Історія створення ”Енеїди”. Творче наслідування поем Гомера в “Енеїді”.
Зміст
Історія
Енеї́да (лат. Aenēis, походить від род. відмінка лат. Aenēidos) — епічний твір латинською мовою, автором якого є Вергілій. Написана між 29 та 19 р. до н. е., і присвячена історії Енея, легендарного троянського героя, який переселився в Італію з решткою свого народу, об'єднався з латинами й заснував місто Альба Лонга. Спочатку Вергілій планував написати воєнно-героїчну поему про подвиги Августа. Але згодом він залишив цей свій задум і взявся за епопею, яка, зв'язуючи міфічні розповіді з новим політичним ладом — принципатом, прославила б увесь римський народ, його легендарних предків і історію та водночас підносила б і заслуги імператора та всього роду Юліїв. Ідеальним для такої мети здавалась історія мандрів і воєн троянського героя Енея, що начебто заснував на латинській землі царство, яке стало основою Римської держави. Так була взята легенда про родовід римлян від поєднання італійців з нащадками троянців. Робота над "Енеї́дою" зайняла ціле десятиріччя (29 - 19рр. до н.е.), аж до смерті поета. Працював Вергілій дуже ретельно, спочатку склав план, потім написав епопею прозою, і аж потім, став надавати віршованої форми найкращим її епізодам. Можливо, саме через цю ретельність завершити "Енеї́ду" він так і не встиг. Незадовго до своєї смерті Вергілій наказав спалити своє творіння, але Август не міг цього дозволити, адже саме Октавіан запросив у мецената написання цієї поеми. Після смерті Вергілія "Енеї́ду" нашвидкуруч дописала інші поети та письменники. "Енеї́да" дозволили Вергілію дорівнятися до Гомера, і самому стати Гомером Риму. Хоча були і ті, що звинувачували його у запозичені в Гомера не лише задуму і форми, а й цілих рядків "Іліади" й "Одіссеї"(і ці рядки називалися). На такі звинувачення Вергілій відповів мудро, запропонувавши критикам самим що-небудь запозичити у Гомера: мовляв, це не легше, ніж підняти палицю Геркулеса або відібрати блискавку у Юпітера. Ця легенда не була плодом римської народної творчості, а являла собою книжний витвір, до того ж іноземного походження. Грецькі письменники — поет Стесіхор та історики Гелланік, Тімей і Діонісій Галікарнаський — пов'язали особу Енея з Італією і зробили його засновником Рима. Цей переказ ще до Вергілія знайшов у Римі визнання. Про втечу Енея з Трої, його мандри і прибуття в Італію згадували стародавні римські епіки Гней Невій і Квінт Енній.
Вергілій продовжує традицію Гомера, оскільки "Енеїда" підкреслено зорієнтована на "Одіссею" й "Іліаду". Відповідності між цими трьома поемами пронизують усі рівні тексту. Як Гомер докладно описує мандри Одіссея від Трої до Ітаки, так і Вергілій дає опис шляху Енея від того ж Іліону (Трої) до Італії. Як Одіссей на бенкеті у базилевса феаків Алкіноя докладно розповідає про свої пригоди, так само Еней на бенкеті у Дідони описує загибель Трої й тривалі мандри. Як Одіссея не хоче відпускати закохана в нього німфа Каліпсо, так і Енея затримує закохана в нього Дідона. І Одіссей, і Еней відвідують царство мертвих і повертаються звідти живими. Навіть бурі й шквали на морі під час їхнього плавання - схожі. Чимало відповідностей можна також знайти, зіставляючи "Енеїду" з "Іліадою". І там, і там війна починається через жінок - відповідно Єлену й Лавінію. Еней у поемі Вергілія виконує ту ж функцію, що Ахілл в "Іліаді": вони найсильніші й найхоробріші з-поміж героїв, і навіть залишення ними поля бою (хоч і з різних причин) викликають схожу наслідки: війська ахейців і троянців опиняються в критичному стані. Знаменитий "каталог кораблів" у "Іліаді" перегукується з переліком племен, які виступили проти Енея. Як нічну вилазку робили хоробрі Одіссей і Діомед, так саме вночі прокралися до табору ворогів друзі-троянці Нис і Евріал. Як Гефест, на прохання Фетіди, зробив Ахіллові щита, так щита Енеєві зробив Вулкан на прохання Венери. В обох поемах війни, сутички призводять до двобоїв ватажків, і в обох випадках перемагають головні герої поеми, спочатку вагаючись: вбивати чи помилувати ворога (Гектора й Турна), але в обох поемах головні герої пригадують, що їхні супротивники вбили їхніх найкращих друзів ( Патрокла й Палланта) і помстилися за загиблих, таки вбиваючи того ж Гектора та Турна. У творах Гомера й Вергілія великою є роль "божественної волі", втручання небожителів у справи смертних. Як в "Одіссеї" Посейдон, так в "Енеїді" Юнона є запеклими ворогами відповідно Одіссея та Енея, а їхнє втручання в розвиток дії надає оповіді гостросюжетного забарвлення. Список відповідностей можна продовжити. У чому ж полягало новаторство Вергілія, оригінальність його поеми? Передовсім між "Іліадою" та "Енеїдою" існує суттєва різниця: друга явно політизована, в ній звеличується колишня римська доблесть, скромність, честь, давньоримський спосіб життя - основа могутності майбутньої світової держави. Те саме, що Октавіан здійснював політично, Вергілій робив за допомогою поезії, - обидва вони намагалися відродити старі, іноді забуті традиції, які свого часу допомогли Римській державі вивищитися.
Творче наслідування поем Гомера
Світову славу надав Вергілію його третій великий твір - героїчна поема "Енеїда". У цій поемі зустрічаємо вже знайомі з поеми Гомера "Іліада" імена героїв. Так
Прочитавши "Енеїду", читач розуміє, що Вергілій і справді творчо наслідує Гомерові поеми.
Вергілій
Пу́блій Вергі́лій Маро́н (скорочено: Вергілій, лат. Publius Vergilius Maro; 15 жовтня 70 до н. е. — 20 вересня 19 до н. е.) — найвидатніший поет стародавнього Риму та один із найвизначніших поетів античної літератури, автор епосу «Енеїда», що оспівує легендарне походження римського народу.
Життя
Відомостей про Вергілія небагато, а ті, що є, дійшли до нас у вигляді розрізнених цитат пізніших римських авторів та в складі семи коротких начерків життєписів знаменитих людей з-під пера Светонія, яких, з черги, часто приписують Елію Донату тому, що текст зберігся в його рукописі. Деякі незалежні біографічні відомості містяться в «Життєписі» Бернського рукопису. Також імовірно, що усі біографії мають за джерело записки сучасників Вергілія. Прах його перенесли до Неаполя і поховали біля другого каменя на Путеоланському шляху; для своєї гробниці він склав такий двовірш:
У Мантуї був народжений, помер у Калабрії, спочиваю
У Парфенопеї — оспівував пасовиська, села, вождів.
Де пасовища — натяк на твір «Буколіки», села — на «Георгіки», вождів — на «Енеїду».
Половину майна він заповів Валерію Прокулу, своєму зведеному брату, чверть — Октавіану Авґусту, дванадцяту частину — Меценату, інше — Луцію Варію та Плотію Тукку. За Светонієм, ще до від'їзду з Італії Вергілій домовлявся з Варієм, що якщо з ним що-небудь трапиться, той спалить незавершену «Енеїду»; але Варій відмовився.
Переклади творчості Вергілія українською
Перші переклади творчості Вергілія припадають на середину XIX століття, причому їх автори більш-менш одночасно взялися за перенесення на ґрунт української культури всіх трьох його основних творів.
На початку ХХ ст. серйозну спробу подати Вергіліїв епос українським словом зробив І. М. Стешенко (1873 — 1918), відомий як перекладач «Метаморфоз» Овідія.
Нову сторінку в історії перекладу поетичної спадщини Вергілія являє діяльність поета, критика, вченого, великого знавця і перекладача римських класиків М. К. Зерова (1890 — 1942). З-під пера цього майстра вийшли переклади 1 та 4-ї еклог «Буколік», значні уривки з «Георгік» та найвагоміша праця — повний переклад «Енеїди».
У той час, коли в Україні над перекладами «Енеїди» працював М. К. Зеров у Західній Україні всі свої сили віддай цій же справі М. Й. Білик. Деякі частини перекладної ним поеми (книги І — VI) були видані у Стрию 1931 р., а повний переклад завершено у Львові вже після радянсько-німецької війни.
ІНТЕРВ'Ю ЗІ СЛАВЕТНИМ РИМСЬКИМ ПОЕТОМ ВЕРГІЛІЄМ Хвилюванню моєму немає меж, адже сьогодні я чекаю на зустріч з видатним римським поетом Вергілієм! А ось і він. Я побачив його таким, як описав поета Светоній: високий на зріст, чорнявий, він був скоріш схожий на селянина, ніж на людину з вищого кола, улюбленця імператора. Вергілій привітно посміхнувся, ми познайомилися, зав'язалася бесіда. Неголосно поет поділився спогадами про своє дитинство, про навчання, про заняття філософією, медициною. Така освіта давала змогу юнаку стати оратором, та, як згадував поет, не став ним - він дуже повільно розмовляв, був сором'язливим. Та мені хотілося дізнатися у поета про його головного наставника - Октавіана. Коли поет почув моє запитання, він сказав: - Можливо, мені важко бути об'єктивним щодо мого імператора, але я впевнений: він першим зрозумів, що політику війн треба змінювати, що краще діяти пряником, ніж батогом. І він розпочинає боротися за духовне відродження народу. - Саме тому він ставить на службу державі мистецтво? - Так, і перш за все літературу - він робить її часткою державної ідеології. - Недарма І століття пізніше назвуть \"золотою добою\" римської літератури. Вона підтримується імператором, розквітає. Вергілій зацікавився цим фактом, почав розпитувати про просто фантастичне для нього XXI століття. Я знову звернувся до шанованого поета: - Нащадки знають Вас як автора славетної \"Енеїди\", але у всіх шкільних підручниках розповідається, що перший літературний успіх принесли Вам твори \"Буколіки\" та \"Георгіки\", які прославляли мирну селянську працю. Чому вибір впав саме на ці теми? - По-перше, я служив Октавіану, який закликав перекувати мечі на орала. А по-друге я народився в селянській родині, знав ціну важкій праці на землі, але й знав радість мирної праці. Саме цьому присвячені мої \"Буколіки\". - А Ваші \"Георгіки\", як стверджують сучасні спеціалісти, можна було б використовувати як агрономічний довідник! Коли сіяти, як доглядати, навіть розділ про бджолярство є! - Так, я був непоганим пасічником! - До речі, ця поема показала і поету, і читачам, чого він вартий і підвела до найголовнішої праці - \"Енеїди\". Поет задумливо всміхається, згадуючи ті часи... Я не наважуюсь перервати його мовчання. А він з посмішкою говорить: - Так, \"Енеїда\" - це моя лебедина пісня... - Ви знаєте, мене як читача вразило досить рідкісне явище для літератури, коли поєднується заохочення зверху і душевні схильності автора. - Хоч вірте, хоч не вірте, а я був щасливий, коли описував мандри Енея - сина Венери і Анхіза! - Не секрет, що Ваша \"Енеїда\" - то римський варіант \"Іліади\" і \"Одіссеї\" Гомера. - Так, я хотів створити героя, але римського героя. - Можливо, саме тому у Енея ми не зустрічаємо героїчних рис. Основа його особистості - благочестя, покірність долі. Він не жорстокий, не злий, він більш людяний, ніж героїчний. Дуже часто Еней плаче, співчуває іншим. Коли в останньому двобої Турн просить Енея пробачити його, син Анхіза майже готовий до цього. Та раптом погляд падає на плече Турна, а там зав'язана стрічка вбитого Палланта. Гнів переповнює Енея, і він - фатальний для Турна. Ось таким побачило людство героя Вергілія. Цікаво, а як ставився до нього Август? - Я особисто читав імператору окремі книги \"Енеїди\" - 4 і 6. Йому подобалося. Я був щасливим. Вергілій знов посміхнувся, взяв в руки палицю. Я також встав, подякував поету за діалог і відчув, що я - також щасливий! Адже мені вдалося взяти інтерв'ю у видатного Вергілія! Поет пішов, я ще довго дивився йому вслід, і Чомусь згадалося: а свою \"Енеїду\" Вергілій заповідав знищити, вважаючи її незавершеною...
