Характерні особливості римської літератури. Етапи розвитку. Перші римські письменники

==

Текст заголовка

==

Характерні особливості римської літератури

[[Файл:]]

Виділяють три специфічні особливості римської літератури.

• Першою відмінною рисою римської літератури в порівнянні з грецькою є те, що це література набагато більш пізня і тому набагато більш зріла. Перші пам'ятки римської літератури датуються III ст. до н. е.., в той час як перші письмові пам'ятки грецької літератури засвідчені у VIII ст. до н. е..

Отже, римська література виступає на світовій арені принаймні на 400-500 років пізніше грецької. Рим міг скористатися вже готовими результатами вікового розвитку грецької літератури, засвоїти їх досить швидко і грунтовно і створювати на цій основі вже свою власну, набагато більш зрілу й розвинену літературу. З самого початку розвитку римської літератури відчувається сильний грецький вплив.

• Другою особливістю римської літератури є те, що вона виникає і розцвітає в той період історії античності, який для Греції вже є часом занепаду. Це був період еллінізму, тому й говорять про загальний елліністично-римськомий період літератури та історії.

Еллінізм характеризується великим рабовласництвом, це створювало в області ідеології, з одного боку, з рисами універсалізму, а з іншого - з рисами крайнього індивідуалізму, з дуже великою диференціацією духовних здібностей людини. Отже, римська література є переважно література елліністична.

• Третя особливість є більш пізнього походження і елліністичної природи. Римська література відтворювала еллінізм надзвичайно інтенсивно, у великих і широких масштабах і в набагато більш драматичних, гарячих і гострих формах. Так, наприклад, комедії Плавта і Теренція, хоча формально і є наслідуванням новоантичної комедії, наприклад Менандру, але їх натуралізм і твереза ​​оцінка життя, їх використання навколишнього побуту і драматизм їх змісту є особливістю саме римської літератури.

Так само, наприклад, «Енеїду» Вергілія, яка формально є наслідуванням Гомера чи Аполлонія Родоського, по суті не можна порівняти з ними за рівнем драматизму і трагізму, гостроти і нервозності, напруженим універсалізмом і пристрасним індивідуалізмом. Ніде в античній літературі не було такого тверезого аналізу дійсності, як у римському натуралізмі або в римських сатириків, хоча і натуралізм і сатира властиві грецькій літературі. Але обидві ці особливості римської літератури - натуралізм і сатиричне зображення життя - настільки тут великі, що натуралістична сатира цілком може вважатися специфічно римським літературним жанром.

Нарешті, хоча талановитих і глибоких істориків у Греції було достатньо, тільки в Римі могли з'явитися такі історики, як Тацит, з таким гострим і проникливим аналізом історичного життя, з такою нещадною критикою імператорської епохи і з таким вільно-демократичним настроєм. Колосальні розміри Римської республіки і імперії, небувалий розмах і драматизм соціально-політичного життя Риму, незліченні війни, найтонша організація військової справи, продумана дипломатія і юриспруденція, тобто все те, чого вимагали величезні розміри Римської республіки і імперії в порівнянні з мініатюрною і роз'єднаною класичної Грецією, - все це наклало незгладимий відбиток на римську літературу і все це стало її національною специфікою.

Культура Стародавнього Риму входить у нашу свідомість ще в шкільні роки легендою про Ромула, Рема та їх матір - капітолійську вовчицю, що їх вигодувала. Рим асоціюється у нас із гладіаторськими боями, із опущеними долу великими пальцями римських красунь, які вимагають цим жестом смерті для переможених гладіаторів. Це римські імператори, які відомі в історії чи то своїми висловами, чи своїми ділами. І завжди, коли кажемо: “Гроші не пахнуть”, ми згадуємо автора цих слів  цинічного Веспасіана, а можливо, поруч з ним і його благородного сина, імператора Тіта, який, не зробивши жодної доброї справи протягом дня, казав: “Друзі, я загубив день”. Або згадуємо Юлія Цезаря, що сказав на березі Рубікону: “Жереб кинуто”, - і почав громадянську війну, а потім, умираючи від руки змовників, промовив крилате: “І ти, Брут?” - фразу, що стала в історії людства символом зради. Культура Стародавнього Риму - це відомі пам’ятки архітектури, скульптурного портрету, літератури, яка була репрезентована Вергілієм, Петронієм, Овідієм, Апулеєм та багатьма славетними іменами.

Своєрідність культури Стародавнього Риму, по-перше, в тому, що вона відзначена рисами культур різних народів, підкорених Римом. І досі в науці йде дискусія: ця культура самобутня чи епігонська. Саме як епігонську її розглядав О. Шпенглер (”Захід Європи”), відносячи її до “епохи цивілізації” - тобто до тієї епохи, коли “душа культури” втрачає свою потенцію. Арнольд Тойнбі теж відкидає самобутність римської культури. Але, як правильно зазначає Є. Штаерман, автор вступу і І глави в монографії “Культура Древнего Рима”, щоб зрозуміти, в чому оригінальність римської культури, треба зрозуміти не тільки те, що створили римляни, але й те, як поєднувалося своє і чуже, створюючи нову єдність.

Тому, перш за все, треба зрозуміти, що поєднувало, а що відрізняло римську культуру від грецької, тобто зрозуміти внутрішню диференціацію античної культури, бо грецький вплив був дуже великим і особливо в галузі художньої культури. З греками римлян поєднувала ідеологія цивільної громади з певною шкалою цінностей:

єдність усіх членів громади;

зв’язок блага однієї особистості з благом колективу;

ідея верховної влади народу (влади поліса).

І сам Рим народжувався як поліс, а вже потім він став республікою та імперією.

Уся історія Риму складалася зовсім інакше, аніж історія Греції: це була історія постійної війни з сусідами, що обумовило іншу, суто римську шкалу цінностей - доброчесностей для війни:

визначення абсолютної влади голови (військового керівника, глави сім’ї, батька);

мужність;

вірність;

сувора дисципліна та порядок.

Невипадково саме римляни дали цивілізації світу чітку систему правових норм та адміністративного керівництва.

Тобто головне розходження між римлянами та греками було в розходженні ідеалів: суворий республіканський  у римлян та епікурейський (радісний)  у греків.

Крім грецького впливу, був ще взаємовплив культур Сходу і варварського світу Заходу, адже цивілізація, створена римлянами, на величезних просторах Європи, Азії та Африки, охоплювала сотні народів, племен. Це був двоєдиний процес орієнталізації (тобто східного впливу на Рим) та романізації провінцій Римської імперії (тобто впливу на них Риму).

Щоб розібратися в цьому синкретичному явищі, яке являла римська культура, треба звернутися до історії формування римської державності, і, по-перше, до історії виникнення народу.

Історію Риму поділяють на такі періоди:

етруський (VIII - II ст. до н. е.);

епоха царів (VIII - VI ст. до н. е.);

республіканський (VI ст. - 31 р. до н. е.);

період імперії (31 р. до н. е. - 476 р. н. е.).

Перші поселення в Італії з’явилися раніше, ще в епоху палеоліту: люди займалися полюванням, жили в печерах. На середину І тис. до н. е. склад населення був дуже строкатий: 1) іллірійці - на східному узбережжі Апеннінського півострова (індоєвропейські племена); 2) на півдні - греки; 3) головну частину складали італійські племена, що прийшли з півночі, з Дунаю.

Великий вплив на культуру Риму мали етруски - вихідці зі сходу. У них римляни запозичили досконалішу модель плуга, будівельну техніку, мідну монету - асс, одяг - тогу, форму будинку з атрієм (внутрішнє приміщення із вогнищем і отвором для диму в стелі), писемність, так звані римські цифри, способи ворожби на польотах птахів та на нутрощах жертовних тварин.

Культура етрусків - міська культура. Вони будували будинки з водогоном та каналізацією, мостили шляхи, запровадили арочні конструкції. Саме вони зазнали впливу грецької культури:

включили в свій пантеон Афродіту, Зевса (взагалі поважали грецьку міфологію);

в архітектурі використовували “тосканський”, або етруський ордер - варіант доричного;

у скульптурі були поширені грецькі форми, так над фронтоном храму у Вейях височила теракотова статуя Аполлона з відомою архаїчною посмішкою і у вигляді куроса.

Але був ще вплив культур Єгипту та Передньої Азії. Ми знайдемо в етрусків єгипетський заупокійний культ: так само, як єгиптяни, етруски будували дім для вічного життя померлої людини. Це була гробниця, що повторювала форму житлового будинку з центральним подвір’ям і виходом на подвір’я інших приміщень; стіни в гробниці розписувалися сценами із життя покійного. У цьому живописі (фрески) зберігався єгипетський канон: рядкове площинне зображення, але з характерною для етрусків екзальтацією, поривчастістю (гробниця Левиць, гробниця Бенкет (Пир), “Полювання та риболовство”);

саркофаг, де зображувалися померлі, але тут більше життєвої енергії і навіть рис інтимності, аніж урочистості (”Подружжя”).

Цікаво дізнатися і про те, що бронзова скульптура етрусків - шедевр їхнього мистецтва - відома “Капітолійська вовчиця” - стала символом суворого та жорстокого Риму. Скульптурний портрет, яким відзначився Рим, теж прийшов від етрусків.

Історія самого Риму починається в 753 р. до н. е. - дата народження маленького поселення в Лаціумі - Рома (ім’я, як вважають, дали етруски). Це був невеликий політичний центр племен латинців. Вони майже до ІІІ ст. до н. е. вели боротьбу з етрусками та італійцями. Нарешті у ІІІ ст. до н. е. вся Італія підпадає під владу Риму. Латинська мова стає головною, тому що Рим - центр латинців.

Наступний етап - перетворення Риму у світову державу, що протягом другої половини ІІІ - І ст. до н. е. завоювала країни Середземного моря, Єгипет, Галію, придунайські області і стала імперією.

І, нарешті, період кризи імперії, який завершується в 395 р., коли Римська імперія розпалася на Західну - латинську і Східну - грецьку, а в 476 р. Західна загинула під наступом германців. У світовій історії починається нова епоха - Середньовіччя.