Історія створення ”Енеїди”. Творче наслідування поем Гомера в “Енеїді”.(Мердак)

Життя і творчість Вергілія

Відомостей про Вергілія небагато, вони дійшли до нас у вигляді розрізнених цитат у пізніших римських авторів, а також у складі семи коротких начерків життєписів знаменитих людей, які належать Светонію (часто ці нариси приписують Елію Донату через те, що текст зберігся в його рукопису). Деякі незалежні біографічні відомості містяться в Життєписі з Бернського рукопису. Ймовірно, всі біографії мають джерелом записки сучасників Вергілія.

Серед імен Вергілія, Публій цілком звичайне для римлянина, інші два, очевидно, мають етруське походження, хоча ім'я Вергілій носили багато хто з латинів. Батько поета був, імовірно, латином, чий рід декількома поколіннями раніше осів у північній Італії, що називалася тоді Цізальпійською Галлією. Про його життя ми майже нічого не знаємо. Повідомляється, що він був гончаром або навіть посильним, що оженився на дочці свого хазяїна, а потім промишляв розведенням бджіл і продажем лісу. Безсумнівно, у нього була невелика садиба. Ім’я матері Вергілія, Магія Полла, також звучить на етруський штиб. У Вергілія були щонайменше два брати, але до його повноліття родичі, певно, вже померли.

Вергілій народився 15 жовтня 70 до н.е. біля Мантуї, в селищі Анди (часто його ототожнюють з суч. П'єтоле). За переказом Светонія, його матері під час вагітності наснилося, начебто вона народила лаврову гілку, що, торкнувшись землі, відразу пустила корені і виросла в зріле дерево з безліччю різних плодів і квітів. Вергілій дістав гарну освіту, до 15-літнього віку в Кремоні, а потім у Медіолані (суч. Мілан). Приблизно у віці 19 років (бл. 51 до н. е.) Вергілій приїхав до Риму навчатися риториці, у ті часи обов’язкової частини вищої освіти, необхідної для політичної кар'єри. Пробувши в Римі близько року, він приєднався до заснованого Філодемом в Неаполі гуртка епікурейців, який очолював Сірон. Вергілій готувався до кар’єри адвоката, але природна сором’язливість визначила його життя як поета.

Светоній пише, що Вергілій був великого зросту, міцної статури, на обличчя смаглявий, скидався на селянина, але не відрізнявся міцним здоров'ям; особливо страждав він животом, горлом, головним болем і часто пускав собі кров. Помірний у їжі й вині, він полюбляв хлопчиків, і особливо любив Цебета та Олександра, якого йому подарував Азіній Полліон і який у другій еклозі "Буколік" названий Алексідом. Ходили чутки, що жінка на ім’я Плотія Гієрія пропонувала Вергілієві співжиття з нею, але той рішуче відмовився. В іншому він був все життя настільки чистий і у висловлюваннях, і у думках, що в Неаполі його звичайно називали Парфеній (гр. "дівчина", з натяком на цнотливість); а коли він, приїжджаючи зрідка до Риму, показувався там на вулиці і люди починали ходити за ним по п'ятах і показувати на нього, він укривався від них у найближчому будинку.

У політичному житті Вергілій не брав участі, але завдяки щедротам друзів, його статок досяг десяти млн. сестерціїв, він мав будинок на Есквіліні, поруч з оселею Мецената. Близько 41 до н. е., після вбивства Цезаря, маєток було віднято в нього для роздачі ветеранам нового владики Рима, Октавіана Авґуста. Поет поспішив до Риму і за допомогою своїх друзів домігся повернення власності.

У Неаполі або поблизу нього Вергілій прожив майже все своє життя. Він лише зрідка відвідував Рим, бував на Сицилії й у Таренті, один раз відвідав Грецію.

На п’ятдесят другому році життя (19 до н.е.) Вергілій пустився у велику подорож Грецією, щоб наступні три роки займатися відшліфовкою своєї поеми "Енеїда". Прибувши до Афін, Вергілій зустрівся тут з Октавіаном Авґустом, після чого вирішив відмовитися від поїздки і повернутися з ним до Італії. При огляді Мегар він серйозно занедужав, на кораблі хвороба ще підсилилася, і незабаром після прибуття в Брундизій Вергілій помер 20 вересня 19 року до н.е. Прах його перенесли до Неаполя і поховали біля другого каменя на Путеоланському шляху; для своєї гробниці він склав наступний двовірш:

Перші поетичні спроби Вергілія відносяться до шкільних років і написані у дусі пануючого тоді "неотеричного" напряку, головним представником якого був Катулл; для цього напряму була характерна байдужність до політичних і соціальних проблем, що розвинуласа в розорених громадянськими війнами групах середніх римських станів, і індивідуалістичне ставлення до життя. "Неотерична" поезія, розрахована на невелике і замкнуте коло освічених читачів, культивувала винятково малі жанри, головним чином епіграми і невеликі поеми за зразком елліністичних "епіллій". Розроблялися переважно міфологічні теми з наголосом на патетичні положення і на зображення щиросердних переживань героїв. Невеликі розміри поем компенсувалися ретельною обробкою вірша, наближенням його до суворих норм елліністичної метрики і щедро розсипаними блискітками "ученості"; оригінальність творчості цінувалася нижче, ніж стилізація і переробка уже наявного в літературі матеріалу. Ці настрої обумовили вибір у філософські вчителі епікурейця Сірона, представника вчення, що закликало до повного суспільного індиферентизму. У літературних колах, з якими Вергілій зав’язав міцні зв'язки, він вправлявся у складенні жартівливих епіграм у стилі Катулла.

Історія створення ”Енеїди”

Енеї́да (лат. Aenēis, походить від род. відмінка лат. Aenēidos) — епічний твір латинською мовою, автором якого є Вергілій. Написана між 29 та 19 р. до н. е., і присвячена історії Енея, легендарного троянського героя, який переселився в Італію з решткою свого народу, об'єднався з латинами й заснував місто Альба Лонга. Спочатку Вергілій планував написати воєнно-героїчну поему про подвиги Августа. Але згодом він залишив цей свій задум і взявся за епопею, яка, зв'язуючи міфічні розповіді з новим політичним ладом — принципатом, прославила б увесь римський народ, його легендарних предків і історію та водночас підносила б і заслуги імператора та всього роду Юліїв. Ідеальним для такої мети здавалась історія мандрів і воєн троянського героя Енея, що начебто заснував на латинській землі царство, яке стало основою Римської держави. Так була взята легенда про родовід римлян від поєднання італійців з нащадками троянців. Робота над "Енеї́дою" зайняла ціле десятиріччя (29 - 19рр. до н.е.), аж до смерті поета. Працював Вергілій дуже ретельно, спочатку склав план, потім написав епопею прозою, і аж потім, став надавати віршованої форми найкращим її епізодам. Можливо, саме через цю ретельність завершити "Енеї́ду" він так і не встиг. Незадовго до своєї смерті Вергілій наказав спалити своє творіння, але Август не міг цього дозволити, адже саме Октавіан запросив у мецената написання цієї поеми. Після смерті Вергілія "Енеї́ду" нашвидкуруч дописала інші поети та письменники. "Енеї́да" дозволили Вергілію дорівнятися до Гомера, і самому стати Гомером Риму. Хоча були і ті, що звинувачували його у запозичені в Гомера не лише задуму і форми, а й цілих рядків "Іліади" й "Одіссеї"(і ці рядки називалися). На такі звинувачення Вергілій відповів мудро, запропонувавши критикам самим що-небудь запозичити у Гомера: мовляв, це не легше, ніж підняти палицю Геркулеса або відібрати блискавку у Юпітера. Ця легенда не була плодом римської народної творчості, а являла собою книжний витвір, до того ж іноземного походження. Грецькі письменники — поет Стесіхор та історики Гелланік, Тімей і Діонісій Галікарнаський — пов'язали особу Енея з Італією і зробили його засновником Рима. Цей переказ ще до Вергілія знайшов у Римі визнання. Про втечу Енея з Трої, його мандри і прибуття в Італію згадували стародавні римські епіки Гней Невій і Квінт Енній.

Вергілій продовжує традицію Гомера, оскільки "Енеїда" підкреслено зорієнтована на "Одіссею" й "Іліаду". Відповідності між цими трьома поемами пронизують усі рівні тексту. Як Гомер докладно описує мандри Одіссея від Трої до Ітаки, так і Вергілій дає опис шляху Енея від того ж Іліону (Трої) до Італії. Як Одіссей на бенкеті у базилевса феаків Алкіноя докладно розповідає про свої пригоди, так само Еней на бенкеті у Дідони описує загибель Трої й тривалі мандри. Як Одіссея не хоче відпускати закохана в нього німфа Каліпсо, так і Енея затримує закохана в нього Дідона. І Одіссей, і Еней відвідують царство мертвих і повертаються звідти живими. Навіть бурі й шквали на морі під час їхнього плавання - схожі. Чимало відповідностей можна також знайти, зіставляючи "Енеїду" з "Іліадою". І там, і там війна починається через жінок - відповідно Єлену й Лавінію. Еней у поемі Вергілія виконує ту ж функцію, що Ахілл в "Іліаді": вони найсильніші й найхоробріші з-поміж героїв, і навіть залишення ними поля бою (хоч і з різних причин) викликають схожу наслідки: війська ахейців і троянців опиняються в критичному стані. Знаменитий "каталог кораблів" у "Іліаді" перегукується з переліком племен, які виступили проти Енея. Як нічну вилазку робили хоробрі Одіссей і Діомед, так саме вночі прокралися до табору ворогів друзі-троянці Нис і Евріал. Як Гефест, на прохання Фетіди, зробив Ахіллові щита, так щита Енеєві зробив Вулкан на прохання Венери. В обох поемах війни, сутички призводять до двобоїв ватажків, і в обох випадках перемагають головні герої поеми, спочатку вагаючись: вбивати чи помилувати ворога (Гектора й Турна), але в обох поемах головні герої пригадують, що їхні супротивники вбили їхніх найкращих друзів ( Патрокла й Палланта) і помстилися за загиблих, таки вбиваючи того ж Гектора та Турна. У творах Гомера й Вергілія великою є роль "божественної волі", втручання небожителів у справи смертних. Як в "Одіссеї" Посейдон, так в "Енеїді" Юнона є запеклими ворогами відповідно Одіссея та Енея, а їхнє втручання в розвиток дії надає оповіді гостросюжетного забарвлення. Список відповідностей можна продовжити. У чому ж полягало новаторство Вергілія, оригінальність його поеми? Передовсім між "Іліадою" та "Енеїдою" існує суттєва різниця: друга явно політизована, в ній звеличується колишня римська доблесть, скромність, честь, давньоримський спосіб життя - основа могутності майбутньої світової держави. Те саме, що Октавіан здійснював політично, Вергілій робив за допомогою поезії, - обидва вони намагалися відродити старі, іноді забуті традиції, які свого часу допомогли Римській державі вивищитися.

Творче наслідування поем Гомера в “Енеїді”

Світову славу надав Вергілію його третій великий твір - героїчна поема "Енеїда". У цій поемі зустрічаємо вже знайомі з поеми Гомера "Іліада" імена героїв. Так головний герой поеми Вергілія Еней був сином Анхіза й Венери, Анхіз же дводився двоюрідним братом троянському царю Пріаму. Таким чином, Вергілій ніби розповідає про ті події, що залишилися за межами "Іліади". В "Іліаді" Енея показано багато разів як одного з найвидатніших троянських вождів, першого після Гектора. Уже там він користується прихильністю богів, а потім говориться про подальше царювання його та нащадків над троянцями. В "Енеїді" Вергілій змальовує прибуття Енея та його товаришів після падіння Трої до Італії для заснування римської держави. Сюжет "Енеїди" складається з двох частин: перші шість пісень присвячені мандрам Енея від Трої до Італії, а інші шість - війнам Енея в Італії. Вергілій багато в чому наслідував Гомера, так що першу половину "Енеїди" можна назвати наслідуванням "Одіссеї", а другу - "Іліади". Цікаво, що й у відношенні стилю Вергілій багато в чому наслідує попередніх античних авторів, зокрема Гомера. Його поезія відзначається стилем монументальності, поєднаним із деталізацією. Цю деталізацію бачимо і в поемах Гомера. Тут можна теж провести деякі паралелі. Так у Гомера читаємо тільки згадку про молот і ковадло, міхи й одяг, сильні руки Гефеста. У Вергілія зображено страшну підземну фабрику. У той час як на щиті Ахілла в Гомера картини астрономічного й побутового характеру, на щиті в Енея у Вергілія зображена вся велична картина історії Риму, зображені найвеличніші діячі та світова могутність держави. Таким чином, поезія Вергілія носить більш монументальний характер, хоча вплив Гомера видно і в сюжеті, і в формі зображення сюжетної дії. Ріднить Вергілія з Гомером і схожий погляд на взаємини між людьми й богами. Щоправда, герої Вергілія набагато більше залежать від богів. Так Еней і проти своєї волі змушений підкорятися фатуму.

Прочитавши "Енеїду", читач розуміє, що Вергілій і справді творчо наслідує Гомерові поеми, але це робить його твір ще більш цікавим і захоплюючим.