Реп як сучасна субкультура
Реперська субкультура також до нас прийшла з-за океану. її першооснову складає такий музичний напрямок, як реп - це достатньо примітивна музика, яка нагадує ритми барабанів африканських шаманів. Пісні під реп не відрізняються милозвучністю, адже в основу покладено набір слів і речень, який вимовляється - "читається" - в такт. Зазвичай ці пісні густо всіяні нецензурною лайкою. Зародився реп в негритянських кварталах Америки. В 90-і роки афроамериканцям вдалося просунути його на "музичний ринок", і зараз реп завойовує собі прихильників в усьому світі, зокрема і в Україні. Одяг пересічного репера -- широкі штани, що спущені нижче пупа, спортивне взуття, простора футболка, а їхня манера спілкування, жести, жаргон викликають огиду в будь-якої нормальної людини. Репери іноді пропагують у своїх піснях такі ниці речі, як культ сексу, насильство, розбещеність.
Хіп-хоп Останнім часом, зважаючи на навалу хіп-хопу в молодіжну культуру, доводиться чули підміну цього поняття словом "реп". Отож "реп" - це виключно музичний стиль, в той час як "хіп-хоп" є тією субкультурою, яка окрім репу вбирає в себе ще і ді-джеїнг, графіті, специфічну форму одягу, деякі види спорту, брейк-денс та ін., а відповідно, є значно ширшим поняттям. аніж просто "реп". Історія хіп-хопу - це приклад того, як буквально за одне покоління босяцький фольклор американського негритянського гетто перетворився на світовий мейнстрім, а дворові хулігани на світових суперзірок. Почалося все приблизно у 1969-му році у "чорних" кварталах Нью-Йорка, які називаються Південний Бронкс. Легенда свідчить, що започаткував цей рух DJ Кул Херк, який запустив в мову слівце "b-bоуs" (скорочення від "bгеаk bоуs". тобто, "ламані хлопці", ті. які танцюють брейк). Але суспільство розшифрувало це як "bad bоуs" (хулігани), а їхніх подруг охрестили "flygirls" - тобто "мушки" - крикливо одягнені і густо намальовані дівчата з вулиці. Зрозуміло, що це ще не був хіп-хоп (саме слово у 1974 придумав Африка Бамбаатаа), але початок було покладено. Кул Херк приїхав до Нью-Йорка з Ямайки, звідки і привіз традицію організовувати вуличні танці під музику з платівок, на яку поети наживо начитують речитативом свої вірші. Центром цієї імпрези завжди був ді-джей і вся сіль таких акцій була в тому, що вони виникали спонтанно і на вулиці. Так зародилася система вуличної культури "street culture", і так зародилася провідна роль ді-джея, який до того був тільки людиною, яка вчасно міняє платівки. Херк же ж привніс у цю схему активну позицію. Ді-джей сам вибирав музику, горланив щось у мікрофон, заводив людей і давав цей мікрофон іншим. Кул також найпершим придумав принести на вечірку не один, а два програвачі вінілів щоб пускати музику нон-стопом. До 1972-го b-bоуs та їхні подружки flygirls вже могли похвалитися організованою структурою, наявністю своєї музичної культури, власного одягу і стилем життя, який можна окреслити словом "безтурботне". Після нетривалих вуличних боїв і мирних переговорів між різними групами було встановлено типовий "прикид" хіп-хопера- як правило, тоді це були спортивні костюми, дуті болонієві безрукавки, несиметрично натягнуті на голову бейсболки і обов'язковий елемент - величезні кросівки (бажано білі) зі ще більшими "язиками". Аксесуарами до цього всього слугували золоті ланцюги на шиї зі знаком $ та вузькі затемнені окуляри. Масивні золоті прикраси у поєднанні зі спортивними костюмами були подібні на медалі олімпійських чемпіонів, що дуже подобалося хіп-хоперам
Взято з сайту:[1]
