1960 рік. Винайдення Компакт-диску
Компакт-диск
Компа́кт-ди́ск (розм. кружальце, розм. диск, англ. compact disc) або КД, Сіді (англ. CD) — переносний оптичний диск для збереження інформації у цифровому вигляді, діаметром 12 см (стандарт) або 6-8 см (міні-CD), використовується для запису значних обсягів інформації — аудіо-, відеопродукції, даних тощо. У стосунку до музики принципово відрізняється від довгограючої грамофонної платівки. Виготовляють з поліакрилату з прозорим пластиковим покриттям. Металевий диска знаходиться під ним. З диска з мікроскопічних канавок зчитується лазерним променем те, що несе цифровий код, яким закодовані звуки. Під час програвання лазерний промінь зчитує код і створює сигнал, що практично не відрізняється від звучання оригіналу.
Компакт-диски використовуються з жовтня 1982, масовий випуск з 1983 року. Спочатку вони розроблялися для запису музики, пізніше стало можливим використовувати запис інших типів даних. Залишаються стандартом для комерційного аудіозапису. [ред.] Цікаві факти
Перший прообраз сучасного компакт-диска був розроблений у середині 60-х років ХХ аспірантом Київського інституту кібернетики Петровим В. В. (рос. Петров Вячеслав Васильевич) й виготовлений на скляній підложці. [1] [ред.] Версія Джеймса Рассела
Існує версія про те, що компакт-диск винайшли зовсім не Philips і Sony, а американський фізик Джеймс Рассел. Винахідник компакт-диска не заробив на ньому ні цента , який працював у компанії Optical Recording. Вже в 1971 рік у він продемонстрував свій винахід для зберігання даних. Робив він це для «особистих» цілей, бажаючи запобігти дряпання своїх вінілових платівок голками звукознімачів. Через вісім років подібний пристрій було «незалежно» винайдено компаніями Philips і Sony.
