отже, з вищесказаного ми можемо зробити висновок, що письменник, життєве кредо якого є життя заради краси, не може знайти цієї краси у реальному житті і тому він намагається знайти це у фантастичному, вигаданому, «красивому» світі. Тому автор звертається до такого літературного прийому як парадокс. Головний герой його твору є повним втіленням цього прийому, так як він гарний зовні, але спустошений в середині. Його фантастична краса завжди бореться з мораллю яку йому нав'язує реальний світ.


Аналіз фанатичних прийомів у творах Оскара Уайльда «Портрет ДоріанаГрея»

Введення фантастичного предмета є важливим для ідейно-художнього задуму твору. Головні герої на початку життєвого шляху . Головний герой кожного із творів - молода людина із великими мистецькими перспективами. Доріан Грей - молода людина із «світлою» душею, поціновувач високого мистецтва, розуміється на музиці.

 	Доріан дуже цінує музику. Він багато разів прослуховує твори улюблених композиторів - Вагнера та Шумана для того, щоб відчути найвищу насолоду.Чартков віддається повністю своїй улюбленій справі - малюванню. Він може годинами розглядати картини відомих художників, також для естетичного задоволення.	

Соціальний статус героя

Доріан Грей завжди був трохи вищий від суспільства через свою красу. На його суспільне положення вплинуло знайомство із лордом Генрі.


Починають з'являтись предмети, які визначають подальший вплив на героїв. У назву кожного твору винесені назви тих предметів. Конфлікт відбувається у їх внутрішньому світі.

Фантастичний предмет (елемент)

Чудесний портрет дає змогу Доріану залишатись молодим і прекрасним. Всі погані вчинки, злі наміри і гидкі думки залишаються на полотні.

Знайомство із дивним предметом

Уже при першій зустрічі фантастичні предмети справляють на героїв неоднозначне враження. Вже тоді вони відчувають їх незрозумілий вплив.

Гріховна мить

Маючи слабкі характери головні герої не в змозі встояти спокусі, яка перед ними постала.

«Якби старів цей портрет, а я завжди залишався молодим. Я за це… за це я б віддав все на світі. Так, нічого не пожалів би! Душу б за це продав!»

Занепад героїв

Угода із фантастичними предметами врешті-решт призводить до деградації героїв.

Доріан Грей не звертає уваги на аморальність і жахливість своєї поведінки, яка стає все гіршою і егоїстичнішою. Тепер він любить тільки себе. Але він переходить грань, коли знущається над СибілВейн, а ще гірше стає, коли він радіє з приводу смерті брата Сибіл Джеймса Вейна. Доріан впливає згубно на усіх, хто спілкується із ним. І врешті - решт стається страшне вбивство колись найкращого і найближчого наставника - БезілаХолуорда.

	Результат морального занепаду	

Доріан знищує потрет, тим самим перериваючи «надприродне життя душі в портреті» і тим самим вбиваючи себе, знову ставши потворним.

Значення фантастики у рамках головної ідеї твору

Портрет стає уособленням душі головного героя, його самого, а Доріан завжди залишався прекрасним і незмінним. Портрет і натурник міняються місцями. Портрет стає внутрішнім змістом, а Доріан - досконалою оболонкою.

Переконання читача у згубному впливі гедоністичних ідей, неправильність нехтування внутрішнім на користь зовнішнього, переваги внутрішньої краси над внутрішнім світом. Таким чином, фантастичний елемент відіграв основну роль у вирішені головного конфлікту краси і моралі.

	Зображення суспільства, якому істинні цінності мистецтва непотрібні, для якого мистецтво - це лише предмет розкоші, а не духовне начало. Автор показує, що зрада внутрішнім принципам не може бути метою досягнення багатства. Отже, фантастичний елемент послужив для викриття негативних рис суспільства, а також головного героя, охоплених жадобою багатства та насолод.	

ВИСНОВКИ

У ході дослідження розділено поняття фантастики як жанру художньої літератури і як окремого творчого прийому, що вводиться письменником у загалом реалістичний твір.

Встановлено, що введення елементу фантастики у твір виступає його сюжетотворчим чинником, відіграє важливу роль для реалізації художнього задуму письменника.

З'ясувавши мету використання фантастичного в літературі, ми дійшли висновків, що досить часто елемент фантастики може слугувати засобом висміювання, осуду певних явищ або негативних рис характеру героїв.

Початок XX століття ознаменувався поширенням модерністських віянь у літературі й мистецтві. Фантастика цього періоду стає могутнім засобом звернення до духовної сфери особистості, до проблем морального, гуманістичного характеру. Характерно, що фантастичний елемент дає можливість змусити читача по-новому подивитись на вічні, щоденні проблеми, які, при усій своїй повсякденності втілюють основні засади існування людства (творчість Ф. Кафки, Р. Бредбері).

Так, у романі О. Уайльда «Портрет Доріана Грея» як творі модернізму втілюється нова концепція людини, згідно з якою світ людської особистості - складний, багатогранний і часто незбагненний. Саме тому поведінка його героїв переважно не є соціально чи біологічно зумовленою, як у реалістів чи натуралістів, вона не підкоряється «життєвій логіці».

Метафора портрета - центральна у романі. Це метафора душі героя, його моральний «щоденник». Фантастичний образ портрета-сумління, портрета-душі стає певною мірою найреальнішим, оскільки герой впізнає в зображеному себе справжнього. Таким чином, елемент фантастики «портрет» відіграє особливу роль у розв'язанні головного конфлікту роману - конфлікту краси і моралі.

Виходячи із вищесказаного, можемо сказати, що введення в художній твір елементів фантастики виступає важливим сюжетотворчим чинником. Фантастичні риси входячи у твір ніяким чином не порушують його реалістичність, навпаки вони служать для письменника допоміжними чинниками у реалізації його ідейно-художнього замислу. Фантастика, взагалі, направлена у своїй більшості на відтворення, а часом викриття дійсності із всіма її перевагами та недоліками.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Андронік А. «Портрет Доріана Грея»: прочитання зблизька // Зарубіжна література. - 2002. - №7. - С. 1 - 32.

2. Анненская А. Оноре де Бальзак: Его жизнь и литературная деятельность // Боккаччо. Бомарше. Беранже. Байрон. Бальзак: Биографические повествования. - Челябинск, 1998. - С. 347 - 437.

3. Бабенко К. ЗлочинпротиКраси. Роман Оскара Уайльда «Портрет Доріана Грея» і повістьМиколи Гоголя «Портрет»(10 клас) // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2002. - №7. - С. 14 -17.

4. Барановська М. Парадокси Оскара Уайльда II Зарубіжналітература. - 1997. - №43. - С. 4.

5. Ботнер В. Бути красивим чи чоброчесним?: Матеріали до вивчення творчості О. Уайльда, 11 кл. // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 1997. - №5. - С. 21 - 23.

6. Чоловська О. Відголосок чужої мелодії. Два уроки з вивчення роману О. Уайльда «Портрет Доріана Грея» // Зарубіжна література в школах України. - 2007. - №2. - С. 27 - 32.

7. Градовський А. Порок - це витрата життєвих сил: Урок-літературознавчий аналіз з елементами бесіди за романом О. Уайльда «Портрет Доріана Грея»: 10 клас // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 2002. - №1. - С. 39 -

8. Штанько Л.О. Уайльд «Портрет Доріана Грея»: Матеріали до варіативного вивчення. Естетизм як принцип художньоїтворчості // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2007. - №4. -С. 31-34.

9. Кабкова О. Карнавал у житті й творчості О. Вайльда // Зарубіжна література. - 2004. - №9. - С. 10 -15.

10. Кузьменчук І. Парадокси Оскара Вайльда И Зарубіжна література. - 2004. - №9. - С. 16.

11. Лесин В.М., Пулинець О.С. Словник літературних термінів. -К.: Радянська школа, 1971. -485 с.

12. Літературознавчий словник-довідник. - К.: Академія, 1997. - 752 с.

13.Масімова Л. Життяна слідує мистецтво: Філософсько-естетичні та моральні проблеми роману О. Уайльда «Портрет Доріана Грея» // Зарубіжна література. - 2000. - №19. - С. 3.

14. Ніколенко О. Мистецтво, що змальовує душу: Урок-картинна галерея за романом О. Уайльда «Портрет Доріана Грея». 11 клас // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2000. - №10. -С. 25-29.

15. Ржевська 3. Естет чи мораліст? О. Уайльд «Портрет Доріана Грея», 10 клас // Зарубіжна література. - 2007. - №10 - 11. - С. 7-10.