Поняття призначеного для користувача інтерфейсу
Під призначеним для користувача інтерфейсом (КІ) програми розумітиметься сукупність елементів, що дозволяють користувачеві програми управляти її роботою і отримувати необхідні результати. Фактично, КІ - це канал, по якому здійснюється взаємодія користувача і програми.Чому є необхідність взагалі говорити про КІ? Річ у тому, що виходячи з самої ідеї, програма пишеться для користувача, для задоволення його потреб. У результаті ж часто виходить, що програміст пише програму "для себе", тобто нікому більше вона не потрібна, тому що окрім автора цієї програми зрозуміти її мало хто зміг. І можна, звичайно, доводити, що алгоритм програми геніальний, і що код працює дуже швидко і займає менше місця в порівнянні з аналогічними програмами, але ці моменти цікавитимуть лише програмістів, тому що будуть зрозумілі лише їм і лише ними будуть оцінені належним чином. Користувач же пред'являє абсолютно інші вимоги, чим програміст, оскільки дивиться на код ззовні, а не зсередини. І, більшою популярністю користуватиметься та програма, перш за все, з якою користувачі порозумілися, останні ж параметри цікавлять користувачів в другу чергу (приклад: MS Office).
Перше, з чим стикається користувач, починаючи працювати із застосуванням, - це його інтерфейс. А перше враження, як відомо, найсильніше. І якщо навіть в застосуванні реалізована маса корисних можливостей, то непродуманий, невдалий інтерфейс може звести нанівець всі його достоїнства.
Так що ж необхідно користувачеві для роботи з програмою? Головне - це простота і розуміння програми, того, що вона робить. Переходячи до деталей, це означає, що вже в назві бажано відобразити суть і призначення програми, а у вікні "About" суть і призначення викласти детальніше.
Друга необхідна умова, яку слід врахувати для розробки простого і зрозумілого КІ, це звичка. При побудові КІ важливо вгадати звички користувача. Якщо користувач перший раз бачить програму, з якою йому належить працювати, то що він робитиме? Він буде спершу намагаючись зрозуміти, як добитися від програми того, що потрібне йому, користувачеві. Безглуздо надіятись на те, що користувач читатиме документацію (складену, як правило, самими ж розробниками "незрозумілої" програми, так що чекати від прочитання документації користувачеві буде практично нічого). Тим паче, що технічна документація, це не художня література і особливе задоволення від її читання мало. На HELP-и теж розраховувати не варто (багато Ви читаєте HELP-ов?).
Яким же чином врахувати звички і невербально передати користувачеві всю необхідну інформацію про те, як працювати з програмою? По-перше, розробляючи КІ, необхідно використовувати виключно стандартні елементи інтерактивної взаємодії, стандартне (загальноприйняте) їх відносне розташування. Це означає, що кнопки слід робити стандартних розмірів, меню, якщо воно використовується, робити за стандартною схемою: системні функції в першому пункті і так далі, обов'язково дотримуючи загальноприйнятий порядок дотримання елементів в пункті і самих пунктів. Не слід використовувати меню, що не розкриваються, використовуючи його пункт як кнопку, наприклад "Вихід". Що ж до панелі інструментів, то тут, безумовно, поважно по можливості використовувати загальноприйняті піктограми, і, в будь-якому разі, не слід нехтувати спливаючими підказками. Використовуючи швидкі клавіші, не слід придумувати щось нове, використовуйте стандартні комбінації, шрифти. Не слід використовувати нестандартні шрифти, оскільки вони так само не сприятимуть звичному сприйняттю інформації, шрифт має бути максимально простим, без зарубок, інакше, окрім незвичного сприйняття, він важко читатиметься (особливо маленькі букви).
По-друге, необхідно ретельно продумати і усвідомити схему програми, привівши її до системи (структурі, збудованій по певних правилах), і, відповідно, реалізувавши КІ відповідно до цієї системи. Користувачеві досить буде "схопити" суть, аби аналогічно розібратися в останньому. Слід уникати зайвих елементів,чим менше їх буде, тим простіше користувачеві буде розібратися.
