Стаття до проекту моє рідне місто або село. Рудєва Максима
Криви́й Ріг — місто в Дніпропетровській області; найбільше містоУкраїни, яке не є обласним центром. Населення близько 651 тис. мешканців. Великий індустріальний та культурний центр України; центр Криворізької агломерації. У червні 2011 року Кривий Ріг посів 18-у позицію у списку 55-й найкращих для життя міст України за версією тижневика «Фокус», а в липні 2010 — 28-у. Відстань до облцентру становить 146 км. Кривий Ріг — найдовше місто в Україні, проте за деякими даними його світовий рейтинг сягає третьої позначки, одразу за Пекіном та Сочі, які відповідно займають перше та друге місця. За офіційними даними Криворізької міської ради довжина міста становить 126 км.
1) Є 3 версії походження міста:
Перша версія: Давно це було, коли гриміла по Україні слава про Січ Запорозьку... На схилі літ хоробрий козак Ріг побудував для себе оселю якраз на тому місці, де Інгулець та Саксагань зливаються. Став потихеньку господарювати. І хто не їхав мимо, завертав до старого Рога. А оскільки в боях позбувся козак правого ока, прозвали його в народі Кривим. Бувало, повертались чумаки з Криму:"А чи не заїхати нам до Кривого Рога, чи далі поїхати?" Поважали чумаки Рога за гостинність, чуйність, відвертість, а ще за цікаві розповіді. Йшли роки, навколо хати козака почали з'являтися інші оселі. Згодом тут виросло село. Вже і козака Рога не стало, а назва так і лишилася - Кривий Ріг У «Червоному гірнику» за 25.11.1989 р. опубліковано переказ «О Роговых», в якому наводиться інша версія: під час Полтавської битви (1709 р.) молодий майстер по залізу з Уралу Іван Рогов був поранений у ногу, після чого усе життя шкутильгав (став кривим). Оселившись на Криворіжжі, він почав працювати з залізом – плавити руду і виготовляти інструмент з заліза. Чумаки, з якими він торгував, і назвали його Кривим Рогом. Друга версія: За царювання Петра І на уральських заводах працювали майстри по залізу Рогови. Молодший з них - Іван - через щось потрапив у немилість до заводовласника. Забрали його у солдати. На той час була війна з Швецією. Сміливо бився з чужинцями уралець, але в одній із сутичок наздогнала його ворожа куля. Тяжко пораненого солдата підібрали місцеві хуторяни. Іван одужав, зміцнів, тільки перебита нога погано зрослася - так він і залишився кривим. Від своїх рятівників багато наслухався колишній солдат про запорозьких козаків. Захотілося і йому подивитись на вільну козаччину. Вирушив він у дорогу, але ненадовго вистачило сил. А тут ще й осінні дощі почалися. Вирішив Іван зазимувати в одній з балок, де текла річка. Збудував домівку і став жити, полюючи дичину та збираючи різні ягоди. Одного разу натрапив Іван Рогов на залізну руду, що виходила на поверхню з надрічкових скель, і згадав про уральські заводи, про свою родину і своє ремесло. Невідомо, скільки минуло часу і як це йому вдалося, але закурів біля оселі чорнуватий димок - це залізних справ майстер почав плавити залізну руду... Недалеко проходив чумацький шлях. Осі на чумацьких возах були дерев'яні, і Іван Рогов почав кувати та пропонувати чумакам залізні. Незабаром слава про ці осі рознеслася далеко, і якщо чумаки питали один одного, де той ставив залізні осі на віз, то чулося у відповідь: "Та в Кривого Рога". Згодом біля хатинки майстра почали селитися запорожці. Поселення стало селом. Ну, а назва так і лишилася - Кривий Ріг
Третя версія: Було це ще за чумацьких часів. Возили чумаки сіль з Криму. Їх шлях пролягав повз маленьке мальовниче село, що стояло у балочці при злитті двох річок. Ніхто і назви його не знав. Село та село. Рідко коли завертали сюди. Та знайшовся один метикуватий господар і поставив при дорозі на в'їзді до села корчму... Якось заїхала до нього велика чумацька валка підкріпитись, відпочити, віз відремонтувати. Зайшли до корчми. Господар зустрів їх гостинно. Звичайно, і без горілки не обійшлося. Але оскільки господар склянками ще не розжився, то частував чумаків з великого кривого баранячого рога. Обходив з рогом усіх, а сам на одну ногу припадав. Кривий, значить, був. Так сподобалось у нього чумакам, що кожного разу, проїжджаючи мимо, старший питав: "А що, брати, заглянемо до Кривого?" А хтось з чумаків додавав: "Та й вип'ємо з рога". З того часу й повелося, що хто б не проїжджав повз село, той і казав: "Не завадило б заїхати до Кривого Рога". Так і залишилася за селом назва - Кривий Ріг
2) З Кривого Рогу вийшло багато відомих людей котрі проживають в місті і не проживають, такі як: Синиця Григорій Іванович — заслужений художник України. Денис Ципленков —Чемпіон світу по армреслінгу. Ольга Горбачова — телеведуча, співачка. Володимир Зеленський — телеведучий, капітан команди КВК «95 квартал». Сестри Бондаренко — українські тенісистки. Володимир Маслаченко — футбольний воротар, спортивний телекоментатор. 3), 4) Багато було змінено в часи міжвоєнного періоду
Після закінчення воєнних подій та з входженням Криворіжжя до складу УРСР почалося відновлення роботи рудників та промислових підприємств міста. В кінці 20-х років серед керівників та геологів Південнорудного тресту набула поширення, т. зв. «теорія затухання Криворізького залізорудного басейну».[15] Вона полягала в тому, що регіон вичерпав всі свої можливості і немає потреби вкладати кошти для його подальшого розвитку. Захоплення теорією «затухання» на деякий час припинило геолого-розвідувальні роботи по вивченню Криворіжжя, призвело до значного зменшення фінансування на його розвиток. Постанова ЦК ВКП(б) від 15 квітня 1930 року засудила теорію «затухання», оскільки результати обстеження надр Криворіжжя показали, що обсяг запасів залізної руди становить 700–800 мільйонів тон. До прихильників теорії затухання радянською владою застосовано репресії. В той же час цієї постановою вжито ряд заходів для сприяння розвитку Криворіжжя як індустріального центру. Одним із заходів було рішення про початок будівництва за межами тогочасного міста, в степу біля станції Червоне Криворізького металургійного заводу, майбутньої Криворіжсталі. На будівництві заводу працювало 17 тисяч робітників. В серпні 1934 року введено в експлуатацію першу доменну піч заводу, яку назвали «Комсомолка». Згодом на заводі було споруджено ще дві домни, введено в діюбесемерівський конвертор, блумінг. 1936 року закінчено будівництво Криворізького коксохімічного заводу. З розвитком промисловості почала зростати чисельність населення міста. За переписом 1939 року у Кривому Розі проживав 197 621 мешканець. З 1934 року в місті функціонує трамвайна лінія. 1936 року утворено три внітрішньоміські райони — Центрально-Міський, Дзержинський і Жовтневий. Сільські ради, які підпорядковувались Криворізькій міськраді виділені в окремий сільський район. Відкрилися перші вищі навчальні заклади: 1929 року — Криворізький гірничо-рудний інститут, а 1930 — педагогічний інститут. У 1939 р. чисельність його населення досягла 197 621 осіб, а в 1941 р. — 212878 осіб. У 1940 р. в місті нараховувалося 43,4 тис. робітників-металургів, коксохіміків, робітників машинобудівної і місцевої промисловості, 10 тис. залізничників. У місті було 947 крамниць, 48 їдалень, 23 лікарні, 56 шкіл і 15 ремісничих училищ та шкіл ФЗН, діяли драмтеатр, кінотеатр, 2 палаци культури и 17 клубів. У 1939 р. було створено залізорудні трести «Дзержинськруда», «Жовтеньруда», «Ленінруда», геологорозвідувань¬ний трест «Кривбасгеологія», розпочав роботу бесемерівський цех, який за своїми масштабами та технічним обладнанням став найбільшим у Європі. У 1940 р. у місті діяло 160 промислових підприємств.
В Кривому Розі люто розвивалися події Другої світової війни, які завдали великої шкоди краю.
За часів Другої світової війни місто було окуповане німецькими військами (з 14 серпня 1941 р. по 22 лютого 1944 р.). Перед окупацією майже все промислове обладнання з заводів та шахт міста було евакуйовано до м. Нижній Тагіл. Ще в липні 1941 року демонтували прокатне обладнання на«Криворіжсталі». Вночі 8 серпня 1941 року нарком чорної металургії І. Ф. Тевосян наказав зупинити завод. 13 серпня надійшов наказ: усі промислові об'єкти та обладнання що не встигли евакуювати — підірвати. Було виведено з ладу три домни «Криворіжсталі», заміновано та підірвано більшість шахт Кривбасу. 14 вересня 1941 року до міста увійшли війська Вермахту. Німці одразу розпочали розбудовувати органи місцевої влади — управу, жандармерію, поліцію.
5) Моє рідне місто не дуже багате на визначні місця та історичні пам'ятки.
Одною з пам'яток є Маєток О. М. Поля у Дубовій Балці в Кривому Розі (вулиця Дишинського, поблизу шахти «Більшовик»). Сьогодні належить різним фірмам, лише декілька кімнат відведені під музей.
Також у нас дуже гарний театр імені Т. Г. Шевченка. Давні театральні традиції вже існували в Кривому Розі від початку XX сторіччя. У 1909 році на Криворіжжі працював театр «Колізей»[1]. 28 серпня 1930 року був створений Державний міжнародний театр соціалістичного сектору, що обслуговував Кременчуцький та Криворізький округи з постійним перебуванням у місті Кременчук. У зв'язку з адмін реформою відбулася реорганізація театру. На початку 1931 року театр переведений в Кривий Ріг, де він отримує назву — «Кривбас». Урочисте відкриття театру відбулося 5 листопада 1931 року прем'єрою спектаклю «Справа честі» за п'єсою І.Микитенка. У 1949 році Криворізький театр отримав ім'я Тараса Григоровича Шевченка.
За 70 років творчої праці театр зіграв більш ніж 20 тис. спектаклів, на гастролях було дано більше 700 спектаклів, з них 150 для дітей. 6) До пам'ятків природи мого рідного краю належить Криворізький ботанічний сад .
Криворі́зький ботані́чний сад — ботанічний сад в Україні, в межах Тернівського району міста Кривого Рогу Дніпропетровської області. Сад є державною, бюджетною, неприбутковою науковою установою, яка створена для організації творчої роботи колективу вчених і вирішення актуальних проблем розвитку фундаментальних та прикладних досліджень в галузі біологічної науки.
Площа 52,4 га. Перебуває у віданні Національної Академії наук України. Ботанічний сад є об'єктом природно-заповідного фонду України загальнодержавного значення. З 2004 року, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів, колекція деревних і чагарникових рослин (дендрарій) визнана національним надбанням України.
Також до пам'яток належать скелі МОДРу. Площа — 62 га. Являє собою групу скель на схилі долини р. Інгульця, які є фрагментом розрізу Криворізько-Кременчуцької провінції Українського кристалічного щита. До території пам'ятки відносяться природні відслонення правого і лівого берегів річки Інгулець разом зі штучними оголеннями порід у затоплених дореволюційних залізорудних кар'єрах і в прорізі шосейної дороги (відвул. Леніна до вул. Мопрівської), що з'єднує старий центр міста із селищем колишнього рудника імені МОДРу.
Ресурси:
- Посилання на презентацію у Хмарка-КДПУ;
- Посилання на власний фотоальбом у Хмарка-КДПУ;
- Посилання на власний блог у Blogger;
- Посилання на добірку відеоматеріалів;
- Посилання на опитування або анкету у Google Форми;
- Посилання на спільний груповий постер.
Сторінка проекту Моє рідне місто або село
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
