Користувач:Олеся Лобас

Коротка біографія

Лобас Олеся Олегівна, народилася 5 червня 1995 року у місті Житомир. Закінчила 9 класів гуманітарної гімназії №5 міста Коростишевау 2010 році, після чого вступила у ВКНЗ "Коростишівський педагогічний коледж імені І. Я. Франка" Житомирської обласної ради, у 2012 році вступила до КДПУ імені В. Винниченка

Мої інтереси

Люблю читати книги, слухати музику, захоплююся художнім фото та пишу вірші.

Коли згаса надії вогник в серці,

Коли душа нічого не чекає

Вмирають душі. Серце хоч і б’ється

Душа вмирає. Вогника немає.

80 їм… голови вже сиві…

Життя вже їх немало покидало.

Як кажуть: «У житті – на довгій ниві»

Ніколи ти не знаєш, що чекає.

На їхній стежці-долі було всяке:

Страждань багато і багато муки.

Та не здолало горе їх ніяке!

У них уже повиростали внуки…

Не зоглянулись, як уже і сиві.

Куди ж все ділось? Пам'ять все тримає.

Немов учора бігали у зливі.

Немов учора. Та уже немає.

А серце все тримає світлі миті:

Кохання перше, ті щасливі очі;

І перші сльози, за любов пролиті;

І ті щасливі березневі ночі.

І те прощання через юну дурість,

Коли за гордість віддавали щастя.

Тих молодих очей важку похмурість

Лише за думку, що колись прощаться.

Було все справжнє. Серце в грудях грало!

Світились очі, наче самоцвіти!

Але ж недовго щастя те тривало…

Прийшла образа й гордість ніде діти.

І більш не бачились, життя забрало в вир:

Нові знайомі, друзі, потім сім’ї…

Але ж минуле – вічний поводир,

Зірками долі вписує в сузір’ї.

Але і досі тьохкає у грудях!

Але і досі в серці стає тісно!

Такого, як було уже не буде!

Бо то була найперша серця пісня.

І от пройшли роки, вони змінились,

І не впізнати їх тіла старечі.

Але ж їх душі молоді лишились,

А у очах іскринки, як в малечі.

Життя проте дало про себе знати:

Рубців багато в пам’яті лишило.

Вони готові все в житті віддати,

Востаннє щоб сказать собі: «Щасливі!»

Час не убив любов. Роки лиш шліфували Всі грані почуття того, що в серці. І де б дороги їхні не бували, Там не було того, що щастям зветься.

І ось зустрілися до болю рідні очі, В душі прокинулися спогади, що спали. І рана їхня більш не кровоточить: Вони згадали те, що в серці мали.

Вони діждали! Дожили! Зустрілись! Забились разом два стражденних серця. Хоча з незгодою давно уже змирились, Нарешті бачать спокій в двох озерцях.

Олеся Лобас 30.09.2012

Проекти в яких беру участь

• Проект з ОІТ та Зарубіжної літератури (факультет іноземних мов)
• 104 група, факультет іноземних мов 2012-2013 н.р.

Мої роботи

В цьому розділі розміщуються посилання (внутрішні та зовнішні)на ваші роботи, додається короткий опис.