Проект з "ОІТ і зарубіжної літератури": "Творчий шлях Овідія. “Сумні елегії” – відображення жорстокої долі поета." - № 210 ФІМ, Пузирьова, 2014.
Зміст
Творчий шлях Овідія. “Сумні елегії” – відображення жорстокої долі поета.
Ідея проекту
Розповісти про творчий шлях Овідія, познайомитися зі збіркою поета "Сумні елегії", з'ясувати вплив долі поета на її створення.
Автор проекту
Матеріали проекту
Інтернет ресурси проекту
Найголовніші факти життя Овідія
Додаткові матеріали проекту
Життя
Публій Овідій Назон - римський лірик (43 р. до н. є. - 17 р. п. є.) - третій (поряд із старшими Вергілієм і Горацієм) славетний поет часів Августа, народився в м. Сульмоні, при узгір'ях Абруцьких гір, за 140 км від Рима, і походив із стану вершників. Діставши в Римі ґрунтовну риторичну освіту, служив там на адміністративних і судових посадах; але, відчуваючи нестримну прихильність до віршування, покинув службу, щоб віддатися виключно поезії. Він став членом літературного гуртка Валерія Мессали Корвіна, де зблизився з поетами Тібуллом і Проперціем, виступав з декламацією своїх віршів на публічних читаннях, організованих вельможею Асініем Полліоном, і незабаром став улюбленим поетом римської «золотої молоді». До нас не дійшла трагедія Овідія «Медея», його ранній твір, що високо цінувався сучасниками. Перший період його діяльності представлений творами з любовною тематикою. Це: 1) три книги «Любовних елегій» (до Корінни - можливо, коханки); 2) «Наука кохання» - дидактична поема в трьох книгах - в жартівливому тоні писаний збірник порад і правил про те, як домогтися взаємності і як закріпити її; 3) доповнення до попередньої: «Засоби від кохання» - своєрідна «протиотрута» першої книги; 4) «Про жіночі косметики»-уривок з поеми і 5) «Героїди»-вісімнадцять «послань», складених від імені міфологічних героїнь і адресованих їх чоловікам або коханцям, що перебувають у довгій розлуці з ними. (Всі ці твори, незважаючи на цілковиту їх аполітичність, суперечили прагненням імператора Августа відновити розхитані "добрі звичаї" і "староримські чесноти": мужність, побожність, серйозність і скромність. Тим часом Овідій, завдяки своєму третьому шлюбові став членом римського аристократичного суспільства, людиною, близькою до цезарського двора. Після 12 р. до н. є., покинувши любовну поезію, Овідій звертається до тем героїчно-міфологічного характеру, захоплений думкою сприяти своєю творчістю «реставрації стародавньої побожності», про яку лицемірно дбає імператор. Він починає велику поему «Фасти»-історично-поетичний коментар до римського календаря, реформованого Юлієм Цезарем, поетичний довідник з римської релігійної давнини (12 книг-за числом дванадцятьох місяців, збереглися тільки перші шість) - й іншу- «Перетворення» («Метаморфози») - збірник античної міфологічної традиції. У«Фастах» - всю різноманітність філологічних домислів, астрономічних довідок, антикварних розшукувань, описів та оповідань зведено до уславлення цезаря Августа його предків. Проте заплутаний у якусь двірську інтригу, під час цієї роботи Овідій, несподівано для себе, в 7 р. н. є., особистим наказом імператора був висланий з Рима на окраїну Римської держави в місто Томи (в теперішній Добруджі) близько гирел Дунаю, де, незважаючи на всі свої клопотання, залишався до самої смерті. Своє заслання Овідій зносив дуже тяжко. Цілковитий занепад духу він висловив у двох останніх своїх книгах: збірці сумних елегій «Трістії» (5 кн.) і «Посланнях з Понта» (4 кн.). Як поет, Овідій є продовжувачем Тібулла й Проперція в любовних і антикварно-вчених елегіях, почасти учнем грецьких поетів александрійської школи (Каллімаха, Нікандра і ін.). Пройдена ним риторична школа поклала яскравий відбиток на його творчість, надавши йому, з одного боку, велику зовнішню ефектність, з другого ж - багатослівність, .заміну безпосередності вислову вишуканістю й навмисністю. Сучасники високо цінували легкість і плавність його віршів та майстерність оповідання, яка особливо виявляється в «Метаморфозах».
Творчий шлях
Овідій виховувався в атмосфері імперії Октавіана Авґуста, коли по закінченню громадянських воєн надзвичайно зросла заможність італійських землевласників. Поет відобразив у своїй творчості ідеологію вершницького стану, що досяг в той час свого найвищого економічного розвитку. Соціальна та філософська проблематика, характерна для попереднього літературного покоління (Вергілій, Горацій), Овідієві чужа. В його творчості переважають еротичні теми, в яких головним є не гибокі почуття, а дотепна іронічна гра традиційними літературними мотивами, з постійними переспівами як попередників, так і самого себе. Твори Овідія відрізняються віртуозною легкістю і гибкістю стилю, яким він володів досконало.
"Сумні елегії"-відображення жорстокої долі поета
Залишаючи Рим, Овідій вирішив назавжди покінчити з поетичною творчістю, вважаючи її причиною нещастя, що обрушилося на нього. Проте вчасно зрозумів, що його талант стане єдиним джерелом підтримки і натхнення в нових, суворих і незвичних, умовах існування. За період заслання він створив п’ять книг «Скорботних елегій» (близько 50 віршів) і чотири книги «Послань з Понта» (понад 30 віршів), що склали досить точну й переконливу картину умонастрою, страждань і мрій нещасного поета. І книга «Скорботних елегій» розповідає про почуття відчаю, яким Овідій був охоплений перед від’їздом з Рима, особливо засмутило його прощання з дружиною, друзями і слугами, з усією домівкою: Як виринає в душі скорботної ночі картина, — Що в ній останнії я хвилі у Римі пробув, — Як пригадаю цю ніч, коли все я найближче покинув, — Ще і сьогодні з очей котяться сльози рясні… Люба дружина, ридаючи, міцно мене обіймала, Сльози по щоках її, наче та злива, текли… Де тільки глянути, скрізь тут ридання лунали і стогін, В домі моїм раз у раз плач похоронний лунав: Слуги й служниці і хлопці ридають за мною й голосять, В кожнім будинку кутку сльози хтось точить гіркі.
