Обговорення користувача:Топольник Альона
Го́ти (гот. — Гутанс, лат. Gothi, Got(h)ones, дав.-гр. Γότθοι) — група східногерманських народів, які протягом II–VIII ст. відігравали значну роль в історії ранньосередньовічної Європи. Це були германські племена, ймовірно, південно-скандинавського походження (деякі з вчених-археологів не підтримують цього твердження), які розмовляли східногерманською готською мовою (для якої готський єпископ Вульфіла в IV ст. розробив готську писемність). На початку нашої ери вони мігрували з півдня Балтики до Чорного моря та Дунаю, досягнувши кордонів Римської імперії та утворивши одне з перших державних утворень на території сучасної України — державу Ойум.Племінну назва готів зафіксовано в декількох варіантах. У готському календарі, що відноситься до 7 ст., але складеному раніше, готи називали себе gutþiuda 'народ Гутів'. Звук [u] зустрічаєься в найменуваннях готів в рунічних написах 4 ст. на кільці з П'єтроси (Румунія) — gutani 'готи'. В античних пам'ятках племінна назва готів зустрічається як зі звуком [u], так і зі звуком [o].Перша згадка про готів зустрічаються в працях істориків Тацита, Страбона і Птолемея, як племена Gotonen. За їх повідомленнями ці германські племена проживали на півдні Балтики, в районі на північ від дельти Вісли. Західними сусідами цих племен на узбережжі Балтійського моря були руги, на південному заході вони межували з вандалами і лугіями.Германські племена, об'єднані готами, залишили після себе на території України пам'ятники так званої вельбарської та черняхівської культур. У найбільш чистому вигляді матеріальна культура готів представлена поселеннями, могильниками та скарбами на території Волині, від Західного Бугу до Горині та Случі, у межах Волинської, Рівненської та північної частини Хмельницької областей. Ці пам'ятники з'явилися тут у сформованому вигляді. До найбільш вивчених і відомим належать вельбарських могильники в Дитиничі, Любомлі, Баєві, поселення в Лепесівці, Боратині, Загі-II, Линіві, Пражеві.
Матеріальна культура готів в Україні має багато спільних рис з готськими старожитностями північних і східних регіонів Польщі I–III ст., хоча відрізняється і рядом особливостей, викликаних впливом місцевого культурного середовища, іншими напрямками культурних та економічних зв'язків. До таких особливостей належать: відсутність курганних поховань, наявність керамічного комплексу кружальної кераміки провінційно-римського типу (черняхівської), дещо інший характер металевих частин одягу, наявність значної кількості елементів матеріальної культури пшеворських (східногерманських) племен. Значну частину речей складають прикраси — металеві частини одягу: фібули, підвіски, шпильки, браслети, намиста, персні, пряжки. Вони виготовлялися з заліза, бронзи, срібла і золота. Особливо знаменитими були готські жіночі прикраси, що складалися з двох великих срібних кільчастих фібул і масивної пряжки. Такі речі добре відомі з могильників в Криму.
Головним заняттям готів, що проживали в Лісостеповій частині України, в Криму, було землеробство, основа розквіту ремесел і торгівлі процвітання сільських громад і народу в цілому. Рівень землеробського виробництва був досить високим для свого часу і з'явився результатом впливу провінційно-римської культури з Подунав'я. Про це можна судити по набору сільськогосподарських знарядь, особливо знарядь для обробки грунту збору, та перероблення продуктів землеробства.
Відомі знахідки залізних частин грунтообробних знарядь — вузько-і широкомасштабні наральники (Магомедов, 1984, с ,62-63). За висновком Ю. А. Краснова, такі наральники були складовою частиною рала з полозом — знаряддя, здатного підрізати дернину і частково розламувати її. 'Це мало важливе значення для боротьби з кореневою системою трав'янистої рослинності. Оборот пласта зорати землі сприяв її розпушування та підвищенню врожайності. Рало з полозом, на думку Ю. А. Краснова, стало основою винаходу плуга. Воно було запозичене від гето-дакійських племен з дунайських провінцій Риму. Для обробки городніх культур застосовувалися мотики. Такі знаряддя знайдені в Лепесівці на Волині, у Дар'ївці, в Причорномор'ї.
Більш частими є знахідки серпів — головного знаряддя черняховців для збирання врожаю, а також кіс. Якщо перші мають давні традиції на території України, і застосовувалися ще з рубежу ери, то другі були запозичені у античного населення Північного Причорномор'я.
Для обробки зерна германці, як і решта населення, що входило до складу черняхівської культури, застосовували ротаційні жорна — ручні млини. Виготовлялися вони з щільного вапняку і підвищували продуктивність праці приблизно в 3-4 рази в порівнянні з зернотерками. Такі знаряддя праці з'явилися в західній частині України у слов'ян-венедів ще у II ст. н. е. і були запозичені від гето-дакійців.
Палеоботанічні вишукування на кераміці вельбарської культури зафіксували традиційний для України асортимент вирощуваних готами злаків. Це просо, ячмінь туманний, пшениця карликова, овес, коноплі, горох.
На поселеннях вельбарської культури, за визначенням О. П. Журавльова, виявлені кісткові залишки домашніх тварин — великої та дрібної рогатої худоби (бик, корова, вівця, коза), свині, коні. За підрахунками Б.Магомедова, у Північному Причорномор'ї відсоток коней в два рази вище, ніж у Лісостепу. Зате свиней тут у чотири рази менше.
Під впливом господарського устрою вельбарських племен Лісостепу, що переселилися в Північне Причорномор'я, тут в III–IV ст. різко збільшується відсоток свиней, особливо на пам'ятках, де відзначені яскраві вельбарські риси (Коблево).
У цілому можна сказати, що тваринництво у населення Північного Причорномор'я, в тому числі і готів, склалося, в основному, на базі господарського устрою місцевого скіфо-сарматського населення при сильному впливі античних традицій і впливу готів. У Лісостепу в основу тваринництва германців лягли традиції давньослов'янських племен.
Допоміжне місце в господарстві займало полювання, про що свідчать знахідки кісток оленя благородного, зайця, кабана, вовка, а також рибальство. Свідченням останнього є не тільки кістки риб, але і знахідки залізних риболовних гачків і гарпунів (Боратин, Хрінники).
Продуктивне сільське господарство дозволяло виробляти додатковий продукт, що, у свою чергу, дозволяло суспільству виділяти зі свого середовища людей, які професійно займаються тим чи іншим видом ремесла. Це сприяло процесу таких традиційних видів ремесла, як металообробка, гончарні ремесла, обробка кістки і шкір, дерева, каменю. Ці ремесла у черняхівських племен вийшли за межі общинних і стали виробляти продукцію на ринок.
Велике значення в житті германців мала торгівля. Про це свідчить численний античний і провінційно-римський імпорт, знайдений практично на всіх поселеннях черняхівської культури. Особливо багато імпортом Причорномор'я і Крим, трохи його на вельбарських пам'ятках Волині. Для характеристики торговельних відносин Причорномор'я з Римом можна процитувати уривок з «Історії» Полібія:
