Мазаччо – засновник живопису італійського Відродження

Дитинство

Томмазо народився 21 грудня 1401 в день св. Фоми, на честь якого і був названий, в сім'ї нотаріуса на ім'я Сер Джованні ді Моне Кассано і його дружини Якопо ді Мартіноццо. Симон, дід майбутнього художника (з боку батька), був майстром художнього ремесла, що виготовляли скрині-кассоне та інші предмети меблів. Дослідники бачать в цьому факті сімейну художню спадкоємність, можливість того, що майбутній живописець зіткнувся з мистецтвом і отримав свої перші уроки у діда. Дід Симон був заможним ремісником, мав кілька садових ділянок і власний будинок.

Через п'ять років після народження Томмазо батько, якому було всього 27 років, раптово помер. Його дружина, колишня на той момент вагітної, незабаром народила другого сина, якого назвала на честь батька - Джованні (згодом він теж став художником, відомим під ім'ям ло Скеджа). Залишившись із двома дітьми на руках, Якопа невдовзі вдруге вийшла заміж, цього разу за аптекаря Тедеско ді Мастро Фео - вдівця, мав двох дочок. Другий чоловік Якопо помер 17 серпня 1417, коли Мазаччо не виповнилося й 16 років. Після цього він став старшим чоловіком в сім'ї, тобто фактично її годувальником. Архівні документи повідомляють про винограднику й частини будинку, що залишилися після смерті другого чоловіка Якопо, однак вона ними не користувалася і доходів з них не мала. Одна з сестер Мазаччо згодом вийшла заміж за художника Маріотто ді Крістофано.

Мазаччо рано переїхав у Флоренцію. Дослідники припускають, що переїзд стався до 1418 року. Збереглися документи, згідно з якою мати Мазаччо знімала житлове приміщення в районі Сан Нікколо. Ймовірно, майстерня, в якій працював художник, знаходилася десь неподалік. Вазарі стверджує, що його вчителем був Мазолино, однак це помилка. Мазаччо отримав звання майстра живопису і був прийнятий в цех 7 січня 1422, тобто раніше Мазоліно, прийнятого в 1423 році. Крім того, в його творах не видно ніяких слідів впливу цього художника. Деякі дослідники вважають, що в 1421 році він працював у майстерні Біччі ді Лоренцо, і приписують йому теракотовий розфарбований рельєф з церкви Сан Еджідіо. Однак стилістика творів цих художників надто різна, щоб говорити про їх близькому контакті. Тим не менш, в майстерні Біччі ді Лоренцо з 1421 року працював молодший брат Мазаччо - Джованні (Ло Скеджа).

Справжніми вчителями Мазаччо були Брунеллески і Донателло. Збереглися відомості про особисте зв'язку Мазаччо з цими двома видатними майстрами раннього Відродження. Вони були його старшими товаришами, і до моменту дозрівання художника вже зробили свої перші успіхи. Брунеллески до 1416 був зайнятий розробкою лінійної перспективи, сліди якої можна бачити в його рельєфі «Битва св. Георгія з драконом ». У Донателло Мазаччо запозичив нове усвідомлення людської особистості, характерне для статуй, виконаних цим скульптором для церкви Орсанмікеле.

Життєпис і творчість

Ранні роки

Мазаччо прожив дуже коротке життя, тому біографічних свідчень про митця збереглось небагато. Прізвисько художник отримав за свою неуважність і байдужість (з італ. його можна перекласти як «той, що промахується») щодо речей, які лежали за межами мистецтва, котрим Мазаччо, за спогадами товаришів, був одержимим.

Припускають, що вчителем Мазаччо був флорентієць Мазоліно. Великий вплив на юнака мали творчість Джотто та контакти з відомими сучасниками: скульптором Донателло і архітектором Брунеллескі — одним з діячів флорентійського «кватроченто». Очевидно, Брунеллескі допомагав Мазаччо у питаннях зображення перспективи у картинах.

На поч. XIV ст. живопис ще перебував під впливом середньовічних консервативних канонів. Мазаччо разом із Брунеллескі і Донателло очолив реалістичний напрям у флорентійському мистецтві, найбільш перспективний.

Найперший твір маляра, який зберігся — картина, написана близько 1420 року для церкви Сант Амброджио, «Мадонна з немовлям і зі Св. Анною» (зберігається у галереї Уффіці, Флоренція). Вже у ній видно ті проблеми (композиція, перспектива і пропорції людського тіла), над якими працюватимуть усі художники епохи Відродження.

У 1422 р. Мазаччо вступає до цеху медиків і аптекарів (куди приймали і художників), а в 1424 році — у товариство Св. Луки.

У 1426 р. він виконує великий ((алтарь)) (т. зв. поліптих), складений з кількох частин для церкви Дель Карміне у Пізі. Частини поліп тиха зараз розкидані по музеях кількох міст світу (Лондон, Неаполь, Піза, Відень, Берлін).

Фрески капели Бранкаччі

Вінцем творчості Мазаччо називають розписи каплиці Бранкаччі — частини церкви Санта Марія дель Карміне. Розписувати капелу почав у 1424 році Мазоліно, потім його роботу продовжив Мазаччо, а закінчив тільки через кілька років після смерти Мазаччо художник Філіппіно Ліппі.

Характерні дві фрески: «Чудо з динарієм» (інша назва «Il tributo») і «Вигнання із раю». У першій (255×598 см) автор переказує біблійну історію про збирача податків, який вирішив зтягнути мито з Ісуса та апостолів. Ісус наказав апостолові Петру виловити рибу з озера та витягнути з її рота динарій. Петро дійсно знайшов у роті рибини монету, яку і віддав податківцю.

Різні сцени легенди Мазаччо розмістив на однії фресці: у середині стоїть Ісус, оточений учнями, ліворуч - на дальному плані видно Петра, який витягає на берег рибину, а праворуч апостол віддає гроші збирачу податків.

Мазаччо не нагромаджував фігури цілими рядами, як робили зазвичай художники-попередники – він згуртував їх окремими смисловими частинами, які вільно розмістив у пейзажі.

У «Вигнанні із раю» (205×88 см) митець вирішив гостру проблему правильного передавання будови оголеного людського тіла. Не тільки саме власне зображення Адама і Єви анатомічно правильне, а й видно їх трагічний вираз розпачу на обличчях, пози тіла дуже природні і пластичні, на відміну від традиційних середньовічних статичних (нерухомих) поз. Над їх головами летить янгол з мечем у руці — його зображення ніби летить і насувається на глядача, що створєю враження просторовости малюнка. Тіні на зображеннях Мазаччо майстерно пристосував до природного джерела світла у капелі — вікон, розташованих високо праворуч. Це зробило малюнки ще природнішими.

Капела Бранкаччі стала прикладом, справжньою школою мистецтва для багатьох італійських живописців: сюди приходили і Леонардо да Вінчі, і Боттічеллі, і Рафаель, щоб на власні очі побачити праці одного з піонерів ренесансного реалізму на італійських землях.

Леонардо да Вінчі писав: «…флорентієць Томмазо, названий Мазаччо, показав своїм довершеним творінням, що ті, кого надихала не природа, учителька учителів, працювали даремно».

Смерть

У 1428 році Мазаччо поїхав до Риму і незабаром звідти прийшла новина про його смерть. Йому тоді щойно виповнилось 27 років. Раптова смерть викликала багато чуток про начебто отруєння талановитого майстра. Цю версію підтверджує Джорджо Вазарі у праці «Життєписи найвідоміших живописців, різьбярів і архтекторів» (1550). Швидше за все че чергова байка Джорджо Вазарі, що користувався давніми переказами. Мазаччо, ймовірно, помер від якоїсь лихоманки, яких чимало було в тогочасному Римі.

Галерея

• 

  «Вигнання з Раю» (деталь до реставрації), Флоренція

• 

  «Мадонна з дитям», Лондон