Писемність

Писемність — засіб передачі людської мови за допомогою знаків (див. алфавіт, абетка, ієрогліфіка, клинопис); Зачатки письма - зарубки і мітки, бирки, вузлики на мотузках, намиста, раковини. Ієрогліфіка і клинопис використовували піктограми (ідеографічне письмо) і фонетичні символи, розташовані поруч. Так влаштована сучасна китайська писемність. Складове письмо, наприклад, японське, виникло з постійного використання знака для представлення звучання короткого слова. Найдавніші пам'ятки писемності — записи віком близько 8 тис. років, виявлені на кістках тварин і панцирах черепах у провінції Хенань, Китай, в неолітичному поселенні. Їх вважають першими знаками писемності, на 2,5 тис. років древнішими, ніж клинописні записи знайдені в Месопотамії (біля 3,5 тис. до н. е.). Найбільш прадавнє прото-кіпу (що складається з 12 звисаючих ниток, деякі з вузликами, і обмотані навколо паличок) виявлене при розкопках герметичної кімнати однієї з великих пірамід на археологічному об'єкті Караль[1] (долина Супі, Перу) археологом Рут Марта Шейді Соліс (Ruth Martha Shady Solís), датується воно за стратиграфічним шаром приблизно 3000 роком до н. е.[2], у зв'язку із чим може вважатися одним із найпрадавніших (після шумерського клинопису і єгипетських ієрогліфів) засобів комунікації в людства та архівним документом.

Ієрогліфи - стародавні рисункові знаки єгипетського листа - були змішаними. У них деякі знаки, ідеограми, позначали поняття, а інші були алфавітними.

Клинопис - це писемність в стародавньому Шумері (державі в межиріччі Тигру і Євфрату), знаки якої складалися з груп клиноподібних рисок, видавлених на глиняних табличках. Вона була спочатку ідеографічним листом, а потім перетворилася на словесно-складовий лист.