Користувач:Бреурош Ангеліна

Про себе

Навчаюсь на першому курсі педагогічного університету. Обожнюю дуже тварин, а також маленьких діток. В мене є маленька собачка яку я назвала Цезарь. Дуже полюбляю рожевий колір. Він дуже мене надихає на цікаві речі. Мені хотілось би закінчити університет, дуже вдало.

Мої інтереси

.... Я дуже обожнюю, читати книги. Але не зовсім вони стосуються, навчання. Обожнюю малювати в вільний час. Грати зі своїм собакою, та іншими своїми тваринами. Мені подобається допомагати батькам, в цьому ділі я зближуюсь з батьками ще більше.

Проекти в яких беру участь

Проект з "Основ інформатики та ІКТ" і "Історія держави і права зарубіжних країн"

Мої роботи

Судова система Паризької комуни. Коли на початку 1860-х років проти другої імперії почала боротьбу буржуазія, робітники завоювали собі велику свободу. З'явилися робітничі союзи, які захищали економічні інтереси робітників, прагнули до підвищення заробітної плати, до скорочення робочого дня тощо, для чого влаштовували страйки. Одночасно з цим, у Франції організувалося представництво Першого Інтернаціоналу (Міжнародне товариство робітників, МТР), незалежне від лондонської ради. Засновниками та керівниками французької секції стали люди, що прийняли програму Прудона: вони прагнули до мирної соціальної революції при посередництві взаємного безоплатного кредиту («мютюелізм»). Поряд з французьким відділенням МТР утворилася радикальна революційна фракція «бланкістів» (по імені свого лідера, Луї Бланкі), що проповідувала утопічний комунізм і відрізнялася радикалізмом в методах боротьби.

Коли в 1867 р. МТР провело політичну демонстрацію проти експедиції в Рим (головним чином, з метою відхилити звинувачення в союзі з бонапартизмом), її бюро було закрито (1868). Внаслідок цього, помірні і мирно налаштовані «мютюалісти» (Толен, Фрібур) стали втрачати провідне значення, і робоча маса підпала під вплив крайніх (Варлен, Шалене, ПЕНД). В кінці 1860-х рр. великого поширення, особливо в нижчих верствах буржуазії, набув революційний радикалізм, який мріяв про ідеали Робесп'єра; певної програми він не виставляв, і принципи «justice éternelle» і «fraternité éternelle» кожним оратором розумілися по-своєму. В одному тільки сходилися всі опозиційні елементи — в ненависті до імперії. Коли вона пала, новий «уряд народної оборони» створено було виключно населенням Парижа.

Тоді-то проявилося прагнення до заснування комуни, в якій бачили панацею від усіх бід і лих, що впали на Францію. У одних вимога комуни мала значення простого протесту проти нестерпної централізації управління, яка посилилася при Наполеоні III. Інші висували традиції першої революції, коли паризька комуна керувала переможною боротьбою з коаліцією держав. Прихильники Прудона мріяли про розкладання Франції на ряд автономних громад, з яких кожна самостійно визначала б свій господарський побут і ввела б своїх членів в обітовану країну «мютюалізму». Нарешті, ідея комуни зустріла велике співчуття і у революціонерів-комуністів, голова яких, Бланкі, особисто з'явився тоді в Парижі. Під час франко-прусської війни була утворена паризька національна гвардія: всі громадяни, які виявили на те бажання, були озброєні і несли службу під начальством офіцерів, ними ж вибраних. За короткий час чисельність національної гвардії досягла 300 000 осіб. Національним гвардійцям призначено було платню: служба в національній гвардії забезпечувала тих, які залишилися без роботи внаслідок облоги Парижа. До полегшення економічної кризи в Парижі направлені були й інші урядові заходи. Так, всі речі, закладені в касу позик за суму менше 15 франків, були викуплені за державний рахунок; платежі за квартири і за векселями були припинені на невизначений термін. Тим часом Париж не міг більше триматися. Бісмарк вимагав, щоб усі без винятку війська, що знаходилися в Парижі, були розззброєні. Жюль Фавр оголосив, що він не має можливості роззброїти національну гвардію інакше, як за допомогою вуличного бою. Вирішено було, що більша частина регулярних військ складе зброю. Про національну же гвардію в VII статті договору про перемир'я була прямо сказано, що вона зберігає зброю. Перед вступом німців до Парижа, гвардійці за допомогою населення перемістили артилерійські гармати в спеціальні місця міста, які знаходилися на відстані від маршруту проходу німецьких військ. Один з найбільших «артилерійських парків» був на висотах Монмартра. 8 лютого 1871 відбулися вибори в нове національне зібрання. У Парижі переважною більшістю голосів були обрані представники радикальної демократії — Віктор Гюго, Ледрю-Роллен, Флоке, Локруа та інші, які обіцяли виступити з вимогою децентралізації і свободи громад. З чистих соціалістів, різні фракції яких виставили загальний список кандидатів, у депутати потрапили лише деякі, в тому числі «мютюалісти» Толен і Малон. Провінція послала в національні збори здебільшого осіб, схильних до відновлення монархії в тій чи іншій формі. Главою уряду був обраний Тьєр.