"Моє рідне місто або село" Патова Віра

Зміст

1 Загальна інформація
2 Розташування
3 Заснування міста
4 Історія
5 Промисловість міста
6 Марганець на карті України Google
7 Таблиця "Найважливіші події на території рідного краю"
8 Ресурси:

Загальна інформація

Марганець-це невелике шахтарське місто обласного підпорядкування, розташоване на півдні Дніпропетровської області. Знахідки гірників при видобутку руди (останки морських тварин, черепашки) говорять про те, що мільйони років тому на території міста було море. І поклади марганцевої руди своїм походженням зобов'язані саме морських відкладеннях на основі гранітних пластів. Близько 2,5 тисяч років це був центр великої Скіфії. На лівому березі Дніпра, іменувався в той час Борисфеном, досі збереглися кургани, що служили орієнтирами на місцевості для козаків. Перші поселення Запорізької Січі виникли на острові Томаківка в середині XVI століття, і до 1593 Томаківська Січ вважалася однією з кращих на Дніпрі. У 1593 році, в той час, коли козаки під проводом Криштофа Косинського штурмували Київ, острів був захоплений татарами. У 1647 році острів Томаківка відвідав Богдан Хмельницький з сином і загоном повстанців для визвольної боротьби. Тісно пов'язане з марганецькій землею та ім'я непереможного кошового отамана Івана Сірка, чия могила знаходиться в селі Капулівка недалеко від Марганця. Шахтостобудівництво в місті почалося з незвичайною знахідки жителя села Городище, який при розкопках колодязя знайшов шматок марганцевої руди. Влітку 1883 геолог Валеріан Домгер знаходить найбільше родовище марганцю в світі. Перша шахта відкривається в 1886 році, а до 1910 вона стає найбільшим постачальником марганцевої руди. Статус міста і сучасну назву Марганець отримує в 1938 році, об'єднавши у собі кілька населених пунктів. Під час Великої Вітчизняної війни місто було окуповане фашистськими загарбниками протягом 1942-1944 років. У місті збереглися будівлі, стіни яких пам'ятають ці страшні роки. У 1950-х роках було створено Каховське водосховище, що затопило частково острів Томаківка і прилеглі села, знищивши при цьому багато історичних цінностей. В даний час водосховище є джерелом водопостачання міста. У Марганці знаходиться багато зелених насаджень, в тому числі скверів і парків. На території лісництва розташовано заповідне урочище Білі тополі.

Розташування

Марганець розташований у південній частині Дніпропетровської області в межах Причорноморської низовини. Південна межа міста проходить за 1,5 кілометри від правого берега Каховського водосховища. В межах міста також протікають річки Томаківка і Ревун. У північній частині міста розташоване Миколаївське водосховище. Висота над рівнем моря від 90 до 10 метрів. Через місто проходять дороги Н-23, Т-0435 та залізнична дорога (станція Марганець) на лінії Апостолово - Запоріжжя. Відстань до Дніпропетровська складає 114 кілометрів автошляхами Н08, Т 0809 та Т 0435. Неподалік Марганця розташовані промислові міста Нікополь і Орджонікідзе.

Заснування міста

У лютому 1936 року на марганцевських рудниках було оформлено районний комітет партії, підпорядкований Нікопольському міському комітету. На той час система адміністративно-територіального устрою в СРСР базувалась на структурі осередків КПРС, тому виділення для рудників окремого райкому було першим кроком для утворення нової адміністративно-територіальної одиниці. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 22 жовтня 1938 року населені пункти довкола рудників об’єднані у нове місто Марганець. У 1941 році місто мало три лікарні, дитячу поліклініку, протитуберкульозний пункт, санепідемстанцію, пологовий будинок. Крім того, на підприємствах діяло 5 фельдшерських та 2 лікарняних (на руднику ім. Ворошилова та в с. Мар'ївка) пункти охорони здоров'я. Працювало дві середні школи, школа ФЗН. При рудниках відкривалися клуби, виходило дві багатотиражні газети. 17 серпня 1941 року місто було окуповане німецько-фашистськими військами, звільнене 6 лютого 1944 року. За цей час місту та промисловим об'єктам завдано сильних руйнувань. З початком Великої Вітчизняної війни частина населення Марганця (близько 500 родин) була евакуйована на схід СРСР. Ведеться партизанська війна. У центрі міста збереглися будівлі, які пам'ятають ці страшні роки. Поруч з "Вічним вогнем", в будівлі колишньої дитячої поліклініки розташовувалося Гестапо, де були закатовані і вбиті сотні людей, тіла яких скидали поруч з будинком в яму (зараз на цьому місці братська могила у вигляді меморіалу з "вічним вогнем"), а через дорогу в будівлі музичної школи було казино, де фашисти відпочивали і розважалися. У післявоєнні роки Марганець продовжує розвиватись як промислове місто. Було споруджено нові шахти, виникли нові кар'єри так як, Мар'їнський, Басанський, Грушівський. В середині 1960-х років населення міста складало 44,5 тисячі жителів.

Історія

Мільйони років тому на місці сучасного Марганця було море, підтвердженням цього є знахідки гірників. При розкритті пластів землі під час видобутку руди були знайдені кістки китів, інших морських тварин, всілякі морські черепашки, які вже не водяться в сучасних морях. Саме відкладення морського дна на основі гранітних пластів і спровокували утворення марганцевої руди.

Територія міста у стародавні часи

На території сучасного міста археологами розкопами великий скіфський курган (4—3 століття до н.е.), у якому виявлено поховання вождя із золотими прикрасами, зброєю тощо, а також кілька курганів зрубної культури бронзової доби та пізніх кочовиків (14—15 століття).

Період існування запорозького козацтва

У південній частині міста, в районі Острів, поміж річкою Томаківка і Каховським морем є пагорб, який є місцем розташування першої Запорізької Січі. Цей острів називається Томаківка. Томаківська Січ проіснувала з 1530-их років до 1593 року, якого вона переїхала на острів Базавлук, поблизу сучасного села Капулівка, на захід від м. Нікополя і південь від м. Оржонікідзе. Вона отримала назву Базавлуцька Січ. На острові Томаківка 12 або 15 грудня 1647 побував Богдан Хмельницький з сином Тимофієм і загоном однодумців, де зібрав і сконцентрував повстанські сили для визвольної боротьби українського народу 1648-1654 рр. Звідси він в січні 1648 року напав на Микитинську Січ, де розгромив польський гарнізон і взяв владу в свої руки. Отаман Іван Сірко теж пов'язаний з марганецькою землею. Прославився кошовий отаман тим, що не програв жодної битви. Він зображений на картині Іллі Рєпіна «Лист запорожців турецькому султану». Похований Іван Сірко в селі Капулівка, недалеко від Марганця. Селище Городище мало центр у південній своїй частини, що межує через протоку з Томаківським островом і колишньою Січчю. Саме тут через протоку, на півночі Томаківського острову була Томаківська січ, а через протоку, де зараз південь Городища, цивільне містечко. Після зруйнування Січі за наказом російської імператриці Катериною ІІ-ою, більшість козаків пішла на Кубань і за Дунай, частина залишилось у цій місцевості. До відкриття покладів марганцевої руди тільки західна частина міста була забудована. Це козацьке село Городище, а зараз район міста і кінець головного автобусного маршруту № 1 від марганецьких вокзалів.

Заснування поселень при рудниках

Кінець ХІХ ст. характеризувався бурхливим розвитком чорної металургії на Півдні України. З 1886 року провадилась розробка родовищ марганцевих руд Нікопольського басейну. Першим рудником був Городищенський рудник. На початку ХХ століття через басейн прокладено залізницю, що з'єднувала Кривий Ріг з Донбасом і Олександрівськомом. Це значно пришвидшило розвиток промисловості у східній частині басейну. На території Городищенського рудника 1904 року було збудовано залізничну станцію Марганець. Також навколо рудників виникали робітничі селища. Під час воєнних дій на цій території в ході Першої світової війни і громадянської війни 1917—1921 років шахти рудників не працювали. Після встановлення радянської влади 1921 року роботу рудників було відновлено. Вони підпорядковувались Нікопольській Раді народного господарства. Згодом Городищенський рудник був перейменований на ім. Комінтерну. З початком індустріалізації 1930-х років в СРСР у марганцевому басейні було відкрито нові шахти, збудовано додаткові збагачувальні фабрики. В середині 30-х років у басейні працювали 20 шахт і 4 збагачувальних фабрики. Виникло ще два робітничих селища — на рудниках ім. Ворошилова та ім. Максимова. Марганецьке рудоуправління було поділене на два — Комінтернівське і Максимівське рудоуправління. Посприяла розвитку видобування руди електрифікація шахт після спорудження Дніпрогесу. Кількість населення селищ зростала і станом на 1938 рік становила 20,8 тисяч. На їх території діяла семирічна школа, будинок культури ім. Артема, лікарня, поліклініка.

Промисловість міста

Головне виробництво, яке дало основу для існування міста — видобуток і збагачення марганцю. У мальовничій проймі Дніпра на правому його березі розташувався Нікопольський марганцевий басейн — найвідоміше у світі родовище марганцевої руди, відкрите у 1883 році видатним геологом В.Домгером. Для підготовки кадрів для гірничої промисловості в місті існує Гірничий технікум (колись — Інститут, який готував інженерів). На шахтах і 2 величезних кар'єрах (Басанівський і Грушівський) видобувається марганцева руда. Належать вони фінансовій групі Приват (м. Дніпропетровськ). Однією з провідних галузей промисловості міста є металургійний комплекс, до складу якого входять два основних підприємства — ПАТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» та ВАТ «Марганецький рудоремонтний завод». Містоутворюючим підприємством є ПАТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», яке добуває марганцеву руду та виробляє марганцевий концентрат, що використовується у металургійній промисловості. ПАТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» є одним із провідних у світі підприємств з видобутку й переробки марганцевої руди. Він займає східну частину Нікопольського марганцевого басейну.