Стаття до проекту "Моє рідне місто або село" Інесса Семезенко
В самісінькому центрі України,на березі Інгулу, знаходиться мальовниче і ще зовсім мало відоме українське місто – Кіровоград. Колись на його місці стояла шестикутна фортеця імені Святої Єлизавети, названа на честь Російської імператриці. Особливістю фортеці була дивовижно правильна і симетрична форма. Кажуть, місто перейняло у неї цю рису.
Особливості місця
Коли у 1754 році було засновано місцеву фортецю, навколишні землі належали Війську Запорозькому. Укріплення були збудовані як штаб для імперського військового командування на півдні, а також, мабуть, щоб нагадати козакам про їх лояльність до корони.
Всього за два десятиліття козачий союз з рекрутами імперії успішно вибив Османську імперію з Північного Причорномор’я і укріплення святої Єлизавети втратили військову функцію. Командування, війська і гармати поступово перевели до Херсона і інших міст, а самі укріплення все більше стали нагадувати мирне містечко. Так воно й сталося у 1784 році, коли імператорським указом було засновано місто Єлисаветград.
Містечко помалу заселялось і будувалось, але найцікавіше почалося, коли, після поразки в Кримській війні, в імперії почались реформи Олександра ІІ. У світі бушувала Промислова Революція, до ладу став паровий двигун, по коліях почовгали поїзди, а новозбудовані заводи скликали своїх робітників до верстатів. Разом з залізницею Харків - Одеса зміни прийшли і в Єлисаветград.
У місті будувались ремонтні депо, заводи і різноманітні майстерні. Найбільшим став завод по виробництву сільськогосподарської техніки заснований братами Робертом та Томасом Ельворті. Місто отримало доступ до всіх благ індустріальної цивілізації: телеграф, а згодом і телефон, електричний трамвай, централізований водогін.
Найбільше культурних і господарських нововведень у місто завдячує міському голові Олександру Пашутіну. Місто забудовувалось за новітніми європейськими традиціями, тут активно впроваджувався архітектурний стиль модерн, квартальна забудова. Вулиці міста завжди чисті, будинки прикрашені, пофарбовані усіма можливими кольорами.
Найкрасивішими куточками міста була центральна площа (сьогодні імені Кірова) і вулиця Дворцова. Вони складають ядро історичної частини міста забудованої у другій половині XIX століття. Недалеко звідти, розташований дендропарк, улюблене місце відпочинку жителів. Крім всього іншого там можна знайти величеньке оглядове колесо, з якого добре проглядається ціле місто.
Красиве й тихе місто чарувало своїх гостей, за що й заробило прізвисько «маленький Париж». Хоча, можливо, річ була в тому, що саме тут народився український театр. Корифеї – так називали себе його засновники. Після тривалої боротьби, вони отримали право ставити вистави українською мовою і поклали початок сучасній театральній традиції.
Однак, по той бік сцени, за межами заможних районів знаходився і інший Єлисаветград. Це були робітничі передмістя, околиці заводів, дерев’яні бараки. Життя тут була далеко не таким чистим і приємним як на Дворцовій, але саме звідси походить один з найвідоміших українських літераторів Володимир Винниченко.
