Жанрова своєрідність “Метаморфоз”. Своєрідність художнього стилю. Новаторство Овідія.

«Метаморфози» Овідія. «Рукописи не горять» — сказав видатний російський письменник, і його слова знаходять собі підтвердження у будь-якій добі історії людства. їх яскравим прикладом є незрівняна поема «Метаморфози» одного з найвідоміших елегіків Давнього Риму, геніального поета Публія Овідія Назона. Його доля склалась таким чином, що, впавши в імператорську немилість, Овідій був засланий Августом до грецької колонії біля гирла Дунаю, тобто в порівнянні з Римом до справжнісінького захолустя. Перед від'їздом вигнанець, будучи у розпачі і гніві, вирішує розстатись із найдорожчим своєму серцю твором — поемою «Метаморфози», яку вважав запорукою свого безсмертя в історії. Митець спалює її, але, як було вище зазначено, рукописи не горять: друзі Овідія зберегли копії. Так, на крилах справжньої дружби (те явище, що притаманне «золотому віку»!) долетіли до наших днів рядки «МеіатогрЬозез». Цей дивовижний епічний твір містить понад двісті сказань, у яких переплелися міфи й реальність, сучасна авторові. В інакомовній формі, за допомогою алюзій та алегорій поет ілюструє мінливість нашого світу, його створення, шлях від хаосу до впорядкованого космосу, показує «серцебиття природи» і все це під його пером має динамічність і рух, є не описом статичних явищ, але процесом, перевтіленням, тобто — метаморфозою. Найвідомішою є та частина поеми, в якій митець класифікує покоління людей. Кожне з них порівнюється з певним металом. Взагалі, цей матеріал є одним із ключових в устрої нашої планети, а обрана четвірка — золото, срібло, мідь, залізо — блискуче показує перехід людства з одного віку до іншого. Овідій «Метаморфози». В «Метаморфозах» автор, широко використовуючи численні сказання й легенди, підкреслює думка про вічність життя і її безперервної мінливості й у той же час висловлює іронічне відношення до міфологічних богів і героїв. Створюючи поетичну картину історії миру, він майстерно використовує Гесиозову систему змін сторіч із метою протиставлення ідеальної моральної чистоти древнього суспільства сучасної одичалости моральних звичаїв. Серед численних поетичних оповідань Овідія особливу увагу залучають легенди про Фаетон; про самозакоханий Нарцис, що перетворився у квітку; про політ Дедала й Икара; новели про Пигмалионе й Галатею; Пираме й Фисбе; ідилія про Филемоне й Бавкиде, сказання про Орфее й Эвридике. Переказуючи без яких-небудь істотних змін зміст древніх міфів, Овідій нерідко надає їм нове філософське звучання, підкреслюючи сміливі дерзання людини, що прагне відстояти своє щастя в нерівній боротьбі з богами або ж навіть уподібнитися ім. Це підкреслено, наприклад в епітафії на могилі Фаетона: Похований тут Фаетон, що батьківську вів колісницю; Хоч і не удержав неї, але загинув у стрімкому дерзанні Кожний міф перетворюється в поета у витончену поетичну новелу, наповнену глибоким змістом і неповторними яскравими характерами, піднесеними, хвилюючими почуттями й життєвим драматизмом. Тут ми бачимо страждання матері, що втратила своїх дітей (Ниоба); любов художника, що дає життя своєму утвору (Пигмалион і Галатея); силу мистецтва, що перемагає смерть (Орфей і Эвридика); трагічну загибель закоханих (Бенкетам і Фисба). Глибоко поетичн і гуманним є оповідання Овідія про Филемоне й Бавкиде, які прожили разом довгі роки, пронеся любов друг до друга через все своє життя, завжди відкриті й добрі у своєму відношенні до рідним і близьким. Один раз боги влаштували їм складне моральне випробування: під видом бідних утомлених мандрівників попросили в них дозволу переночувати – і їх зустріли тепло й привітно. За це боги пообіцяли Филемону й Бавкиде виконати саме таємне їхнє бажання й виконали свою обіцянку, дозволивши їм умерти одночасно, перетворивши Филемона й Бавкиду у два дерева, які ростуть із одного кореня Майстерний виклад Овідієм самих несподіваних перевтілень, тонкий психологічний аналіз характерів героїв, неповторна поетичність мовлення дозволили «Метаморфозам» завоювати більшу любов читачів у всім світі «Метаморфози» Овідія належать до числа найбільших пам’ятників античної літератури, які дуже вплинули на європейську літературу й мистецтво в цілому. Добутку поета зібрані у вісім книг, у яких відбилися основні етапи його життя й творчості. При цьому він ніколи не повторювався, постійно освоюючи всі нові й нові поетичні форми й теми У своїй ранній творчості «співак любові, співак богів», як називав його А. С. Пушкін, відбив різні грані любовного почуття. І кожна його нова книга відрізнялася новим трактуванням цієї теми. Першим збірником Овідія стали «Любовні елегії», де автор виступав в образі зніженого слуги Амуру. Як і було прийнято в жанрі любовної лірики, він присвячує свої вірші коханої, що називає ім’ям Корина. Він не обіцяє улюбленої незліченних багатств, але незмінно вихваляє її у своїх віршах; він заздрить навіть кільцю, що сам подарував їй, тому що воно тепер так близько до його коханої. При цьому вірша Овідія наповнені гумором, іронією. Він зізнається в любові до Корине, але в той же час не ладь захопитися й рабинею, що розчісує її волосся. А про себе він говорить як про «жертву страстей», які шпурляють його, немов челн. Поет жартує над ревнивими чоловіками, які шпигують за своїми дружинами. А істинно доброчесної називає ту жінку, що вірна не зі страху або по примусі, а завдяки внутрішній порядності Зовсім новим, значним етапом творчості Овідія став його добуток «Метаморфози», що оповідає про різні перетворення людей, міфологічних персонажів, звірів у рослини, камені, зірки й інші предмети. Ми бачимо тут опис всієї гами людських почуттів, одухотворені картини природи, насичену духовне життя древнього миру. Будучи справжньою енциклопедією міфів, ця поема по своїй жанровій природі не має аналогів в античній поезії. Автор перетворив відомі сюжети, додав їм неймовірну барвистість, наочність і вірогідність. У книзі укладений глибокий загальнолюдський зміст, відбита вся правда людських відносин. Тут є все: любов і ревнощі, підступництво й великодушність, вірна дружба й подружня прихильність, материнська ніжність і багато чого інше До моменту завершення роботи над «Метаморфозами» відбулася серйозна подія в житті поета – його заслали в посилання. До останнього часу вірогідно не відомі причини, що спонукали Августа прийняти таке рішення, але відомо, що Овідій глибоко переживав свій змушений від’їзд із Рима. Пізніше він описав свої враження в самих темних фарбах. У посиланні їм були написані ще дві знамениті книги: «Скорботні елегії» і «Послання з Понта», які з’явилися дзеркалом особистих переживань і глибоких міркувань поета. У цей час тільки поезія залишалася для нього віддушиною. Тут він глибоко замислюється над темою поета й поезії й доходить висновку, що життя швидкоплинне, люди смертні, але поезія безсмертна. Поет великий своїм творчим дарунком, у ньому він знаходить моральну опору, завдяки йому ім’я автора залишається в століттях.