ВИСОКОШВИДКІСНІ МЕРЕЖІ

'== Мережі Fast Ethernet. =='

Мережа Fast Ethernet – це складова частина стандарту IEEE 802 3, що з'явилася зовсім недавно, у 1995 році. Вона представляє собою більш швидку версію стандартної мережі Ethernet, використовуючи той же метод доступу CSMA/CD, але працюючи на значно більшій швидкості передачі – 100 Мбіт/с. Зберігається також у Fast Ethernet формат пакету (кадру), прийнятий у класичній версії Ethernet. З метою збереження сумісності з більш ранніми версіями Ethernet стандарт визначає для Fast Ethernet спеціальний механізм автоматичного визначення швидкості передачі в режимі автодіалогу (оригінальна назва – Auto-Negotiation), що дозволяє мережевим адаптерам Fast Ethernet автоматично переключатися зі швидкості 10 Мбіт/с на швидкість 100 Мбіт/с і навпаки. Усе це привело до росту популярності мережі Fast Ethernet, незважаючи на порівняно високу вартість її апаратури. У тих випадках, коли потрібна висока пропускна здатність мережі (наприклад, при передачі динамічних зображень), Fast Ethernet часто є цілком прийнятним рішенням. Втім, при виборі між Fast Ethernet і Ethernet треба враховувати не тільки вартісні показники, але й те, чи можуть комп’ютери, що входять у мережу, підтримувати таку швидкість обміну. Звичайно, висока пропускна здатність середовища передачі є позитивним фактором, тому що при цьому різко знижується навантаження на мережу (при тому ж обсязі переданої інформації), і зменшується ймовірність конфліктів. Але якщо комп’ютери мережі (у першу чергу, їхні жорсткі диски) не відрізняється високою швидкодією, то реальна швидкість обміну в мережі може бути дуже далека від бажаних 100 Мбіт/с. Очевидно, що пропускна здатність мережі і дійсна швидкість обміну інформацією між комп’ютерами – різні величини. Основна топологія мережі Fast Ethernet – пасивна зірка, це зближає її з типами традиційної мережі Ethernet 10BASE-T і 10BASE-FL. Так само Fast Ethernet вимагає обов'язкового застосування більш дорогих концентраторів, ніж при використанні Ethernet. Концентратори в цьому випадку можуть з'єднуватися між собою зв'язними сегментами, що дозволяє будувати складні конфігурації. Стандарт визначає три типи середовища передачі для Fast Ethernet: • 100BASE-T4, таким чином, передача йде зі швидкістю 100 Мбіт/с в основній смузі частот по чотирьох кручених парах електричних проводів; • 100BASE-TX, тобто передача йде зі швидкістю 100 Мбіт/с в основній смузі частот по двох кручених парах електричних проводів; • 100BASE-FX, тобто передача йде зі швидкістю 100 Мбіт/с в основній смузі частот по двох оптоволоконних кабелях. Стандарти 100BASE-TX і 100BASE-FX засновані на стандартах ANSI (American National Standards Institute), розроблених спочатку для оптоволоконної мережі FDDI, і часто поєднуються за назвою 100BASE-X. Стандарти 100BASE-T4 і 100BASE-TX поєднуються назвою 100BASE-T. Стандарт 100BASE-T4 був запропонований для того, щоб використовувати скручені пари більш низької якості. Для приєднання мережевого адаптера до мережевого кабелю в мережі Fast Ethernet іноді використовуються спеціальні трансивери, орієнтовані на один тип кабелю. У цьому випадку застосовуваний мережевий адаптер не залежить від типу середовища передачі, що підвищує гнучкість системи. Трансивер при цьому підключається до адаптера трансиверним кабелем довжиною до 0,5м, оснащеним 40-контактним роз’ємом. Однак набагато частіше мережевий адаптер орієнтується виробником на один незмінний тип середовища передачі, і трансивер при цьому вже не потрібен, тому що мережевий кабель підключається безпосередньо до адаптера. Адаптер у даному випадку оснащується відповідним роз’ємом. Стандарт визначає два типи (класу) репітерів (концентраторів) для Fast Ethernet: • Репітери Класу I характеризуються тим, що вони перетворять сигнали, які надійшли сегментами, в цифрову форму, перш, ніж передавати їх в усі інші сегменти. Тому до них можна приєднувати сегменти різних типів: 100BASE-TX, 100BASE-T4 і 100BASE-FX. Але процес перетворення вимагає тимчасової затримки, тому можна використовувати тільки один репітер Класу 1 у межах однієї зони конфлікту (collision domain). • Репітери Класу II безпосередньо повторюють сигнали, що надійшли до них, і передають їх в інші сегменти без перетворення. Тому до них можна підключати тільки сегменти одного типу (наприклад, 100BASE-TX) чи сегменти, що використовують одну систему сигналів (наприклад, 100BASE-TX і 100BASE-FX). Затримка в репітерах Класу II менша, ніж у репітерах Класу I, тому можна застосовувати два таких репітера в межах однієї зони конфлікту (collision domain). До репітерів (концентраторів) Класу I можна підключати спеціальні виділені керуючі станції, що призначені для контролю за навантаженням мережі, за інтенсивністю помилок, а також для автоматичного відключення непрацюючих сегментів. При цьому для обміну з керуючою станцією застосовується спеціально розроблений протокол обміну SNMP (Simple Netwoik Management Protocol). Відповідно до стандарту, репітери (концентратори) Fast Ethernet повинні мати маркування класу у вигляді римських цифр I і ІІ у колі.