Засоби збереження інформації IV тис. до н.е.

Перші документи на штучно створених матеріальних носіях дійшли до нас з далекого минулого у вигляді глиняних табличок, сувоїв папірусу, стародавніх пергаментів. Це були штучні носії з природних матеріалів.

Глиняні таблички

Табличка з амарнського архіву — дипломатичний документ, лист від князя Мегіддо Бірідії

Файл:2200px-Cuneiform script2.jpg

Давня шумерська глиняна табличка — торгівельна угода, приблизно 2600 років до нашої ери.

Отаким пером писали на гляняних табличках. Зверніть увагу на трикутну форму — якщо такою паличкою натиснути на сиру глину, на тій залишиться клиновидний відтиск.

.

Вважається, що першими документами призначеними для зберігання та передачі інформації були шумерські глиняні таблички-бирки V-IV ст. до н.е. з назвами об'єктів та позначенням їх кількості, виконуючи облікові функції при зберіганні та транспортуванні товарів. Ці документи одночасно фіксували перші письмові знаки шумерів. Загалом, природні матеріали не набули широкого вжитку як матеріальний носій інформації через непрактичність у використанні (об'єм, вага, складність в обробці матеріалу, тиражуванні)

Папаірус

Cyperus papyrus

Розділ єгипетської Книги Мертвих, написаний на папірусі

Папі́рус (грец. πάπυρος) — товстий папероподібний матеріал, що виготовлявся в стародавньому Єгипті з стебел рослини циперус папірус (Cyperus papyrus) сімейства осокових, яка росла на берегах Нілу. В подальшому використовувалася як основа для письмен. Папірус в перекладі з єгипетської - «дар річки».

У Єгипті були бібліотеки, що містили до тридцяти тисяч сувоїв; особливо багата бібліотека була в Олександрії[1]. Папірус настільки був поширений, що єгипетські купці загортали в нього покупцям товар. Найдавнішому свитку папірусу налічувалося понад п'ять з половиною тисяч років.

Хімічно, папірус складається з: 57% целюлози, 27% ​​лігніну, 9% мінеральних речовин, а 7% води.