ІСТОРИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПАПЕРОПЛАСТИКИ
Виникнення і розвиток квілінгу
У наші дні квіллінг широко відомий і популярний як хобі в країнах Західної Європи, особливо в Англії та Німеччині. У Росії мистецтво квіллінгу вважається корейським і відомо як папероскручування. Однак витоки цього мистецтва сходять до монастирів Європи XVI століття, а за деякими відомостями навіть до ранніх цивілізацій Близького Сходу і Стародавнього Єгипту, де воно еволюціонувало з інших видів філіграні.
Найчастіше говорять, що мистецтво квіллінга прийшло до нас із Древньої Кореї. Існує багато версій щодо того, яку країну слід вважати батьківщиною квіллінгу. Крім варіанту з азіатськими країнами, можна почути про те, що це мистецтво з'явилося ще в Давньому Єгипті. Деякі дослідники вважають, що паперова філігрань зародилася в Західній Європі в XIV-XV ст., Інші стверджують, ніби це мистецтво північноамериканських індіанців і йому вже не одна тисяча років. Тому не можна встановити достовірно, до якого часу належить самий ранній твір з крученого паперу. Свою назву квіллінг отримав у Великобританії: вона походить від англійського слова quill («перо»). Для скручування паперу на ранньому етапі становлення квіллінгу в Європі (в Середні століття і пізніше) використовували звичайне канцелярське перо, вірніше, його кінчик. Після переселення до Америки прихильники техніки квіллінг стали використовувати в якості стрижнів голки дикобраза.
У Середні століття папір був дорогим задоволенням, тому в техніці паперової філіграні майстри виконували вишукані шкатулки, медальйони, родові прикраси для інтер'єрів, обкладинки книг і навіть рами для ікон та картин. Та й папір для подібних прикрас застосовували не простий, мініатюрні прикраси виготовляли з позолоченого особливим способом паперу. Він міг бути позолоченим тільки з торців або ж повністю. Іноді використовували обрізи книжкового паперу (його торці якраз і були позолочені), а інколи папір робили спеціально. Через невисоку міцності матеріалу ці вироби в більшості своїй не збереглися до наших днів, але достеменно відомо, що квіллінг вважався справою благородною і доступною далеко не всім верствам населення. Замовниками подібних прикрас були, як правило, знатні люди та багаті храми. Церкви бідніші використовували прикраси з квіллінгу замість золотих мініатюр: імітація була майже повна, а коштів на паперову філігрань йшло менше, ніж на золоту. Майстринями по квіллінгу ставали черниці в католицьких монастирях [10, 96]. У деяких історичних джерелах можна знайти згадки про те, що цим мистецтвом займалися і ченці. Неспішна обстановка середньовічних духовних обителей як не можна краще сприяла зосередженої тонкій роботі з папером. З часом це ремесло ставало все більш шанованим і квіллінгу стали навчати дівчат з благородних родин. В Англії, паперова філігрань припала до вподоби королеві Єлизаветі, ще в той час, коли вона була принцесою. Багато її творів досі зберігаються в музеях Великобританії. Деякі інші королівські персони Англії також мали схильність до цього художнього заняття. Для дівчат із знатних сімей організували спеціальні курси і школи з квіллінгу. Опису виробів і поради щодо виконання виробів у техніці квіллінга публікували в популярних у той час журналах.
Розквіт квіллінгу припадає на епоху Ренесансу (Відродження), коли в суспільстві проявився інтерес до всього прекрасного, гуманістичного і природного. Хоча практично процеси створення і застосування паперових візерунків не змінилися: їх, як і раніше виконували в монастирях черниці, оформляючи ними предмети культового вжитку. Особливо широко в той час квіллінг практикувався в Італії і Франції [31, 20]. Трохи пізніше паперова філігрань стала поширюватися на предмети нецерковного застосування: дамські гаманці і сумочки, барила для вина, рами для картин, прикраси для меблів. Елементи квіллінгу все частіше стали поєднувати з мальовничими вставками, аплікаціями та вишивкою.
Але якщо аж до XVI ст. квіллінг вважався справжнім мистецтвом, то з більш широким його розповсюдженням і зі здешевленням паперу статус цього заняття змінився. У XVII-XVIII ст. квіллінг став не більше ніж розвагою для знатних дам, а до кінця XIX ст. про нього і зовсім майже забули. Можливо, це було пов'язано з соціальними змінами в європейському суспільстві. Відроджуватися мистецтво квіллінгу почало лише в другій половині минулого сторіччя саме в статусі мистецтва, а не розваги. У 1950-х рр. були розроблені основні фігури, якими користуються й сучасні майстри, в 1983 р. у Великобританії був заснований «Квіллінг союз Англії», а з 1992 р. ця організація спільно з подібними в інших країнах стала проводити міжнародні фестивалі з квіллінгу [2, 271]. З того часу відбувається постійне збагачення цього мистецтва, обмін досвідом між майстрами і школами, традиції різних шкіл змішуються один з одним, об'єднуючись в цілий інтернаціональний рух, все більше охоплює світ.
У Південній Кореї квіллінг вважається народним мистецтвом. Там, як і в деяких інших країнах світу, створена Асоціація квіллінгу. У шкільну програму включені заняття з квіллінгу. Цей вид паперопластики в Китаї, Японії та Кореї майже так само популярний, як і орігамі. Квіллінг сьогодні поширений у багатьох куточках Земної кулі. Особливо великий інтерес до нього можна спостерігати у Великобританії, Німеччині та США.
Азіатська школа квіллінгу відрізняється від європейської. Твори європейських майстрів можна впізнати за їх лаконічністю і простотою. Невеликі елементи з крученого паперу складають нескладні композиції, що прикрашають листівки, фоторамки, шкатулки. Квіллінг в Європі частіше застосовують саме для прикраси побутових предметів. У Кореї та інших азіатських країнах квіллінгісти створюють з сотень дрібних спіральок складні композиції, причому вони нерідко не мають утилітарного призначення, а існують самі по собі: в якості плоских або об'ємних картин, іграшок, ліхтариків та інших прикрас. Європейський життєвий уклад асоціюється з постійним поспіхом, зайнятістю, тому і твори мистецтва тут, як правило, лаконічні і прості. У Росії, як і в багатьох куточках світу, квіллінг став популярний не так давно. Однак сьогодні послідовників цієї техніки вже досить багато.
Для квіллінгу використовується папір особливої щільності, пофарбований так, щоб обидві сторони і зріз виглядали однаково. Набори готових нарізаних смужок паперу можна купити в магазині канцелярських товарів. Якщо ж такої можливості немає, то можна нарізати смужки самостійно: ширина смужок для квілінгу звичайно становить 3 - 9 міліметрів, довжина 30 або 60 сантиметрів [23, 43]. Часто в процесі роботи смужки для квілінгу розрізають на частини, якщо потрібен короткий відрізок, або склеюють разом, якщо того вимагає розмір деталі. Інколи можна з'єднувати смужки різних кольорів для створення різнокольорових спіралей. Спеціальні смужки для квілінгу можуть бути самих різних кольорів і відтінків: блискучі, перламутрові, поступово змінюватися за кольором по довжині, з подвійним тонуванням. Робота в будь-якій техніці вимагає не тільки розвиненої моторики, хорошого окоміру, творчих ідей, а й спеціальних інструментів. Основний робочий інструмент це паличка з роздвоєним кінцем.
Вважається, що інструмент з роздвоєним кінцем найчастіше використовують європейці для полегшення кропіткої роботи, а більш терплячі корейці використовують машинку з загостреним кінцем. Деякі і самі роблять подібний інструмент, наприклад, зі стрижня для кулькової ручки, на кінці якого зроблений надріз [29, 24]. Знадобиться пінцет, тонкий з високоякісної сталі. Він повинен мати загострені кінці без вигинів, щоб не м'яти і не залишати слідів на папері при роботі. Цей інструмент стане в нагоді для того, щоб витягувати спіраль з лінійки і працювати з елементами в процесі їх склеювання між собою, збирати панно або картини, приклеювати маленькі елементи [30, 48]. Необхідні також спеціальні лінійки з колами різного діаметру. Спеціальна лінійка, застосовується для попереднього укладання ролів, щоб додати їм необхідно діаметру. У деяких випадках, можуть знадобитися ножиці, для роботи в техніці квіллінг вони, як і пінцет, повинні мати загострені кінці [15,20].
Квіллінг це дуже кропітке заняття, воно вимагає акуратності, точності і терпіння, але в той же час заспокоює. У техніці квіллінг роблять листівки, панно, з його допомогою декорують предмети побуту (коробочки, рамочки для фотографій тощо), із смужок паперу також виготовляють ажурну і оригінальну біжутерію. Необхідно відзначити, що останнім часом з'явився новий напрям, квіллінг тривимірний або об'ємний, і хоча основні принципи техніки квіллінгу для нього залишаються тими ж, тривимірний квіллінг має свої особливості. Незважаючи на те, що у квіллінгу використовується досить обмежений набір базових форм. Початкові заготовки по виду ділять на щільні і вільні спіралі, відкриті та закриті спіралі, а також звичайні спіралі і спіралі із зрушеним центром [21, 80].
Проаналізувавши історичні відомості, літературні джерела з історії квіллінгу, його розвитку ми можемо зробити такий висновок, що мистецтво квіллінгу за деякими історичними даними виникло ще у Древньому Єгипті, активно розвивалось у Європі, зокрема у Англії, Лондоні, у XV столітті квіллінг вважався мистецтвом, а у XIX столітті розвагою заможних дам. Більшу частину XX століття воно було забуте, і тільки в кінці минулого століття квіллінг знову став перетворюватися на мистецтво. У Росії, як і в багатьох куточках світу, квіллінг став популярний не так давно. Особливо великий інтерес до нього можна спостерігати у Великобританії, Німеччині та США. Сьогодні послідовників цієї техніки вже досить багато. Вироби з крученого паперу найчастіше не відрізняються довговічністю. Але якщо створити правильні умови для його зберігання і підібрати якісні матеріали, можна продовжити термін служби виробів на кілька десятків років, та використовуючи їх за призначенням. З папером у нас асоціюється уявлення про низьку міцність, але вироби в техніці квіллінг це спростовують. Паперове мереживо, на подив багатьох, виявилося не тільки красивим, але і міцним матеріалом, відкривши нам невідомі до того властивості і можливості такого давно всім знайомого матеріалу, як папір.
